Деякі загальні вказівки для подорожей по Українських Карпатах

Карпатські гори в межах Львівської, Закарпатської та Івано-Франківської областей України тягнуться хребтами в загальному напрямку з північного заходу на південний схід. Між окремими паралельними хребтами знаходяться поздовжні долини, часом досить широкі (наприклад, долина річки Стрий на відрізку між Туркою і Синєвидним). Поздовжні гірські хребти в деяких місцях перерізаються поперечними долинами, створеними дією головних карпатських рік, таких як Опір, Свіча, Лімниця, обидві Бистриці, Прут і Черемош у верхній течії. В місцях перетину гірських хребтів цими ріками поперечні долини вузькі, дуже мальовничі (наприклад, пролом Пруту вище Яремча), круті, і їх напрямок часто змінюється, проте зберігається загальна тенденція — з південного заходу на північний схід.

Населені пункти в гірських районах згаданих областей розміщені, здебільшого, в долинах рік та їх приток, туди ведуть теж головні комунікаційні шляхи. Ці поселення служать вихідними, початковими пунктами пішохідних туристичних маршрутів.

Метою пішохідного туристичного походу в Карпатах найчастіше є вихід на ту або іншу вершину, з якої відкриваються далекі горизонти, прекрасні краєвиди. При організуванні такого походу одним з першочергових завдань є вибір маршруту, тобто шляху виходу на задану вершину і спуску з неї.

Нижче подаються деякі загальні вказівки щодо вирішення цього завдання. Початкова і кінцева частина маршруту часто проходить шляхами, придатними для автомобільного, руху. Якщо ця частина доволі велика (4 км і більше) і не представляє туристичного інтересу, то бажано провести її автотранспортом, що дасть економію сил і часу. Пішохідна частина туристичного походу починається тоді з місця, де ми сходимо з автомобільної дороги і веде по дорогах і стежках різного призначення і різної якості, а деколи і по бездоріжжі. Серед доріг і стежок, якими користуємося в туристичних походах, можна відрізнити:

1. Дороги, прокладені долинами, вздовж річок і потоків, приток головних карпатських рік. Деякі з них непогані, використовуються для місцевого зв’язку між населеними пунктами, розміщеними в долинах цих річок, а також для комунікації між поселеннями, які знаходяться в системах річок, розділених внутрішніми водорозділами. В таких випадках дорога, проведена долиною однієї річки, поступово піднімається на водорозділ в його найнижчому місці, після чого знову спускається вниз в долину другої річки. Інші дороги цього виду значно гірші, по суті є тупикові — в своїй кінцевій частині вони перетворюються на стежки, які, в кращому випадку, виводять на сідла хребтів.

2. Дороги і стежки, які з’єднують головні долини з хребтами гір, і далі проходять вздовж цих хребтів. Такі дороги використовуються для комунікації населених пунктів з розміщеними вище верхньої межі лісу лугами і полонинами. Починаються такі дороги чи стежки, звичайно, біля устя притоку до більшої річки, піднімаються стрімко догори по лінії хребта (часом серпантином) аж до верхньої межі лісу і звідти ведуть на хребет. На хребті, як правило, завжди є дорога чи стежка, яка часом проходить повз окремі вершини (траверзує їх). Дороги хребтом розгалужуються в місцях приєднання бокових хребтів, а також спускаються .в долини навколишніх річок.

3. Лісогосподарські тракторні дороги, спеціально прокладені до місць лісорозробок, призначені для лісозаготівельних робіт. Найчастіше ці дороги тупикові, в нижній частині деколи непогані, але ведуть вони майже завжди тільки до зрубів.

4. Мисливські стежки, так звані “райтштоки”. Вони прокладені на узбіччях гір і хребтів, майже завжди горизонтально, або у вигляді серпантину, на висоті декілька сотень метрів нижче верхньої межі лісу. Ці стежки призначені для полювань. Серед комунікаційних шляхів у Карпатах треба згадати ще так звані плаї, тобто призначені для людей або кінного транспорту стежки, які споконвіків з’єднують через ліси і гори населені пункти з полонинами та між собою. Хоча стан і якість таких плаїв часто дуже погані, проте завжди ведуть вони до мети найкоротше і найвигідніше. Зокрема, вони служать для весняного вигону худоби на полонини (“полонинський хід”), перегону овець на нові пасовища, для зв’язку полонинських господарств з населеними пунктами і т. і. Довжина їх нерідко сягає десятків кілометрів. На відміну від інших стежок, плаї не змінюють свого положення, вони стабільні і надійні, тому мають широке застосування в пішохідному туризмі. Прикладами таких плаїв можуть бути: плай від Маковиці над Яремчем через Рокети до Лисини Космацької і далі; плай від Жаб’я через Красний Луг, Костричу на полонину Маришевську; плай Лопушанка з Лазещини під Петрос і на полонину Гарманеську та інші.

Спинання в гори

Стрийські пластуни мандрують Карпатами. Оповідання про цю та інші мандрівки читай у гумористичній книзі Б,Чехута Б.Чехута «Рідними Плаями».

Стежок, прокладених спеціально для потреб пішохідного туризму, в Карпатах практично немає. В туристичних походах використовують дороги і стежки, передусім, двох перших видів, а нерідко в кінцевій частині біля вершини переходять у бездоріжжя. Вибираючи трасу пішохідного походу, найчастіше віддають перевагу дорогам і стежкам, які ведуть хребтами гір. В такому випадку, на початку траси часто зустрічається доволі стрімкий підйом через ліс на хребет, а відтак починається мандрівка по частково або повністю відкритих теренах, що дає можливість спостерігати широкі навколишні краєвиди. Але при цьому часто доводиться йти “з верха на верх”, тобто проходити по черзі окремі вершини і сідла між ними. Правда, сідла між вершинами поздовжніх хребтів звичайно неглибокі, але сідла, якими з’єднані “між собою паралельні хребти”, бувають досить глибокі; різниця висоти між таким сідлом і сусідніми хребтами може досягти сотень метрів. Ще одна незручність маршрутів, прокладених хребтами гір — це обмеженість, або і повна відсутність джерел питної води. Траса маршруту, прокладена долинами річок, порівнюючи з трасою хребтами або узбіччям, звичайно, є коротшою. Нахил її досить рівномірний, немає чергувань підйомів і спусків, вода завжди близько. Але, по суті, це всі переваги такої траси.

Похід вздовж річок позбавлений видів, тому нецікавий. Часто потрібно переходити через річку, не завжди для цього є кладка чи мости к й, приходиться будувати примітивні переправи або переправлятися вбрід, що істотно знижує темп походу. Стрімкий підйом на сідло в кінці долин річок, як правило, важчий, ніж початковий підйом на хребет в маршрутах хребтами. Дороги вздовж річок затінені і тому завжди болотисті. Мисливські стежки деколи можуть бути корисними для туристів, хоча вони теж не дають видимості і часом дуже петляють. Стан їх, при відсутності консервації, не завжди задовільний, зустрічаються сильно заболочені місця і завали, які приходиться обходити.

Тракторні лісовозні дороги найменше зручні для пішохідного туризму. В мокру погоду вони сильно заболочені, тому деколи просто непрохідні. Найгірше те, що вони часто ведуть в “нікуди”. Закінчуються в незручних місцях, звідки треба вибиратися бездоріжжям. Бездоріжжя в туристичному поході, особливо в терені покритому лісом або заростями жерепу, завжди небажане. Проте інколи частину маршруту приходиться долати саме бездоріжжям, оскільки іншої можливості просто немає. Так буває, наприклад, на останніх метрах підйому на вершини. Ходіння бездоріжжям по трав’янистих хребтах вище верхньої межі лісу не є особливо важким. Значно важче здобувати вершини, покриті кам’яними розсипами, т. зв. цекотами. Такі вершини, наприклад, зустрічаються в Ґорґанах. Якщо така вершина покрита додатково ще заростями жерепу — вона практично непрохідна. Вибір маршруту залежить, в першу чергу, від заданої мети походу (наприклад, вихід на вершину, відвідування пам’ятного місця і т. д.), а також від виділеного для цього часу. У випадку одноденних походів (т. зв. походів вихідного дня) маємо в своєму розпорядженні від 8 до 12 годин, залежно від пори року, не враховуючи затрат часу на транспорт.

Реальний час для пішохідної частини маршруту визначається призначенням і станом траси, складом учасників походу, їх віком та фізичною підготовкою), порою року, погодою. Розрахувати цей час можна тільки орієнтовно, виходячи із середньої швидкості руху, яка дорівнює для рівнинної частини траси 4-5 км/год, для підйомів — 1-2 км/год, для спусків — 2-4 км/год. Чим більший нахил і гірший стан траси, тим менша швидкість руху. До цього ще треба додати час на відпочинок, а також деякий резерв, разом не менше 1/4-1/3 загального часу самого походу.

Кількість учасників одноденних походів, в принципі, необмежена, проте бажано, щоб вона не перевищувала 20-25 осіб. В поході учасники йдуть один за одним. Похід веде керівник, безпосередньо за ним йдуть найслабші, замикає похід назначений керівником один з найбільш досвідчених туристів.

Харчування в одноденних походах, звичайно, індивідуальне, тобто учасники використовують принесений з собою “сухий пайок”. Пити воду під час походу не рекомендується, спрагу непогано гасить насолоджений чай, можна гарячий. Вживати спиртні напої в поході і під час відпочинку категорично забороняється. Орґанізація дво- і багатоденних походів вимагає додаткового вирішення двох важливих проблем. Це — забезпечення нічлігів та теплого харчування. Труднощі їх задовільного вирішення зростають при збільшенні кількості учасників походу. Тому для таких походів бажана невелика кількість учасників — не більше 5-6, оптимально — 3-4.

Відносно ночівлі. Деяку незалежність у виборі місця ночівлі дає наявність в групі відповідних наметів. Вибір місця під намет, його встановлення і правильне функціонування вимагає відповідних знань і навичок. Проте не завжди є можливість використати для ночівлі: власний намет. Зокрема, на території державних заповідників ночівля під наметами взагалі забороняється. По-друге, ночівля під наметом, встановленим в дощову погоду на мокрій землі, не тільки зв’язана з незручностями для його мешканців, але також створює загрозу їхньому здоров’ю. В таких випадках можна було б допустити тільки використання наметів з надувним дном, які малодоступні для більшості туристів. Тому ночівлю під наметами, незважаючи на їх романтику, доцільно рекомендувати тільки у випадках, коли немає інших можливостей і при умові стабільності гарної погоди. Інші можливості — це ночівля на турбазах, в готелях, або в селянських хатах та їх допоміжних приміщеннях. Зокрема, досить зручною є ночівля на сіні оборогів, які на Гуцульщині мають бокові стіни з дощок. В критичній ситуації приходиться проситися на нічліг в розкинуті по полонинах і зрубах колиби чи гуртожитки лісорубів.

В багатоденних походах щонайменше раз на добу треба забезпечити повноцінне харчування з, теплою стравою. Це вирішується просто, якщо траса маршруту прокладена через населені пункти, в яких є загальнодоступні їдальні. Оскільки так не завжди буває, приходиться куховарити самим. Для цього потрібно носити з собою відповідний запас харчів (каші, м’ясні консерви, чай, цукор), казанок та інший кухонний інвентар, сокиру для заготівлі палива, тощо. Розпалення вогню в мокру погоду дуже полегшує таблетка т. зв. сухого спирту. Одяг туриста, учасника походів в Карпатах, повинен враховувати можливі зміни погоди. Тому і для одноденних походів треба мати з собою теплий светер, штурмовку або плівку від дощу, шапочку на голову (від сонця і дощу), запасні грубі шкарпетки і т. п. Очевидно, кожний турист має свій наплечник. Взуття найбільш відповідне на карпатські стежки — це туристичні черевики з підошвою типу “вібрам”, кеди менше зручні. В багатоденних походах приходиться носити додатково намет, опальники, спортивний одяг, взуття на зміну, тощо. Все це повинно бути так складене, щоб в поході руки були вільні. Більш детальні відомості про спорядження, потрібне туристам, можна знайти в різних довідниках по туризму.

Мандрівки по Карпатах. – Львів. – 1993.

Напишіть відгук