Думки про мову

Мова — це засіб закодованого, символічно-абстрактною порозуміння питомого людині. Як система порозуміння, мова є витвором суспільно-культурної еволюції на протязі тисячоліть. Розвиток мови має пряме відношення до інших питомо людсь­ких спроможностей, як наприклад розвиток інтелекту та по­чуттєвого дозрівання. В свою чергу розвиток інтелекту та до­зрівання почуттів має пряме відношення до різних психоло­гічних та суспільних чинників нашого буття.

Основною функцією мови є виміна інформації або знання. Відомим є факт, що для дитини вивчення мови є природ­нім, біологічним процесом. Неврофізіологічна структура лю­дини уможливлює їй говорити мовою світу, одначе розговірна мова розвивається завжди у суспільно-психологічному середо­вищі й спілкуванні з батьками, ріднею й оточенням. Дитина набуває мову природньо, якщо середовище, у якому вона живе, користується даною мовою як засобом порозуміння і передання культурних надбань (Гюстон, 1972).

Якщо дитина вивчає в цей сам час дві мови, відносне опану­вання однієї, або другої мови правдоподібно є вислідом по­чуттєвих і суспільних чинників.

В додатку до засобу порозуміння, мова є зберігачем куль­турних та наукових надбань народу і віддзеркаленням його етосу. Тенденція дітей вивчати й уживати мову, яку вони часті­ше чують, створює різні проблеми серед другого покоління емі­грантів. Занепад рідної розговірної мови є часто пов’язаний із занепадом почуття національно-етнічної окремішности. Числен­ні статті й публікації вказують на занепад розговірної україн­ської мови в ЗСА й Канаді (Андерсон 1976, Боцюрків 1971, Га­лич 1976, Головінський 1967, 1976, Ісаїв 1976, Тесля 1968).

У ЗСА живе приблизно два мільйони людей українсь­кого походження, а у Канаді 580,660. Одначе під час перепису населення в 1970-му році, тільки 249,351 громадян ЗСА заявили, що їхньою матірною мовою є українська мова.

Боцюрків (1971) проаналізував цікавий запитник виго­товлений для канадійських студентів українського походження. Серед, роджених в Канаді, 4% заявили що вони українці, 43,2% назвали себе українцями-канадцями, а 52,8% канадцями. Поміж тими, що були роджені поза Канадою, 15.9% назвали себе українцями. Повищі дані вказують на вагу мови як чин­ника національно-етнічного самозбереження.

Сумне явище, що занепад питомої нашої мови в діаспорі часто випливає з багатьох чинників пов’язаних неувагою, бра­ком сильної волі а й нашим недбальством.

Використана література:

  • Гюстон, Г. С. Огляд Психолінгвістики. Париж, 1972 Андерсон, А. В. Зміни української тотожности в Саскачевані В. Ісаїв, В. (ред.) Українці в Американському та Канадсь­кому Суспільствах. Джерсі Сіті, 1976. Боцюрків, Б. Етнічна ідентифікація і наставлення універ­ситетських студентів українського походження: висліди анкет­ного дослідження в Албертському університеті. Слов’яни в Ка­наді. Отава, 1971.
  • Галич, В. Українські американці (1865-1918). В. Ісаїв, В. (ред.) Українці в американському та канадському суспільствах. Джерсі Сіти, 1976.
  • Головінський, І. Мова як чинник національного самозбе­реження. Пластовий Шлях, 1967, 4 (15).
  • Головінський, І. Психологічна аналіза процесу денаціо­налізації. Пластовий Шлях, 1976, 4 (51).
Пластовий Шлях. Ч. 72-73. Січень-червень 1985. С. 57-58.

Напишіть відгук