Пластовий хід | Посібник пластового юнацтва

Подбай про ноги і взуття. Найважливіше “знаряддя” у мандрівника — це його власні ноги: Найкращий мандрівник-пішоход нічого не вдіє, коли це знаряддя в нього не в порядку.

Тож поки підеш хоч би й на одноденну мандрівку, подбай завчасу про їхній добрий стан: помий їх та пообтинай нігті, стинаючи рівно (не заокруглено).

Дивись, в якому стані Твоє взуття. Чи не пірветься в дорозі, чи не тісні Твої черевики або чи не натискають ноги. Підошва повинна бути досить груба й гнучка. Не вибирайся на мандрівку в кімнатних, тонких, ані в нових, незаходжених черевиках. Вони напевно не видержать ходу або натруть Тобі ноги.

Найкращі шкарпетки — вовняні. Дивись, щоб були цілі та приставали до ноги. Перед мандрівкою добре намастити стопи несоленим жиром (товщем). Це забезпечує перед творенням пухирів. В час довгої мандрівки треба кожного ранку ноги свіжо намастити.

Пластовий крок. Бейден Поуелль радить пластунам не здобувати рекордів у бігу, бо се в получене з великою небезпекою для серця. На його думку, красше булоби пластунам уладити змагання пластовим бігом. Тоді нагороду здобувби сей, хто перебігби найбільше докладно два кільометри в пятнадцятьох мінутах.Що се є «пластовий крок»? Се є спосіб бігу та ходу на переміну, що позволює нам перебувати велику віддаль без видної втоми. Перший вживав його англійський генерал Кран форд. Він учив своїх вояків іти та бігти на переміну по шість кроків. Бейден Поуелль вживає дуже часто пластового кроку у своїх подорожах. При тім він переконався, що шість кроків се замало, бо безвпинна зміна роздражнює і мучить.

Він звичайно, але тільки на рівній дорозі, уживаючи пластового кроку, давйцять кроків ішов і двадцять біг. Колиж приходилося йому йти під гору, або в долину, то відповідно до того він змінював се число. З гори можна більше бігти, дуже мало йти, а до гори противно двадцять пять кроків іти, а тільки давйцять бігти.

Кождий пластун повинен переконатися, скільки кроків йому найвигідніше робити, щоби по перебуттю прим. 4 кількометрів не бути втомленим.

«Пластового кроку» можна вживати коли-небудь. Се не є ще рекордний біг, де треба скинути з себе все та бігти в легкому трикоті. Тут, од біди і в кожусі можна бігти, бо при сім не треба робити ніяких скоків, тільки бігти собі так, наче від знехочу.

Коли вже хто дещо привикне, то можна бігти кільометр за кільометром, не числичи навіть кроків, думаючи про що небудь иншого.

(Молоде Життя. – 15 квітня 1925. – Ч. 3. – С. 6)

Гуцульська хода. А тепер в дорогу! Відразу пізнати, який з Тебе мандрівник. Коли Ти досвідчений пішоходець, то підеш поволі легким, вільним і досить довгим кроком. Без утоми пройдеш так довший час. Ось так ходять по карпатських полонинах наші гуцульські легіні. Хода їх рівна й легка, здається — пливуть по заквітчаних полонинах. Недосвідчений юнак, що почне свій хід дрібним, гострим кроком, залишиться незабаром далеко позаду.

П’ять кілометрів, або 3 1/3 милі на годину, це саме добра пересічна швидкість пластового ходу. Коли Ти поспішаєш, то найкраще, бігти “пластовим бігом”.

Техніка ходження. Починаючи, ідемо цілком поволі, щойно розійшовшися, прискорюємо крок до нормального темпа. Іти треба довгим і рівномірним кроком. Краще іти поволі, але постійно і безперервно, чим скоро і щохвилини відпочиваючи. Під гору легко звільнюємо темпо і пристосовуємо до віддиху та фізичної спроможности найслабшого. Під гору постава легко похилена, віддихаємо через ніс. Руки мусимо мати все вільні, нічого в них не нести. Сходимо, легко зігнувши ноги в колінах, гейби “на ресорах”, руки розкинені, щоб затримати легко рівновагу. Скоре сходження менше мучить, як повільне, але треба в тому мати вправу. Коли ходимо по скелях чи цекотах, то помагаємо собі руками і тоді уважаємо, щоби завжди хоч дві кінчини були на землі. Тут дуже важне мати певний крок, скупчену увагу і свідомість небезпеки. Заворот голови мусимо старатися опанувати. Весь час дивимося під ноги, уважаючи, щоб не скинути каменя на наступного, що йде за нами. Тому краще не йти безпосередньо над ніким. Для оглядання краєвиду робимо час до часу — у відповідному місці — зупинки стоячи. В дуже тяжких місцях сходимо лицем до скелі, як по драбині.По рівному ідемо упорядкованим маршем, головно коли учасники втомлені — легше йти упорядковано, теж і зі співом. На стежках і горами йдемо гусаком у постійному порядку — учасники мають порядкові числа і що якийсь час провірюємо, чи є усі числа, викликуючи кожний за порядком своє число. При переходах через потік, кладку чи іншу перешкоду ті, що перейшли вже, чекають на решту або йдуть далі, але дуже поволі.

(Коренець Ганка. Юнацькі мандрівки. – Видання Реферату вишколу у КПС З.Д.А. – 1959)

Приблизно що пів години (відпічни не довше як п’ять хвилин. Найкраще покластись (але не на холодну, вогку землю, особливо коли Ти впрів) так, щоб ноги були вище тіла і в розкроді (стопи дальше одна від одної).

Відпочинків не робім зачасто (що 3 год.), але довші. Тоді сідаємо, ноги даємо вище, найкраще оперти об дерево чи камінь, не розходімся, відпочиваймо і тіні і в затишному місці. Зате робім частіше короткі зупинки для оглядання краєвиду, але тоді не сідаймо, а стоячи опрім наплечник об дерево чи камінь. 10 до 15 хвилин після вимаршу рано робимо коротку зупинку, — не відпочинок! — щоб кожний міг поправити собі все, що зле уложив чи вдягнув. (Коренець Ганка. Юнацькі мандрівки. – Видання Реферату вишколу у КПС З.Д.А. – 1959)

Пити чи не пити. Справжні мандрівники-пішоходи ніколи не їдять солодощів ідучи. Це викликує спрагу. Теж недобре пити зчаста воду з польової пляшки: ще більше пити захочеться. А коли мова про пиття води, то не пий ніколи води з криниці чи джерельця, доки не впевнишся, що вона пригожа для пиття й нешкідлива для здоров’я. Про це скажуть Тобі близькі мешканці, якщо Ти не надто далеко від осель. Непевну воду треба завжди прочистити хемічним засобом, вбиваючи заразливі мікроби, або заварити на вогні так, щоб прокипіла не менше п’яти хвилин. В аптеці можна дістати таблетки, яких уживають для очищування води.

Боберський Іван, Кілька порад мандрівникам. Часто мандрівники нагадують верблюдів, як тільки дірвуться води. Пють стільки її, немовби вона мала вистарчити на тиждень. Забувають, що спрага не лежить в жолудку, але в горлі. Вистарчить переполокати горло водою а спрага вступиться. Колиж напємося води, робимося охлялими і тяжкими. Пріємо ще більше і тратимо через те, ще більше енергії. Тому-то пити найменше води, чи плинів, так як це роблять спортовці (очевидно не наші) під час тренінгу. (Молоде Життя. – 15 червня 1925. – Ч. 5-6. – С. 4)