Пластун — для себе

«Присягаюсь своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб:
бути вірним Богові й Україні,
помагати другим,
жити за Пластовим Законом і слухатись пластового проводу».
Правильник УПЮ т. 1.3.

В цьому порядку пластунських обов’язків супроти Бога, Батьківщини, других і себе — ми схильні відчувати неначе степенування їх ваги. Сприяє цьому й ідеалізм, що каже ставити Бога, добро Батьківщини і других перед себе. Але по суті, пластова система сперта на повній гармонії між цими обов’язками: вона все бачить цілість, що зложена з частин — окремих обов’язків. Без одної хоч частини немає цілости. І тільки в межах тієї гармонійної цілости ми — ясна річ — поставимо «себе» на кінець.

А в пластовому виховному шляху — навіть такий порядок: через одиницю до ближніх, до батьківщини, до Бога. Бейден-Пауел завжди це підкреслював. Він завжди бачив наперед юнака перед собою, потім мужа-громадянина, що виросте з нього, а далі й світ, який буде таким, яким його зроблять люди. Він хотів, щоб це був кращий світ щасливих людей.

Не раз уже в історії, а в останнє в т. зв. Атлянтійській Хартії — представники великих народів ствердили, що людина має природне право змагатись за своє щастя. Пласт пішов ще далі. Він просто поклав на юнака обов’язок йти до щастя і він вказує йому для цього найкращий шлях.

Бейден-Пауел залишив пластовому братству свій заповіт. В ньому каже він про це так: «Я вірю, що Бог посилає нас на цей світ, щоб ми були щасливі й тішились життям. Але щастя не приходить з багатством, з успіхом у карієрі і не полягає в пустому самовдоволенні. Одним із кроків до щастя є здоров’я і фізична сила; вона дасть Вам, юнакам, можливість бути корисними, а як станете мужами, користуватись повністю життям»…

Отож, з того становища, пластування вказує дорогу до щастя. Пласт, передусім, впоює в юнака глибоке розуміння щастя, те, що лежить у гармонії з Богом, у чинній службі укоханій Батьківщині, у помочі ближнім, в житті з природою, в пізнанні й відчуванні краси життя, в моральнім і фізичнім здоров’ї, в силі, в усміху.

Чинна пластова гра в новацькому чи юнацькому віці повна веселости, принади. Це її суттєва прикмета. Але цю свою прикмету вона передає грачам: вчить їх радости, усміху на ціле життя; вона є школою життєрадісности. Пластовий Закон, пластові проби, вмілості чи вправи виробляють у пластуна прикмети, що — на нашу думку — становлять про щастя людини, а цілий впоєний спосіб, «стиль» життя пластуна, пізнішого громадянина, творить умовини для здобування й відчування успіху та щастя. В тому щасті — я сказав би — синтеза, або сума всього того, що Пласт дає пластунові на тепер і на ціле життя. З того випливає основна риса його відношення до світа: життєрадісність.

Велика гра: гутірка про ідею й методу пластування. – Мюнхен, “Молоде Життя”, 1948.

Напишіть відгук