Індіани завжди вміли дуже спритно поводитися з вогнем. Вони вживали чотирьох родів вогнища. Ватра Ради всередині “Ті-Пі” – це обрядовий рід вогню. Ватра Приязні – трохи більша за першу – може зігріти кожного в оселі. Сигнальну Ватру будували для висилання димових знаків. Куховарська ватра – це дуже малий вогник з жевріючою червоногарячою гранню. Пластуни вживають таких самих родів вогню.

Очищення місця. Перш ніж запалити вогонь, згадай про те, що робить в такому випадку кожний лісовик; він усуває навколо всю траву, сухе листя, папороть, верес, щоб перешкодити вогневі перекинутися на траву чи кущі, що довкола нього. Не одну велику лісову пожежу спричинили молоді жовтодзюби, бавлячися з вогнем, що їм здавався таборовою ватрою. Там, де є небезпека, що може загорітися трава, тримай напоготові галуззя чи старі мішки, щоб задушити вогонь.

Пластуни завжди повинні бути на сторожі, щоб відразу могти загасити лісову пожежу, що в будь-який час може випадково знятися; це буде їхнім “добрим вчинком” перед власником лісу чи людьми, що їх стада і збіжжя можуть бути в небезпеці.

Приготування вогню. Вчитися запалювати ватру з того, що “хтось чув, як хтось казав” – ні на що не придасться. Єдиний спосіб – вважати на подані тут вказівки – і опісля самому практично вчитися готувати й запалювати вогонь.

В книжці п. н. “Два малі дикуни” подано такі віршовані вказівки, як приготувати вогонь:

“Насамперед звій сухої з берези кори,
Далі м’які сухенькі галузки клади,
А накінець смеречини, щоб котел кипів,
Щоб ти собі біля ватри, як вдома сидів”.

Пам’ятай, що звичайна хиба початківця – це його спроба зробити великий вогонь. Ніколи не побачиш лісовика, щоб таке робив; він уживає для свого вогню якнайменшу кількість палива. Насамперед назбирай палива. Зелене свіжостяте дерево нікуди не годиться, так само й сушняк, що довго лежав на землі. Проси дозволу обламувати сухе галуззя з дерев.

Коли приготовляєш вогонь, поклади кілька полін плоско наспід, особливо тоді, коли ґрунт вогкий. На них поклади підпалку, тобто дрібні тріски, хмиз чи інший матеріал, що легко займається від сірника. На тому збудуй стіжок з тонких гілок чи трісок з сухого дерева так, щоб спирались одні на одних й на підпалку. Це називаємо “ядром ватри”.

Добре ядро зробимо легко, розколовши дерево на кілька полінець чи трісок, як на рисунку. Це називаємо “запальником”. Коли його покладемо сторч, розколеним кінцем униз, тоді він швидко займеться ясним полум’ям.

На ядро кладемо кілька грубших трісок, щоб зробити більший вогонь.

Як запалювати вогонь. Це все запали, підклавши сірник під підпалку.

Коли дерево вже справді загорілось, приложи грубшого пруття, а далі полін.

Жовтодзюб, запаливши вогонь, гасить сірник і відкидає його на землю. Лісовик же, перш ніж сірник відкинути, переламає його наполовину. Чому? Коли сірник ще зовсім не згас і ще тліє, впече його в руку і так зверне на себе увагу.

Різні роди вогнищ. При куховарському вогні важлива річ, щоб мати багато червоногарячого жару. Три великі поліна умістіть на землі у формі зірки, як спиці в колесі, щоб середні кінці були спрямовані в вогонь. Такий вогонь ніколи не погасне, бо коли поліна надгорять, досить їх підсунути досередини, щоб витворилась свіжа грань. Вогонь, добутий таким способом, дає дуже мало полум’я і диму.

Коли хочеш, щоб вогонь горів ясним полум’ям цілу ніч, щоб світив або грів, зроби зірчастий вогонь; одне поліно повинно бути таке довге, щоб сягало аж до твоєї руки; тоді можеш його час від часу підсунути досередини, причому не треба тобі вставати.

Щоб вогонь тлів цілу ніч, прикрий його купою попелу. Вранці легко роздуєш жар, і вогонь буде готовий для вжитку.

Ось як у Північній Америці роблять вогонь для огрівання шатра:

Вбий у землю два сильні палі, на відстані коло чотирьох стіп один від одного, обидва легко нахилені назад. Зрубай молоду деревину з пнем, яких шість цалів завтовшки; розріж його на частини, чотири стопи завдовжки. Поклади три чи більше таких полін одне на одне, спираючи їх на вбиті в землю палі. Цей “рефлектор” творитиме задню стінку ватри. Тепер поклади два короткі поліна по боках вогню, і третє впоперек них так, щоб закрило вогонь спереду. Всередині цього квадрата збудуй стіжковату ватру; вона даватиме багато тепла. Зрозуміло, квадрат треба збудувати в напрямі проти вітру.

Гасіння вогню. Пластун дуже уважає на вогонь. Скориставшися вогнем, він не відійде з того місця, поки його добре не загасить. Вогонь треба гасити водою й землею і треба його добре затоптати, щоб не залишилася жодна іскра, що могла б пізніше спричинити пожежу. Вкінці кладемо на вогнище кусник дернини, що його ми викопали там перед запалюванням вогню, щоб ані сліду не було по вогнищі.

У таборі здадуться щипці до вогню. їх можна зробити з букового чи іншого жилавого кийка, в чотири стопи завдовжки й цаль завгрубшки. Вистружи його всередині більш-менш до половини; вложи цю середню частину в гарячий жар на кілька хвилин і опісля зігни кийок, аж поки обидва кінці зійдуться. Тоді стесуєш внутрішню частину кінців, щоб краще хапали, і маєш готові щипці.

Як зробити вогонь без сірників. Що ти зробиш, коли тобі треба розпалити вогонь і не маєш сірників?

Зулуський хлопець поборює цю трудність так: він вишукує кусень твердого прутика і вертить ним дірку в м’якому дереві. Внаслідок дуже швидкого свердлування йому вдається розжарити дерево, яке опісля запалює суху траву чи лико з кори дерева, а ними він уже розпалює вогонь.

З Південної Африки до Австралії – далеченька дорога, тисячі миль через океан. А проте, коли приїдеш до Австралії, побачиш, що тубільці мають тут багато подібних звичок і багато таких самих хитрих вигадок, як їх вживають дикуни Південної Африки.

Червоношкірі індіани Північної Америки мають теж свій спосіб розпалювати вогонь, і їхнім способом дуже часто користуються пластуни.

Щоб розпалити вогонь, хлопець бере веретено з твердого дерева, тримає його сторч однією рукою, охороняючи собі долоню куснем дерева чи каменем, і прудко крутить ним за допомогою лука, обкрутивши веретено тятивою.

Кінець веретена крутиться на дощині з м’якого дерева, що її хлопець притримує ногою.

Ямка, зроблена веретеном, сполучена з малим зарізом збоку дощинки, щоб жар з-під веретена міг впасти в цей малий отвір і запалити губку, що її там хлопець примістив.

Так то хлопець, що раз навчився цього способу робити вогонь і знає, який рід дерева для цього вжити (бо не кожне дерево годиться), може йти в ліси без коробки сірників і все ж таки може загрітися чи зварити собі їжу, коли тільки захоче, запалюючи вогонь лісівницьким способом.