Сурмачі є дуже часто причиною великих втрат війська. Ворог довідується, що значать трубові сигнали в таборі. Коли сурмач затрубить на зміну сторожі, на спання, або на згашення світла, голос трубки розноситься далеко й повідомляє всіх ворогів, що може находяться довкола, точно про все, що діється в таборі. А найважніше, – зраджує де взагалі табор находиться. І ворог є в силі уложити собі докладний плян несподіваного нападу.

А тому, що дуже часто кождий більший відділ війська має свій власний трубковий клич, ворог може довідатися, яке се військо є в таборі. Так сурмачі розсилають на всі сторони шкілдиві для себе вісти, навіть не думаючи про се. Також пластуни, вживають трубок в таборах і на прогульках, очевидно на свою шкоду.

Пластуни-сурмачі стараються бути добрими сурмачами. А, щоби товариші не сміялись і розуміли, що дані сигнали ознгачають, сурмачі мусять дуже богато вправляти. Найкраще до сього надається табор, або прогулька. Там сурмач, як тільки має вільну хвилину, вправляє. Йому це нічого не шкодить! Але иншим!…

Жовтодзюб, який вчиться трубіти, дратує людей, що живуть довкола та доскулює їм своїм безустанним гранням. Своїм трубленням зраджує він присутність табору і робить пластунам довкола ворогів.

Сурми, – це безумовно непластові „інструменти”. Пластун, виконуюючи свій обовязок, працює тихо та спокійно. Він не мусить зараз розтрублювати се на всі сторони світа.

Пластун повинен знати свою роботу й виконувати точно та спокійно всі прикази, щоби не треба було трубіти їх йому до вуха. Коли провідник видає в таборі, або на прогульці загальний приказ, то вповні вистарчить йому свиставка, або гуртковий клич. Колиж – пора спати, провідники кождого наженуть і на сім кінець. В кождому разі до сого не треба трубіти: „кляра…” і т. д., як на львівській цитаделі.