Засновники українського пластового руху

Олександер ТисовськийОлександир Тисовський “Дрот”, Основоположник Пласту

Народився 9 серпня 1886 року в селі Бикові, що в Мостиському районі Львівщини. Доктор біологічних наук. Мав звичку сумлінно сповняти взяті на себе обов’язки, був серйозним і зрівноваженим.

Від 1911 до 1939 року викладає природознавство в Академічній гімназії у Львові. Як учитель визначався великою любов’ю до учнів. Був надзвичайно справедливим в оцінюванні. Завжди ставав в оборону, часами несправедливо покривджених.

У 1911 році організовує в Академічній Гімназії пластовий гурток з яким 12 квітня 1912 року проводить першу пластову присягу. Розробляє унікальну виховну систему, яка, хоч і подібна до системи світового пластового руху, все ж має цілий ряд своїх особливостей, які відрізняють її від більшості пластових організацій світу. Основний принцип системи – через працю над собою до розвитку та гартувння свого характеру.

У 1913 році видає книжечку під назвою “Пласт”, яка містить перші напрямні до розвитку українського пластового руху.

Важкі часи першої світової війни скріплюють його на думці, щодо необхідності розвитку Пласту. У цей час Тисовський складає слова Пластового Обіту, який 19 грудня 1916 року вперше виголосила, як присягу, тодішня 1 чота пластового полку (тепер куреня) ім. Петра Конашевича-Сагайдачного у Львові на своїх перших чотових сходинах. З огляду на війну, що тривала, у вступі Обіту з’ясовано умови часу, серед яких пластова молодь складала присягу.

У 1918 році Тисовського обрано головою відновленої Верховної Пластової Команди (ВПК). Цього ж року він бере активну учать у Листопадовому Чині у Львові.

З 1920 року, як дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, впродовж чотирьох років є професором в Українському Таємному Університеті у Львові.

У 1921 році видає підручник “Життя в Пласті” – посібник, яким уже впродовж більш як 70 років керуються тисячі українських пластунів всього світу.

Вдруге обирається головою ВПК у 1924 році. Постійно дописує до пластових часописів, наставляє характери все нових пластунів

Після заборони Пласту в 1930 році польською окупаційною владою активно працює в товаристві “Сокіл” де щотижня вправляє руханку та грає у відбиванку.

У 1939 залишає виклади в Академічній Гімназії і стає професором Українського Державного Університету ім. Івана Франка у Львові, де працює до 1941 року.

Воєнна хуровина другої світової війни заносить його до Австрії де в 1944 році він оселяється на постійне місце проживання.

У 1961 році видає другу редакцію свого підручника “Життя в Пласті”.

Помер 29 березня 1968 року у Відні.

Іван ЧмолаІван Чмола “Чмоль”, Співзасновник Пласту

Народився 6 березня 1892 року в Солотвині, що в Богородчанському районі Івано-Франківщини. Магістр природничих наук. Надзвичайно еренгійна людина. Постійно ставив високі вимоги до себе й до оточуючих. Впливав на інших своїм прикладом та вмінням. Був знавцем та любителем природи, всестороннім спортовцем, досвідченим у теренових іграх.

Ще в серпні 1911 року організовує перший таємний пластовий гурток у Львові з якими прооводить військовий вишкіл.

У 1914 добровольцем зголосився до Легіону Українських Січових Стрільців (УСС). В ступені четаря бере участь в бойових діях УСС проти московських окупантів. Після року боїв потрапляє в дворічний московський полон.

Повернувшись із полону в 1918 році, стає полковником Армії Української Народної Республіки (УНР). Керує куренем, відтак полком в Корпусі Січових Стрільців.

У 1920 році інтернований польською владою, як старшина українського війська, і два роки перебуває у тяжкому польському полоні.

З 1922 року впродовж восьми років викладає історію, географію та тіловиховання в Яворівській гімназії. Засновує та стає зв’язковим 17-го куреня юнаків імені Михайла Драгоманова в Яворові. Водночас вкривається славою найвизначнішого скавтмайстра Пласту у ділянках таборів і вишколів, зокрема як перший комендант пластових таборів на горі Сокіл в Карпатах. Курінний I-го куреня Уладу Пластунів Сеньйорів ім. Олександра Тисовського та комендант першого табору пластунів-сеньйорів  у Підлютому.

У 1930 році за активну діяльність в Пласті засуджений польською окупаційною владою до двох років тюремного ув’язнення. Від 1932 року учитель гімназії в Дрогобичі.

З 1939 року працює на посаді завідуючого педагогічним домом десятирічки.

Загинув в катівнях НКВС літом 1941 року.

Петро ФранкоПетро Франко, Співзасновник Пласту.

Народився 21 червня 1890 року в селі Нагуєвичі, що в Дрогобицькому районі Львівщини. Син письменника Івана Франка. Випускник Львівського політехнічного інституту. Член Наукового Товариства ім. Шевченка. Збирав фольклорно-етнографічні матеріали та писав оповідання. Але передусім був справним фізкультурником, цікавився тіловихованням та іграми, як засобами для розвитку розуму і тіла.

У 1911-1914 роках був учителем тіловиховання в філії української гімназії у Львові. Восени 1911 року організовує в своїй гімназії пластові гуртки та переводить з ними спортивно-військові заняття. У 1913 році видає книжечку “Пластові гри та забави”.

З 1914 року в ступені поручника командує сотнею Легіону УСС.

З 1918 року сотник Петро Франко веде референтуру летунства в Начальній Команді Української Галицької Армії (УГА), аж до її інтернування в 1920 році.

Від 1922 до 1930 року учитель гімназії в Коломиї.

У 1931-1936 році працює старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хемії в Харкові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі переробки молока.

З 1936 до 1939 року учителює в гімназіях у Львова та Яворова. Між тим, в 1937 році, видає працю “Іван Франко зблизька”.

Від 1939 по 1941 рік працює деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 році обирається депутатом до Верховної Ради України.

Загинув в катівнях НКВС влітку 1941 року.

Спецвипуск „Вогні” до 90-ліття пластової присяги. – Львів, 2002.

Напишіть відгук