Стеження

Додж, генерал американської армії, оповідає, як то він раз мав переслідувати групу червоношкірих індіан, що вбили кількох людей.

Вбивці, тікаючи верхи, вирушили майже тиждень раніше.

Генерал Додж взяв собі на допомогу дуже доброго слідця-пластуна на прізвище Еспіноза. Йдучи за слідом індіан уже багато миль, Еспіноза раптом зіскочив з коня і видобув з замаскованої щілини в скелі чотири кінські підкови. їздці, явна річ, зняли їх з підкутих кінських копит, щоб не лишати по собі слідів.

Шість днів переслідував Додж з своїми людьми банду, і майже впродовж цілого того часу звичайне око не бачило ніяких слідів. Вкінці, проїхавши 150 миль, наздогнали і спіймали всю банду. Це була заслуга тільки Еспінози, що так добре вмів стежити.

Стеження вночі

В іншому випадку американські відділи стежили за ватагою індіан, що нападали й убивали білих. Американцям допомагали червоношкірі індіанські пластуни.

Щоб успішно зробити напад, відділи маршували вночі, слідці знаходили шлях у темноті, намацуючи сліди ворога пальцями. Так вони пройшли доволі швидким кроком багато миль, та раптом затрималися й зголосили, що слід, за яким вони йшли, перетинає якийсь інший свіжий слід упоперек. Коли командувач-старшина підійшов до них, вони все ще доторкалися руками слідів так, що не могло бути ніякої помилки.

Принесли світло, і з’ясувалося, що це ведмідь пройшов упоперек слід ворога! Марш тривав далі без будь-яких дальших перешкод; вранці напали й спіймали ворогів.

Американського пластуна Фредерика Бирнгема, що був у Південній Африці з відділом Вілсона, коли їх розбито в прах над річкою Шенґені в країні матабелів, вислано з депешею саме перед тим, поки їх оточили вороги. Він ішов уночі, щоб ворог його не спостеріг.

Шлях знаходив він, доторкаючись пальцями в болоті слідів відділу, що проходив туди вранці.

Я сам теж провадив відділ уночі через важкопрохідну частину узгір’я Метопо в Родезії, щоб напасти на ворожу твердиню, яку я вислідив попереднього дня. Я пізнавав шлях по моїх власних слідах — то руками, то пальцями ніг через підметки моїх черевиків, уже зношені і тонкі. І мені ніколи не було важко знайти напрям.

Важливість стеження

Слідити, значить — йти за слідами — кажуть у нас, в інших країнах кажуть інакше. І так у Південній Африці називають це «спурінґ», бо слід називається там «спур» (spoor); в Індії кажуть «паґґінґ», бо «паґ» (pug) — це в них слід; у Північній Америці кажуть «трейлінґ» (trailing).

Фредерик Бирнгем, американський скаут, став славним у країні матабелів

Фредерик Бирнгем, американський скаут, став славним у країні матабелів

Це один з основних засобів, за допомогою яких пластуни здобувають відомості, а ловці знаходять дичину. Але щоб стати добрим слідцем, треба починати це ремесло замолоду і вправлятися в ньому в будь-який час, скільки разів виходиш з дому, однаково — в місті чи на селі.

Коли спочатку ти мусиш постійно нагадувати собі про цей обов’язок, то пізніше він перейде в твою звичку, і тоді вже не треба буде собі про нього нагадувати. А це — дуже корисна звичка: вона робить і найнуднішу дорогу цікавою.

Коли ловці розглядаються в терені за дичиною, вони насамперед шукають будь-яких слідів, старих чи нових, щоб довідатися, чи в околиці взагалі є якась звірина. Тоді вивчають новіші сліди, щоб дізнатися, де ховається звірина. Опісля, знайшовши свіжий слід, вони йдуть за ним, поки не знайдуть звірини й не вб’ють її. Пізніше вони не раз мусять іти по своїх слідах назад, щоб знайти дорогу до табору. Воєнні пластуни роблять цілком так само щодо ворогів.

Сліди людей. Передусім мусиш уміти відрізнити слід стопи однієї людини від такого ж сліду іншої — за його величиною, формою, цвяхами тощо. Те саме стосується слідів коня чи інших тварин.

З сліду людини, тобто з величини стопи й довжини кроку, можеш до деякої міри відгадати її зріст.

Коли хочеш відчитати слід, вибери собі дуже виразний відбиток стопи, дуже старанно відміряй його довжину, довжину зап’ятка, ширину підметки; ширину підбиття, ширину зап’ятка, зверни увагу на те, скільки рядів цвяхів і скільки цвяхів у кожному ряді, яке охоронне окуття зап’ятка чи під пальцями ніг, якої форми головки цвяхів, де бракує цвяхів тощо.

Зверни увагу на довжину, ширину підметки, довжину зап'ятка й інші деталі. "X" означає відсутній цвях

Зверни увагу на довжину, ширину підметки, довжину зап’ятка й інші деталі. “X” означає відсутній цвях

Найкраще зробити малюнок відбитка стопи, напр., ось так:

Треба дуже старанно відміряти довжину людського кроку, від зап’ятка однієї ноги до зап’ятка другої.

Одного разу знайшли в річці потонулого чоловіка. Люди гадали, що він випадково впав у річку і що рани на його голові були від каміння в річці. Але хтось відрисував собі його черевики і, простеживши берег річки, знайшов його сліди. По них він прийшов на місце, де без сумніву відбулася боротьба: земля була дуже стоптана і кущі поламані аж до самої води; там були теж сліди ще двох інших чоловіків. Хоч цих людей ніколи не знайшли, проте з’ясувалося, що тут правдоподібно сталося душогубство, якого ніхто й не сподівався.

Різниця між слідами босих ніг. Початківцеві дуже важко знайти різницю поміж багатьма слідами босих ніг — вони всі такі подібні! Поліційні індіанські слідці роблять в такому випадку так:

Змірявши насамперед слід ноги, рисують опісля лінію від кінчика великого пальця до кінчика малого пальця, звертаючи увагу на те, яке розташування інших пальців перед цією лінією. Намалюй це в своєму нотатнику. Коли пізніше побачиш більше слідів, тобі треба тільки спробувати таку ж лінію на одному чи другому сліді, щоб знайти саме той, якого шукаєш. У всіх людей положення пальців трохи інше.

Щоб розрізнити сліди босих ніг, нарисуй лінію від кінчика великого до кінчика малого пальця і зазначи положення інших пальців

Спробуй це з іншими пластунами твого гуртка: нехай кожний зробить відбитки своєї босої ноги, а ти шукай різниці між ними, нарисувавши попри пальці лінію.

Як пізнати спосіб ходу на слідах. Пластун мусить відразу, як тільки кине оком, здогадатись, яким кроком ішла людина, що лишила сліди.

Коли людина йде кроком, ступає на землю цілою шириною стіп, та ставить стопу одну від одної в трохи меншій віддалі, як один ярд. У бігу пальці трохи глибше втискаються в землю, викидають трохи землі, а віддаль більша, як один ярд. Інколи люди йдуть назадгузь, щоб обманути того, що за ним слідкує, але добрий пластун звичайно відразу це збагне з короткого кроку, з більше звернених досередини пальців і з глибше втиснених у землю зап’ятків.

Сліди коня

Коли знайдеш сліди коня, спробуй відгадати, з якою швидкістю він ішов. Це показує відстань поміж відбитками передньої і задньої ніг. На малюнку вгорі - довші сліди - це задні ноги

Коли знайдеш сліди коня, спробуй відгадати, з якою швидкістю він ішов. Це показує відстань поміж відбитками передньої і задньої ніг. На малюнку вгорі — довші сліди — це задні ноги

У звірят під час бігу пальці глибше входять у землю, викидають її трохи, і їхні кроки виходять довші, ніж у повільному ході.

Як тільки побачиш слід коня, мусиш відразу сказати, яким кроком він ішов.

Йдучи кроком, кінь залишає дві пари слідів копит — ліва задня нога знаходиться відразу перед слідом передньої лівої, а права передня — зразу ж за відбитком задньої правої ноги.

Форма сліду задньої ноги звичайно вужча й довша, ніж передньої.

Колишні розбійники й конокради вживали такої штучки: вони прибивали коням підкови передом назад, щоб обдурити слідців, що пробували б їх переслідувати. Але добрий слідець не дасть себе «вивести в поле». Так само й злодії з таких міркувань часто йдуть назадгузь, але бистрий слідець збагне це дуже швидко.

Треба також вивчати сліди коліс, щоб знати різницю між слідами авта і велосипеда та змогти подати напрям, яким вони їхали.

Вік слідів. Вивчаючи сліди, яким кроком хтось ішов, треба, крім того, дізнатись, якої давності ці сліди. Це дуже важлива річ, і треба дуже багато практики й досвіду, щоб вміти це як слід.

Напрям їзди велосипеда можна дізнатись по тому, куди витиснемо назад болото, як теж по "петлі" в сліді при поворотах: вужчий кінець петлі показує напрям їзди

Напрям їзди велосипеда можна дізнатись по тому, куди витиснемо назад болото, як теж по «петлі» в сліді при поворотах: вужчий кінець петлі показує напрям їзди

Дуже багато залежить від стану ґрунту й погоди та їх впливу на сліди. Йдучи, напр., за слідом у бездощову, вітряну днину змінним ґрунтом, побачиш, що слід буде виглядати на легкому піщаному ґрунті незабаром уже як старий, бо вогка земля, витиснена з-під поверхні, швидко висихає і кольором не різниться від землі на поверхні, а гострі краї сліду швидко заокруглить вітерець, граючись з сухим пилом, в якому слід зроблено.

Йдучи слідом велосипеда чи авта, зверни особливу увагу на місця, де дорога нерівна. Там знайдеш багато знаків

Йдучи слідом велосипеда чи авта, зверни особливу увагу на місця, де дорога нерівна. Там знайдеш багато знаків

На вогкій землі той самий слід виглядає свіжіше, бо сонце тільки частково висушить вирвану глину, і тому вітер не заокруглить гострих країв відбитка. А у вогкій глині, в тіні дерев тощо, куди сонце не доходить, той самий слід, що в піску виглядає старий, — тут виглядає зовсім свіжо.

Очевидно, дуже добрим показником віку слідів є дощ, що впав на ці сліди (якщо знаєш, коли йшов дощ). Багато можуть тут допомогти також інші сліди, що їх перехрещують, або обставина, наскільки висохла чи зів’яла стоптана трава. Йдучи за слідом коня, можеш відгадати час, коли він туди проходив, за виглядом посліду, враховуючи належно вплив сонця, дощу чи птиць.

Навчившись розпізнавати на слідах спосіб ходу й їх вік, мусиш далі навчитися йти за ними по кожному роді ґрунту. Цього можеш учитися ціле своє життя і все ще будеш відчувати потребу постійно в цьому вдосконалюватися.

Можеш теж багато навчитися з попелу погаслої ватри — байдуже, чи він ще теплий, чи вже холодний, — з відходів, з яких довідаєшся, чим живилися тут люди, байдуже, чи їжа була багата, чи скромна.

Мусиш швидко шукати не тільки за знаками, які зробили твої власні пластуни, але й за знаками, що їх зробили й інші пластуни.

Розшуки вкрадених речей

В Судані й у Єгипті є дуже добрі тубільні слідці, і я бачив їх при роботі.

У полковника єгипетської кавалерії вкрали з дому деякі речі, тому послали по слідця до сусіднього племені Джалін.

Він швидко знайшов сліди стіп злодія, йшов за ними далеко в пустелю і знайшов там місце, де були закопані вкрадені речі. Сліди вели потім назад до бараків.

Цілий полк мусив вишикуватися босоніж на перевірку перед слідцем. Вкінці, перевіривши сліди всіх вояків, він заявив: «Ні, між ними нема злодія». Саме в ту хвилину підійшов до полковника з якоюсь справою його тубільний слуга. Слідець, що стояв поблизу, сказав полковникові: «Ось вам людина, що закопала вкрадені речі!»

Слуга, здивований тим, що його викрили, признався, що це він украв речі свого пана, гадаючи, що його підозріватимуть менше, ніж інших.

Як стежити. Коли старий пластун натрапить на дуже свіжий слід людини чи тварини, звичайно не йде за ним дуже близько, бо переслідувана звірина часто оглядається позад себе: чи за нею не слідкують. Тому слідець іде викрутасами і згодом приходить знов на те місце, де сподівається відшукати спід. Коли знайде його, робить коло вперед і т.д., аж поки не згубиться слід. Тепер він знає, що він попереду звірини, тому й робить щораз вужчі кола, поки її не знайде, ясна річ, стережучись зайти «від вітру», щоб звірина не почула його, коли наблизиться на віддаль нюху.

Часами натрапиш на такі сліди. Починаючи зліва, це сліди: оленя, вівці, вовка й лисиці

Часами натрапиш на такі сліди. Починаючи зліва, це сліди: оленя, вівці, вовка й лисиці

Кілька слідців з Сайну йшло за вкраденим верблюдом з Карачі до Севену 150 миль по піску й голих скелях. Бажаючи обдурити слідців, злодії тягали верблюда сюди й туди по переповненій вулиці, думаючи, що його слід згубиться між іншими. Але слідці це передбачили і розіслали стежі навколо міста. Так знайшли вони на віддаленому місці слід, що виходив з міста, й успішно слідкували за ним.

На твердому ґрунті дивися вперед. Коли тобі доведеться стежити там, де важко помітити слід, напр., на твердому ґрунті або на траві, з’ясуй, у якому напрямі йшов останній видний слід і дивись у тому напрямі, але досить далеко: вперед яких 20-30 ярдів. У траві побачиш зігнені або стоптані стебла, а на твердому ґрунті пересунені або видряпані з землі камінці тощо. Те все, справді, незначні знаки, але якщо на них будеш дивитися в одній лінії, переконаєшся, що вони творять щось на зразок сліду, якого іншим способом не можна було б взагалі помітити.

Я раз слідкував за велосипедом на твердій битій дорозі, де він дійсно не залишав узагалі будь-якого сліду. Але коли я поглянув уздовж поверхні дороги далеко вперед проти сонця, що саме сходило, я зовсім виразно побачив його слід на майже невидній поволоці роси на землі. Стоячи на сліді і дивлячись собі саме під ноги, я не міг побачити найменшого знаку.

На непомітний слід треба дивитися проти сонця, тоді помітимо й найменші нерівності терену, що кидають виразну тінь.

Як знайти втрачений слід. Якщо хочеш знайти слід, що його згубив з очей, зроби так: поклади хусточку, палицю чи інший предмет на останній видний слід і ходи широкими колами яких ЗО, 50 чи 100 ярдів довкола того сліду; вибираючи найсприятливіший ґрунт, по змозі м’яку землю, шукай дальших слідів. Якщо йде цілий гурток, то звичайно найкраще, щоб він затримався на одному місці, а тільки один чи два шукали дальших слідів. Якщо кожний захоче шукати слідів, дуже швидко їх знищить, затоптавши їх чи змішавши зі своїми слідами; в такому випадку пам’ятай, що «забагато кухарів — пересолена юшка!»

Коли шукаєш слідів, керуйся здоровим людським глуздом: подумай, в якому напрямі міг ворог піти, і спробуй там шукати.

Я пам’ятаю слідженого одного разу дикого кабана; цей приклад краще з’ясує нам те, що я тільки-що сказав: Кабан біг спочатку через болотисті підмоклі поля, і було зовсім легко йти за ним, аж поки він не повернув на дуже твердий ґрунт, де за малу хвилину не було видно найменшого знаку його слідів. Треба було зробити розшуки. Визначено останній слід, і слідець почав ходити у широкому колі, дуже дбайливо обшукуючи ґрунт, але не знайшов будь-якого знаку. Тоді слідець почав розглядатися довкола по околиці і, ставлячи себе в ситуацію кабана, спитав: «В якому ж напрямку пішов би я тепер?» На деякій віддалі перед ним, у продовженні попереднього сліду, стояв довгий живопліт колючих кактусів, а в ньому видніли дві діри. Він підійшов до однієї з тих дір, яка лежала на шляху, що його правдоподібно міг вибрати собі кабан. Тут ґрунт був усе ще дуже твердий, і жодного сліду не було видно. Але на одному листочку кактуса в дірі була грудочка мокрої глини: ось той бажаний знак. На тому твердому ґрунті не було жодного болота, і кабан, очевидячки, приніс його на своїх ногах з мокрого терену, що ним пробігав. Цей один малий знак дав змогу слідцеві іти далі правильним напрямом від одного такого знаку до другого, поки не прийшов укінці на слід у відповідному ґрунті, звідки міг іти за кабаном аж до його лігва.

Пристосуй свій крок до сліду. Я приглядався, як у Судані один слідець ішов за слідами по землі, де звичайне око зовсім нічого не могло помітити, таким способом: коли слід був виразний, він намагався іти тим же кроком, як і слід. Так він ішов з ним крок у крок, і, йдучи, стукав палицею в землю, немов відзначаючи кожний слід стопи. Коли сліди зникали на твердому терені або під летючим піском, він ішов далі таким самим кроком, стукаючи палицею в ті місця, де мали б бути сліди стіп. Вряди-годи він бачив легке заглиблення чи інший знак, що вказував там на наявність сліду. Так він знав, що він іде завжди правильним напрямом.

Ось сліди двох птиць. Одна з них звичайно живе на землі, друга на кущах чи деревах. Котрий слід належить до першої чи другої птиці?

Ось сліди двох птиць. Одна з них звичайно живе на землі, друга на кущах чи деревах. Котрий слід належить до першої чи другої птиці?

Гурткові вправи в стеженні

Приготуй ґрунт для стеження, вибираючи ділянку м’якої землі, яких 10-15 ярдів до квадрата та вирівняй його вальцем. Частину ґрунту зволож, немовби на неї йшов дощ. Другу частину залиши сухою. Одному з хлопців доручи перейти цим ґрунтом, опісля перебігти, а далі переїхати велосипедом. З’ясуй різницю в слідах, щоб пластуни з гуртка, побачивши колись якісь сліди, могли відразу сказати, чи особа, що залишила сліди, йшла чи бігла.

Вишли хлопця, щоб робив сліди; іншим хлопцям доручи їх слідкувати, помічати всі інші сліди, що їх перетинають, та означити, які особи чи звірята ці сліди зробили. Хлопець повинен мати на підметках черевиків прив’язані пластини для роблення слідів, або повинен прибити собі на підметки чи на палицю кілька цвяхів такої форми, щоб не помилитися щодо його сліду.

Вивчай вік слідів, зробивши день пізніше свіжі сліди біля старих. Зверни увагу на різницю у вигляді, щоб пластуни навчилися відгадувати вік слідів.

Доручи кожному пластунові зробити в м’якому ґрунті відбиток власного черевика і відрисувати його на папері.

Висилай гурток на різні дороги. Нехай принесуть повідомлення про сліди, що там побачили, — сліди людей, возів чи звірят.

Роби гіпсові відбитки слідів. Навколо сліду зроби вал з болота. До шклянки чи чашки налий води, повільно досипай гіпсу, цілий час помішуючи, поки маса не стане як сметана — така густа, щоб її ще можна було лити. Налий цю масу на слід. Коли вона ствердне, викарбуй на ній дату, місце знахідки тощо. Як цілком ствердне і висохне, обережно її викопай та обмий від бруду.

Ігри в слідкуванні

Запам’ятай слід

Доручи хлопцям з одного гуртка сісти так, щоб ноги були підняті вгору. Іншим пластунам дай три хвилини часу на те, щоб запам’ятали вигляд їхніх черевиків. Виславши їх потім до кімнати чи куди-небудь, доручи одному пластунові з першого гуртка зробити кілька слідів стопи на пригожому ґрунті. Тепер викликай окремих пластунів другого гуртка. Нехай приглянуться до слідів і скажуть, кому вони належать.

Відрисовування слідів

Покажи гурткові сліди стіп. Зверни увагу, котрий пластун зробить найвірніший малюнок стопи. Пластунам можна йти за слідом, поки не знайдуть пригожого ґрунту, де є добрі відбитки стіп.

Знайди злодія

Попроси чужу людину зробити сліди так, щоб пластуни цього не бачили. Тепер пластуни вивчають ці сліди, щоб потім їх знов упізнати.

8-10 осіб, разом з тією чужою людиною, проходять за чергою перед пластунами та роблять сліди стіп. Кожний пластун пошепки каже роз’ємному судді, котрий з них зробив попередні сліди, тобто подає, котра це була особа з черги. Виграє той, хто правильно відгадає. Коли більше правильних відповідей, виграє той, хто зробить найкращий малюнок сліду з пам’яті.

Йди за слідом

Вишли пішки чи на велосипеді «зайця» з повною кишенею зерна, лушпиння з горіхів, папірців конфетті тощо. Він має час від часу позначати ними свою дорогу, щоб гурток міг за ним слідкувати.

Або вживай пластових знаків, рисованих на землі, складених з гілок тощо, ховаючи при тому в якомусь місці листа.

Оприлюднено в Без категорії

Спостерігання «слідів»

Словом «знак» окреслюють пластуни всякі дрібні деталі, наприклад: сліди стіп, зламані галузки, столочену траву, залишки їжі, краплі крові, волосок і т.п. — все те, що може допомогти тобі здобути потрібну інформацію.

Пані Вальтер Смітсон, подорожуючи в Кашмірі, йшла з кількома тубільними індуськими слідцями за слідами пантери, що задавила й забрала з собою молодого козла. Пантера пройшла в одному місці через широку голу скельну плиту, не залишаючи на ній, очевидно, жодних слідів по своїх м’яких стопах. Слідець раптом пішов на дальший кінець скелі, де вона закінчувалася гострим краєм. Він зволожив палець і повів його здовж краю скелі, поки не знайшов кілька прилиплих до скелі шерстинок козла. Це показало йому, де пантера зійшла вниз, волочивши за собою козла. Цих кілька шерстинок — це було саме те, що пластуни звуть «знаком».

Слідець пані Смітсон знайшов теж ведмедів, помітивши малі «знаки». В одному випадку він помітив, що кора на дереві було свіжоздряпана, очевидячки — ведмежими пазурами, а в другому випадку він знайшов на корі дерева чорну шерстину; це вказувало, що тут ведмідь чухався об дерево.

Як помітити «сліди»

Одна з важливих справ, що її пластун повинен засвоїти собі — будь він військовий розвідник, ловець чи мировий пластун — це не довести до того, щоб він чогось не помітив. Він мусить помітити малі ознаки й сліди й опісля зрозуміти їхнє значення. Але жовтодзюб мусить добре вправлятися, щоб виробити собі звичку справді все помічати й нічого не випускати з очей. Цього можна навчитися добре як у місті, так і на селі.

Так само мусиш вміти помітити всякий незвичайний звук чи дивний запах і зрозуміти, що воно може означати. Поки не навчишся помічати «знаків», у тебе буде дуже мало даних, щоб з них зробити висновки, і з тебе як пластуна не буде ніякої користі.

Пам’ятай: пластун завжди вважає за велику ганьбу, коли стороння людина помітить щось швидше, ніж він — однаково, чи це щось далеке від нього, чи тут же під його ногами.

Коли ти виберешся кудись з вправним пластуном, переконаєшся, що його очі постійно «бігають», розглядаючись в усіх напрямках — далеко й близько — і помічаючи все, що діється навколо.

Раз йшов я з одним пластуном через Гайд-Парк у Лондоні. Раптом він відізвався: «Та коняка трохи кульгає». Близько від нас не було ніякого коня, але я побачив, що він дивиться на коня далеко за ставком. Відразу після того він підняв чудернацький ґудзик, що лежав на стежці. Його очі, як бачите, дивились однаково на те, що було далеко і на те, що було близько.

«Чи ти бачив того чоловіка?»

На вулицях незнаного міста пластун зверне увагу на головні будинки й бічні вулиці, на крамниці, повз які він проходитиме, та на те, що було за їхніми вітринами, так само помітить він, які підводи його минають.

Найбільше, однак, він звертатиме увагу на людей, їхні обличчя, їх одяг, взуття, хід — так, щоб коли його запитає поліцист: «Чи ви бачили людину з темними обвислими бровами, одягнену в синій одяг, як проходила вниз вулицею?» — він міг дати приблизно таку відповідь: «Так, така людина йшла, трохи налягаючи на праву ногу, мала на ногах імпортні черевики, а в руці якийсь пакуночок. Вона повернула вниз на Золоту вулицю, другу вулицю ліворуч звідси, яких три хвилини тому».

Переодягнутися з допомогою простих засобів - це зовсім легка річ, якщо знаєш, як це зробити. Скільки речей виміняв цей чоловік, щоб змінити свій вигляд? Зверни увагу, що те, що робить головну різницю - це змінена постать

Переодягнутися з допомогою простих засобів — це зовсім легка річ, якщо знаєш, як це зробити. Скільки речей виміняв цей чоловік, щоб змінити свій вигляд? Зверни увагу, що те, що робить головну різницю — це змінена постать

Така інформація має часто неоціненну вартість, щоб вислідити злочинця.

Ти пам’ятаєш, як Кім в оповіданні «Кім» вчився спостерігати за допомогою гри, що в ній він мав з пам’яті описати тацю, повну малих предметів, які йому показали на хвилину й опісля прикрили.

І ми вживаємо тієї «Гри Кіма», бо це — визначна вправа для пластунів.

В Італії була революційна організація, звана «Каморра», що приділяла велику увагу вишколові хлопців, привчаючи їх швидко помічати й зберігати в пам’яті речі. Йдучи вулицями міста, каморрист залюбки раптом затримувався і питав хлопця: «Як була одягнена жінка, що сиділа в дверях четвертого будинку праворуч на попередній вулиці?», або: «Про що розмовляли два чоловіки на розі третьої вулиці за нами?», або: «Куди казали їхати візникові і який був його номер?», або: «Який заввишки цей дім і яке завширшки вікно на першому поверсі?» тощо. Або хлопцеві дозволяли одну хвилину розглядати крамничну вітрину, а потім він мав описати все, що там було.

Пластун мусить теж дивитися на землю, особливо вздовж краю хідника вздовж будинків. Я часто знаходив цінні прикраси, що їх загублено. Люди ступали по них і ногами відкидали набік, зовсім їх не помічаючи.

Звертай увагу на обличчя людей, щоб ти міг їх розпізнати

Звертай увагу на обличчя людей, щоб ти міг їх розпізнати

Кожний міський пластун, зрозуміло, мусить знати, де найближча аптека, найближчий поліційний відділ, лікар, лікарня, пожежна сторожа, телефон, станція швидкої допомоги тощо.

 

Подробиці у зовнішності

Подорожуючи поїздом чи автобусом, завжди звертай увагу на кожну подробицю у зовнішності тих, хто подорожує. Приглянься до їх облич, одягу, способу говоріння тощо, щоб ти міг потім кожного з них докладно описати. Намагайся теж дізнатися з їх зовнішнього вигляду й поведінки, чи вони багаті, чи бідні (це звичайно скаже тобі їхнє взуття), яке — правдоподібно — їхнє звання, чи вони щасливі, чи нездужають, чи може потребують допомоги.

Чи можеш дізнатись про їх характер за способом, як вони носять капелюх?

Чи можеш дізнатись про їх характер за способом, як вони носять капелюх?

Але роби свої спостереження так, щоб люди не помітили, що ти їх спостерігаєш, бо вони насторожаться.

Вміння докладно спостерігати людей і відгадувати їх характер і думки має безмежну вартість у промислі й торгівлі, особливо для продавця чи його помічника, коли йдеться про те, щоб намовити людей купити товар чи викрити погані наміри шахраїв.

Кажуть, що характер людини можна пізнати по тому, як вона носить капелюха. Якщо капелюх трохи набік, його власник повинен бути доброї вдачі; якщо капелюх дуже перехилений на один бік — це буде хвалько; коли капелюх сидить на потилиці, його власник не платить боргів; хто ж носить капелюха рівно на чубку голови — це людина, правдоподібно, дуже чесна, але «розумом не грішить».

З ходи людини часто можна теж легко пізнати характер: дивись, як дріботить, вимахуючи руками, діловитий хвалько; як швидко йде довгими раптовими кроками, нервова людина; як ліниво волочить ногами ледащо; як вправно, тихо й швидко ступає пластун тощо.

Вправляйся в спостеріганні!

Навіть невелика вправа в спостеріганні вже дасть тобі змогу досить докладно пізнати з одягу людини її характер. З усіх частин одягу найвірніше свідчить про людину звичайно її взуття.

Раз колись я був з однією панею на селі, і ми бачили, як перед нами йшла молода пані.

«Цікаво, хто ця пані?», — спитала моя приятелька.

«Ба, — відповів я, — може ви цікаві знати, чия це служниця?»

Дівчина була дуже добре зодягнена, але коли я поглянув на її черевики, я здогадався, що одяг належав колись комусь іншому, що вона його дістала й переробила на себе, але щодо черевиків — то вона краще почувалась у своїх власних. Вона ввійшла в дім, де й ми затрималися, і попрямувала до «входу для слуг», отже ми переконалися, що це була одна з служниць.

Раз мені пощастило зробити послугу одній пані, що була в скрутному становищі. Я здогадався, бо йдучи за нею, я побачив, що її підметки до краю зношені, хоч вона й була добре зодягнута. Думаю, що вона ніколи не дізналась, як я дізнався, що їй потрібна допомога.

Коли їдеш у залізничному вагоні чи автобусі з іншими людьми, можеш уприємнити собі час такими вправами: дивлячись тільки на ноги людей і не підводячи погляду вгору, відгадуй, хто ці люди: старі чи молоді, багаті чи бідні, товсті чи худі і т.п. та опісля, глянувши вгору, перевір, як близько був ти від правди.

Я недавно говорив з одним детективом про одного добродія, що з ним ми обидва перед тим розмовляли, і намагалися відгадати його характер.

Я запримітив: «Ну, він в усякому випадку — рибалка».

Мій товариш не міг здогадатися, чому саме рибалка, бо він сам не був рибалкою.

Я запримітив, що з лівого манжета його піджака висіло багато дрібних стрипців з сукна. Не один завзятий рибалка, знявши з вудки штучну муху з гачком, кладе її в шапку сушити; інший вкладає її в рукав. Коли висохне, витягає її, при чому часто видирає нитку чи й дві з сукна.

Пригадай собі, як Шерлок Холмз зустрів раз незнайомого і помітив, що він скидався на заможну людину: він був зодягнутий в новий одяг з жалобою на рукаві, поводився по-вояцьки, ішов моряцьким кроком, був опалений сонцем, мав витатуйовані знаки на руці і в руці дитячі іграшки. За кого б ти був узяв цю людину? Отож, Шерлок Холмз правильно відгадав: він нещодавно відійшов у ступені сержанта з королівського флоту, йому померла жінка, а вдома було кілька малих дітей.

Знаки біля трупа

Декому з вас може трапитися, що він одного дня перший знайде труп людини. В такому випадку треба прослідкувати та записати й найменші знаки, що їх видно на тілі чи біля нього, перш ніж його порушити, або змінити вигляд місця, чи стоптати ґрунт. Поза ретельним відміченням положення трупа (його, по змозі, найкраще сфотографувати так, як його знайдемо), треба дуже старанно перевірити ґрунт навколо нього, не стоптавши його більше, ніж це потрібно, щоб не знищити залишених слідів.

Якщо вмієш, зроби малий малюнок, як тіло лежало і де були навколо нього знаки: це може мати своє значення.

Я знаю два випадки, що знайдено трупи, про які спершу думали, що це хтось вкоротив собі віку, повісившися. Але ретельна перевірка землі біля них — в одному випадку зламані гілки й стоптана трава, а в другому — зім’ятий килим, виявили, що тут було вбивство, і що аж після того повішено тіла, щоб виглядало, ніби вбиті самі на себе наклали руки.

Відбитки пальців

Відбитки пальців — це перша річ, що її шукає поліція на всіх предметах. Якщо вони не відповідають відбиткам пальців убитої людини, вони можуть походити від її вбивці, якого можна ідентифікувати, порівнюючи ці знайдені відбитки з відбитками його пальців.

В одному випадку знайдено старого вченого добродія мертвим у його спальні з однією раною на чолі і з другою на лівій скроні.

Дуже часто вбивця після вбивства хапає закривавленими від свого злочину руками за двері чи за дзбанок, щоб помити собі руки.

У згаданому випадку на часописі, що лежав на столі, були відбитки трьох закривавлених пальців.

Підозра впала на сина вбитого, і поліція його заарештувала.

Але ретельна перевірка кімнати й відбитків пальців виявила, що старому панові стало вночі погано. Він встав з ліжка, щоб дістати якісь ліки, але поблизу стола йому закрутилася голова і він упав, вдаряючи прудко головою об ріг стола, і зранив собі скроню; (рана цілком співпадала з рогом стола). Намагаючись встати, він схопився за стіл і залишив криваві відбитки пальців на часописі, що там лежав. Потім він знов упав і вдруге поранив собі голову, цим разом об ніжку ліжка.

Відбитки пальців порівнювали з пальцями трупа і з’ясувалося, що вони такі самі. А треба знати, що на 64000000000000 людей не знайдеш двох з однаковими взірцями на шкірі пальців. Так стало ясно, що тут не було душогубства, і сина небіжчика звільнили як невинного.

Інші знаки

В російському місті знайдено вбитого банкіра. Поблизу тіла лежала цигарничка з янтарним мундштуком. Цей мундштук виглядав дуже дивно: його можна було тримати в устах тільки в одній позиції; на ньому виднілися знаки двох зубів. Ці сліди показували, що зуби були різної довжини.

Зуби вбитого виявилися зовсім правильні, отож очевидно, що цигарничка не його. Але його небіж мав зуби, що цілковито відповідали знакам на мундштуці. Його заарештовано, і опісля знайдено дальші докази, що виявляли, що саме він був вбивцею. Таке ж оповідання є в «Записках Шерлока Холмза» під назвою «Пацієнт в лікарні». Тут знайшли повішеного чоловіка й уважали його за самовбивцю… Аж прийшов Шерлок Холмз і виявив на підставі різних знаків, як напр., недокурків, покусаних різними зубами, слідів ніг тощо, що в кімнаті разом з тим чоловіком перед його смертю було аж троє людей. Вони й повісили його.

Подробиці країни

Коли перебуваєш на якійсь околиці, зверни увагу на орієнтаційні знаки, тобто такі предмети, що допоможуть тобі знайти шлях та не дозволять заблукати, напр.: далекі узгір’я, церковні вежі, — і ближчі предмети, як: цікаві будинки, дерева, ворота, скелі тощо.

Але запам’ятай собі: помічаючи такі орієнтаційні знаки, що їх колись захочеш використати, щоб сказати комусь іншому, як йому там знайти шлях, ти мусиш приглянутись до них дуже уважно, щоб потім описати їх без помилок і в належному порядку. Мусиш помітити й запам’ятати собі кожну бічну доріжку й кожну стежку.

Мусиш теж звертати увагу на дрібніші знаки, напр.: птиці, що зриваються і раптом відлітають (це означає, що в даному місці появилась якась людина чи якась звірина), на куряву, яка наведе тебе на думку, що там рухаються звірята, люди чи підводи і т. ін.

Велика курява не завжди означає багато людей. Ось підступ, якого вживали, щоб відвернути увагу ворога: по запиленій дорозі волочили галуззя з дерев, щоб наслідувати рух кінноти

Велика курява не завжди означає багато людей. Ось підступ, якого вживали, щоб відвернути увагу ворога: по запиленій дорозі волочили галуззя з дерев, щоб наслідувати рух кінноти

Очевидно, на селі ти повинен так само, як і в місті, дуже дбайливо звертати увагу на всіх перехожих: як вони зодягнені, що нагадують їхні обличчя, який у них хід, – ти повинен перевірити сліди їхніх ніг і намалювати собі їх у нотатнику, щоб опісля, зустрівшись де-небудь з ними, міг знову їх упізнати, як це робив пастушок в оповіданні на початку цієї книжки.

Звертай теж увагу на сліди тварин, птиць, коліс і т.п., бо вони можуть дати тобі важливу інформацію.

Читання слідів — це така важлива річ, що про те я влаштую ще окрему гутірку.

Відкриті очі

Нехай ніщо не буде замале для твоєї уваги. Ґудзик, сірник, попіл цигарки чи листок — все те може мати велике значення.

Пластун має дивитися не тільки перед себе, але й на обидва боки і позад себе; він, як каже прислів’я, мусить «мати очі й на потилиці».

Часто, раптово оглянувшись, побачиш «ворожого» пластуна або й злодія, що зрадить себе так, як цього ніколи не зробив би, коли б знав, що ти оглянешся.

Є цікаве оповідання Фенімора Купера під назвою «Шукач стежок», де гарно описана робота червоношкірого індіанського розвідника. Він «мав очі на потилиці» і, пройшовши мимо кущів, помітив поміж свіжим листям один чи два зів’ялі листки. Це викликало підозру, що хтось приніс туди ці листки, роблячи собі кращий сховок; так викрив він кількох утікачів.

Нічне пластування

Пластун має вміти помічати малі подробиці так само добре вночі, як і вдень.

Вночі він робить це в основному слухом, деколи й дотиком чи нюхом.

В нічній тиші звуки несуться далі, ніж удень. Якщо прикладеш вухо до землі чи до палиці або особливо до барабана, що доторкається землі, можеш на далеку віддаль почути стукіт кінських копит чи тупіт людських ніг.

Інший спосіб: відкрий ніж з вістрям на обидва боки; одне вістря встроми в землю, а друге тримай обережно поміж зубами, — тоді чутимеш далеко краще.

Людський голос, навіть коли говориш пошепки, несеться на далеку віддаль і його не переплутаєш з будь-яким іншим звуком.

Я часто вночі пробирався крізь передні сторожі, після того, як, підслухавши тихий шепіт їхньої розмови або хропіння сонних, дізнавався, де стояли стійки.

Гурткові вправи в спостереженні

В місті

Насамперед навчи помічати різні роди крамниць, що мимо них вони йшли, і пригадувати собі їх у відповідному порядку. Опісля: запримітити й запам’ятати назви крамниць. Пізніше: запримітити й запам’ятати по двохвилинному огляді зміст крамничних вітрин. Вкінці: запримітити зміст різних крамничних вітрин у півхвилинному чергуванні для кожної.

Навчи хлопців помічати незвичайні будинки як орієнтаційні знаки, число поворотів вулиці, що нею звичайно ходять, назви інших вулиць, подробиці возів, що проїжджають мимо, та передовсім подробиці у зовнішньому вигляді осіб щодо їх одягу, характерних ознак чи ходу. Насамперед покажи їм, як це робиться. Опісля вишли їх до міста та випитуй після повернення.

Доручи пластунам розвідати й запам’ятати собі, де містяться всі пожежні сторожі, поліційні дільниці, лікарні тощо.

На селі

Виведи гурток на прогулянку і навчи хлопців помічати віддалені головні риси околиці як орієнтаційні знаки, напр.: узгір’я, церковні вежі тощо та близькі орієнтаційні знаки, як: особливі будинки, дерева, скелі, ворота тощо. Нехай також запримічають побічні дороги й стежки, різні роди дерев, птиць, тварин, слідів, а далі людей і возів.

Вишли хлопців на прогулянку. Після повернення випитай у кожного з них зокрема, або нехай усі пишуть на папері, відповіді на яких шість питань щодо деяких пунктів, що їх повинні були помітити. Вартість вишколу помітно піднесеться, коли зробиш наперед деякі малі знаки на землі або розкинеш там ґудзики чи сірники тощо, що їх хлопці мають помітити або й позбирати та принести; це добрий засіб, щоб примусити їх просліджувати ґрунт близько себе так само, як і віддалені предмети.

На курінних сходинах влаштуй сцену з «випадком» без попередження, напр.: з’являється чоловік, «збиває з ніг» виховника і утікає. Кожний гурток пише опісля повідомлення про те, що сталося, подає опис тієї особи тощо.

Ігри в спостереженні

Шукай наперстка (В кімнаті).

Вишли гурток з кімнати. Поклади наперсток, перстень, монету, клаптик паперу чи інший малий предмет на місце, де його добре видно, але важко запримітити. Поклич гурток, нехай його шукає. Коли хтось із пластунів побачить його, іде ще трохи далі й спокійно сідає, не зраджуючи іншим місця, де він схований.

За якийсь час доручають йому показати знахідку тим, кому не пощастило знайти.

Далеко — близько (В місті або на селі)

Роз’ємний суддя йде вздовж визначеної дороги чи іншої лінії з гуртком у гуртковім укладі. Він має з собою картку для записування балів для кожного пластуна.

Кожний пластун розглядає зазначені подробиці, і як тільки щось помітить, біжить до роз’ємного судді, щоб показати йому те, або й віддати знайдену річ. Роз’ємний суддя записує відповідні бали проти прізвища пластуна. Хто здобуде найбільше балів під час прогулянки, — виграє.

Подробиці вибираємо, як подано далі, щоб розвивати спостережливість пластуна та навчити його дивитися далеко й близько, вгору й униз. Кожного разу, як граємо цю гру, підбираємо інші предмети; кожного разу повинно їх бути 8-10.

Кожний знайдений сірник 1 бал
Кожний знайдений ґудзик 1 бал
Побачити сліди птаха 2 бали
Побачити сивого коня 2 бали
Побачити голуба на льоту 2 бали
Побачити сидячого горобця 1 бал
Побачити ясеня 1 бал
Побачити розбите вікно 1 бал (І так далі).

Крамнична вітрина (В місті поза домом)

Роз’ємний суддя доручає гурткові пройти мимо шістьох крамниць, призначаючи для кожної крамниці півхвилини. Відпровадивши хлопців, він дає кожному з них картку паперу й олівець та доручає написати на ній з пам’яті, що він запримітив, скажімо, в третій і п’ятій крамниці. Хто правильно опише найбільше предметів, той виграє. При тому поодинокі пластуни повинні змагатися парами. Ті, що програли, змагаються знов, поки гра не дійде до найслабшого. Таким чином найслабший має нагоду найбільше вправлятися.

Що є в кімнаті? (В кімнаті)

Пошли кожного пластуна до якоїсь кімнати на півхвилини. Коли вийде, нехай зробить список меблів і предметів, які помітив. Хто запримітить найбільше, виграє.

Найпростіший спосіб записувати бали пластунам — це зробити собі список усіх предметів тієї кімнати з колонками балів для окремих пластунів. Так можна легко порахувати бали.

Гра Сетона

Приготуй картки з картону, розділеного щонайменше на 12 малих квадратиків. Кожний пластун дістає одну карту й олівець і з тим відходить на кількасот ярдів.

Провідник бере тепер великий шматок картону, поділеного на таке саме число квадратиків, боки яких завдовжки щонайменше три цалі. Провідник має кілька чорних паперових кіл з проміром півцаля, і припиначі. Яких шість кіл він уміщує на своїй таблиці, де схоче. Він тримає свою таблицю так, щоб пластуни могли її добре бачити. Тепер пластуни поступово наближаються, поки не побачать чорні кола на таблиці провідника; тоді вони зарисовують на своїх картах чорні точки на відповідних місцях. Хто це зробить правильно з найбільшої віддалі від провідника, той виграє.

За кожне правильно уміщене коло давай п’ять балів та віднімай один бал за кожних два цалі меншої віддалі від найдальшого пластуна.

Пачкарі через кордон

«Кордон» — це лінія в терені яких 400 ярдів завдовжки, найкраще якась дорога чи широка стежка або смуга піску, що на ній добре видно сліди ніг. Один гурток пильнує кордону, розставивши стійкових вздовж тієї дороги; посередині поміж кордоном і «містом» перебуває запасна частина сторожі. «Місто» — це пункт, визначений деревами, будинками чи прапорцями, якої півмилі від кордону. Ворожий гурток пачкарів збирається якої півмилі з другого боку кордону. Вони мають перейти через кордон у будь-якому складі: поодинці, гуртом чи розсіяно, і мають дістатися до міста ходою, бігом чи пластовим кроком. Тільки один з них, припускають, справжній пачкар, і він має на черевиках особливі набійки, щоб робити сліди. Стійки проходжуються сюди й туди по своєму відтинку (бігти можуть тільки після того, як проголошено «тривогу»), чекаючи на сліди пачкаря. Як тільки котрий стійковий побачить слід пачкаря, дає знак «тривоги» запасній частині й кидається якомога швидше йти за слідом. Запасна частина співпрацює з ним, і вони всі намагаються спіймати пачкаря, поки дістанеться до міста. Якщо він увійде в межі міста, тоді він у безпеці і виграє.

Гра Кіма

Примісти 20-30 малих предметів на тацю, або на стіл чи підлогу, напр.: два-три різних роди ґудзиків, олівців, корків, ганчірок, горіхів, камінців, ножів, мотузків, світлин, одне слово — все, що можеш знайти, і прикрий все те полотном чи сурдутом.

Приготуй список цих предметів і зроби колонки для відповідей кожного хлопця за таким зразком:

Предмети

Джон

Браун

Сміт

Еткінс

Ґрін

Волоський горіх
Чорний ґудзик
Червона ганчірка
Кишеньковий ножик
Жовтий олівець
Корок
Мотузок
Поштова марка

Тепер відкрий предмети на одну хвилину, пильнуючи за годинником чи рахуючи повільно до 60. Після того знов їх прикрий.

Нехай тепер кожний хлопець зокрема назве тобі пошепки всі предмети, що собі їх запам’ятав, або кажи йому їх списати, і запиши собі це на картці підсумків.

Виграє той, хто запам’ятав найбільше предметів.

Втікачі

Кожний пластун з гуртка має прикріплене на плечах на сорочці кругле коло з білого картону з виразно написаним числом.

Один член гуртка — це «втікач», всі інші — «ловці».

Втікачеві, котрий має на черевиках набійки, що залишають сліди, або іншим чином залишає за собою сліди, дають яких десять хвилин часу для втечі. Після того всі інші з гуртка вирушають й намагаються його вислідити.

Як тільки «ловець» підійде близько до «втікача» так, щоб той його не бачив, але щоб міг зняти число з плечей «втікача», — «втікач» спійманий. Але якщо «втікачеві» пощастить якимсь чином зняти число з «ловця», тоді цей виходить з гри.

Пластун, що зняв з плечей іншого пластуна число, мусить це число голосно назвати, щоб той знав, що він виходить з гри.

Під час цієї гри треба обережно підкрадатися. За «втікача» вибирають якогось бистрішого пластуна з гуртка, бо він має не тільки обминати 6−7 «ловців», але й мусить намагатися «взяти їх у полон», якщо не хоче, щоб його «вбили».

Оприлюднено в Без категорії

Тварини

В багатьох частинах світу пластуни користуються голосами диких звірят і птахів для зв’язку одних з одними, особливо вночі в густих кущах чи в мряку. Але, якщо ти хочеш стежити за звичками звірят, теж дуже корисно вміти наслідувати ці голоси. Можеш починати наслідувати голос курчат, або розмовляти з псами їхньою мовою. Ти швидко побачиш, що вмітимеш наслідувати злісне гарчання або радісне скавуління пса. Дуже легко наслідувати голоси сов, лісових голубів і куликів.

В Індії я бачив плем’я циган, що їло шакалів. Але шакали — це найнедовірливіші тварини на землі. їх дуже тяжко зловити пасткою, але ці цигани ловили їх, наслідуючи їхній голос ось так:

Кілька людей з псами ховалися в траві і кущах навколо малої галявини. Посередині цього відкритого місця один циган наслідує голос шакала, як кличе один одного. Він кличе щораз голосніше і згодом кричить як ціла зграя шакалів, що збіглись докупи, гарчить врешті, немовби вони шарпалися і жерлися, скавулячи і виючи. Одночасно він потрясає в’язанкою сухого листя, що звучить так, немовби звірята кидалися по траві. Потім він падає на землю, збиває куряву так, що в ній цілком ховається, ввесь час гарчачи і наслідуючи боротьбу звірят.

baden116baden117

Якщо той галас почує якийсь шакал, він вискакує з джунглів і кидається в куряву, щоб і собі взяти участь в боротьбі. Коли там побачить чоловіка, шакал швидко тікає. Але тим часом на нього з усіх боків напускають собак; вони швидко ловлять його і задавлюють.

Полювання на «грубу»

Вільям Лонґ описує у своїй дуже цікавій книжці «Звірі в полі» як він раз кликав лося. Лось — це дуже великий рід оленя з негарним грубим носом. Він живе в лісах Північної Америки і Канади; до нього дуже важко підійти, а коли розлютиться — тоді дуже небезпечний.

Лонґ сидів у каное і ловив рибу, коли почув у лісі зов лося-самця. Просто так собі для розваги він вийшов на берег, вирізав з берези шмат кори, звив її у стіжок чи трубку, щось на зразок гучномовця, близько п’ятнадцять цалів завдовжки, щось із п’ять цалів на ширшому і один-два цалі вужчому кінці. За її допомогою він узявся наслідувати гаркітливий рев самця-лося. Наслідок був несподіваний. Старий лось пригнався і скочив навіть у воду, намагаючись дістатися до нього — і тільки завзяте веслування врятувало Лонґа від небезпеки.

Один з найкращих видів спорту — це полювання на «грубу». Тобто стеження за великою дичиною, як: слони, леви, носороги, дикі кабани, олені і подібні звірі. І треба бути таки добрим пластуном, щоб мати надію на успіх.

Це дає тобі багато зворушення і небезпеки, і все, що я розповідав тобі про спостерігання, стеження, і укривання — тут знадобиться. А на додаток до того ти мусиш знати все, що стосується цих звірів, їх звичок і поведінки.

Я сказав, що полювання чи стеження за «грубою» — це один з найкращих видів спорту. Я не казав, однак, що стріляти чи вбивати дичину — це найкраща справа, бо, вивчаючи звірят, ти полюбиш їх усе більше й більше. Ти швидко переконаєшся, що не будеш хотіти вбивати їх задля того тільки, щоб убити. І що більше ти їх оглядатимеш, то більше бачитимеш у них чудесний Божий витвір.

Повне пригод життя мисливця

Вся радість мисливства у повному пригод житті в джунглях, у багатьох випадкових пригодах, коли звірина полює за тобою, замість того, щоб ти полював за звіриною. В зацікавленні вистежити її, підкрастись до неї і стежити за всім, що вона робить, пізнаючи її звичаї. Стріляння звірини, наприкінці, це тільки дуже мала частина захоплюючого полювання.

Ніхто із пластунів ніколи не вбиває звірини, хіба що для того є якась важлива причина, але тоді він убиває її швидко і відразу, щоб завдати їй якнайменше страждань.

«Стріляння» фотоапаратом

Тепер багато новітніх мисливців на «грубу» віддають перевагу стрілянню дичини фотоапаратом замість рушницею, що дає такі ж цікаві результати. Тільки коли ти і твої тубільні слуги голодні, тоді, очевидно, мусиш убивати дичину.

Коли полюєш фотоапаратом на "грубу", мусиш мати очі на потилиці. В іншому випадку дичина може заскочити тебе

Коли полюєш фотоапаратом на «грубу», мусиш мати очі на потилиці. В іншому випадку дичина може заскочити тебе

Мій брат полював на «грубу» в Східній Африці. Полювання фотоапаратом було для нього визначним спортом: він жив у пущі, стежив, підкрадався і вкінці «стріляв» слонів, носорогів й іншу грубу звірину.

Одної днини він підповз близько до слона, уставив апарат і саме почав націлятись, коли тубілець закричав «Уважай, пане» і почав утікати. Мій брат озирнувся і побачив великого слона, що прямував до нього, вже лиш кілька ярдів від нього. Він швидко натиснув ґудзик, сфотографував — і накивав п’ятами. Слон кинувся до апарата, але затримався і немов упізнав, що це тільки фотоапарат; ніби сміючись з власного хвилювання, він помандрував собі знов у джунґлі.

Книжка Шілінґа «З штучним світлом і рушницею в Африці» — це дуже цікава збірка фото диких звірят, більшість яких сфотографована вночі за допомогою штучного світла, що його викликали самі звірята, чіпляючи об наставлені для цього дроти. Шілінґ здобув прекрасні фото левів, гієн, оленів всякої породи, зебр й інших звірів. На одному з них є лев саме в стрибку на козла.

Дикі кабани і пантери

Дикий кабан — це безперечно найвідважніший з усіх звірів. Це справжній «Король джунґлів», і це знають інші звірята. Коли пильнуватимеш уночі біля водопою в джунглях, побачиш, що всі звірята підкрадаються до нього, нервуючись і розглядаючись у всіх напрямках, чи де не сховався який ворог. Коли ж надходить дикий кабан, він просто чвалає, хитаючи з боку на бік великою головою з лискучими іклами. Він не цікавиться ніким, проте всі цікавляться ним. Навіть тигр, що п’є, загарчить і швидко зникає з очей.

Молода пантера може статись гарним і дуже втішним улюбленцем

Молода пантера може статись гарним і дуже втішним улюбленцем.

Часто місячними ночами я лежав у джунглях, щоб стежити за звірятами, особливо дикими кабанами.

Я теж піймав і тримав у себе молодого кабана і молоду пантеру і переконався, що це дуже милі і цікаві створіння. Кабан звичайно жив на городі. Він ніколи цілком не освоївся, хоч я взяв його малим поросятком.

Коли я кликав його, він приходив до мене, але дуже обережно. Ніколи не йшов до чужого, а на тубільців нападав, намагаючись поранити їх своїми малими іклами.

Він вправлявся в уживанні іклів, швидко бігаючи навколо пня старого дерева на городі. Він ґалопував до пня і навколо нього, роблячи вісімку без передишки п’ять і більше хвилин, а потім падав боком на землю, задиханий від напруження.

Моя пантера була теж гарним і дуже втішним звірятком, і звичайно ходила за мною, немов собака. Але вона була дуже непевна в своїй поведінці із чужими.

Гадаю, що звірят можна краще пізнати і зрозуміти, маючи їх спочатку у себе як своїх улюбленців, а опісля стежачи за ними в їх природному дикому житті.

Як вивчати звірят удома

Але, поки візьмешся вивчати грубу звірину в джунглях, ти повинен познайомитись з усіма звірятами, дикими і свійськими, вдома.

Кожний пластун-юнак повинен знати все, що стосується свійських звірят, яких він бачить кожний день. А коли живеш на селі, ти повинен знати все, що належить до обслуги, годівлі і напоювання коня, як його запрягати і приміщувати в стайні, як пізнати, коли він шкутильгає і коли не можна його брати до праці.

Твій пес

Добрий пес — це найкращий товариш пластуна. Пластун не може вважати себе за справжнього пластуна, поки не вишколить собі молодого пса, щоб робив усе, що йому звелить. Це вимагає великої терпеливості й ласкавості та щирої прихильності до пса. Псів часто вживають для розшуків зниклих людей і для перенесення повідомлень.

Пес — це найлюдяніше звіря з усіх, і тому найкращий товариш людині. Він завжди ввічливий і завжди готовий до гри — повний гумору, дуже вірний і люблячий.

Де вивчати звірят

Зрозуміло, пластун, що живе на селі, має далеко кращу нагоду вивчати звірят і птиць, ніж у місті.

Все ж, живучи у великому місті, знайдеш там багато різноманітних птахів у парку і майже всіх звірів, що живуть під сонцем, побачиш живими у зоологічних парках.

У менших містечках — це дещо важча справа, але в багатьох є природничі музеї, де хлопець може дізнатись про вигляд і назву багатьох звірят, а багато можна спостерігати в парках чи теж, збудувавши собі під вікном скриньку, щоб годувати птахів. Але найкращий з усього спосіб — вибратись у поле, коли тільки маєш декілька годин часу на те, поїздом, велосипедом чи й власними ногами, й там підкрадатися до звірят і птахів і стежити, що вони роблять, пізнавати різні їх породи та назви, які сліди вони роблять на землі та у птиць які у них гнізда й яєчка тощо.

Якщо ти щасливий власник фотоапарата — не можеш зробити нічого кращого, як почати збирати фото звірят і птахів. Така збірка в десять разів цікавіша, ніж звичайна хлоп’яча збірка поштових марок чи автографів.

Як стежити за звірятами

Стежити цікаво за кожною звіриною, а підкрастися до ласки так само важко, як і до лева.

Ми схильні думати, що всі звірята у своїй поведінці керуються інстинктом, тобто своєрідним природженим чуттям. Ми уявляємо собі, наприклад, що молода видра плаває інстинктивно, як тільки її покласти до води, або, що молодий олень тікає від людини з природженого страху перед нею.

Мати вчить своїх молодих. Видається, що ця левиця каже своїм левенятам, що робити, коли б прийшла людина

Мати вчить своїх молодих. Видається, що ця левиця каже своїм левенятам, що робити, коли б прийшла людина.

Вільям Лонґ виказує в своїй книжці «Школа звірів», що звірята великою мірою завдячують спритністю своїм матерям, які навчають їх, поки вони ще молоді. Так бачив він видру, яка несла на хребті у воду двох своїх дітей і, поплававши хвилину, раптом пірнула з-під них і залишила їх самих борсатись у воді. Але вона виринула близько від них і допомогла їм знову доплисти до берега. У такий спосіб вона поволі вчила їх плавати.

Я раз бачив у східній Африці левицю, яка сиділа з трьома левенятами, з усіма в одному ряді і стежила за мною, як я наближаюся до неї. Вона виглядала саме так, немовби вчила своїх левенят, як поводитися в такому випадку, коли наближається людина.

Вона, ясна річ, казала їм:

«А тепер, діти, я хочу, щоб ви добре помітили, як виглядає людина. Потім одне за одним мусите зірватись і, махаючи хвостом, пострибати геть. Як тільки зникнете з очей у високій траві, мусите плазувати і повзти, аж поки не обійдете його зі сторони під вітер. Тоді йдіть за ним, завжди тримаючись під вітер від нього і так можете зачути нюхом, де він є, а він не зможе знайти вас».

Птахи

Людину, що вивчає птахів, називають орнітологом. Марк Твен, веселий щиросердечний американський письменник, казав: «Є люди, які пишуть про птахів книжки і так дуже їх люблять, що терплять голод і втому, щоб тільки знайти нову породу птахів і вбити її. Їх називають орнітологами».

Вам здається, що всюди бачите ворону, коли почуєте її голосне "Кав - Кав"

Вам здається, що всюди бачите ворону, коли почуєте її голосне «Кав — Кав»

«Я й сам мав стати орнітологом, бо завжди любив птахів і всякі створіння. І я почав учитися, як ним стати. Я бачив пташину, як сиділа на сухій галузці високого дерева, перехиливши назад голівку і широко відкривши свій дзьоб, весело співала. Не думаючи довго, я вистрілив у неї з рушниці. її спів раптом увірвався, і вона впала з галузки безвладно, як ганчірка, і я підбіг і підняв її — вона була мертва. її тільце було тепле в моїх руках, а голівка качалася сюди і туди, немовби її шия була зламана, очі затягнулися білою плівкою, а на боці голівки іскрилася краплина червоної крові. Люди добрі, я не міг бачити більше нічого, бо мої очі були повні сліз. З того часу я ніколи більше не вбив створіння, якщо воно не робило мені шкоди — і я ні до чого не дійшов».

Стеження за птахами

Добрий пластун — це звичайно добрий орнітолог, як казав Марк Твен. Це визначає, що він любить підкрадатися до птахів і стежити за всім, що вони роблять. Він виявляє, стежачи за ними, де і як вони будують свої гнізда.

Він не хоче, як це робить звичайний хлопець, йти й видирати їхні яєчка з гнізда. Але він любить стежити за тим, як вони виводять своїх молодих і вчать їх самих їсти й літати. Він прагне пізнати кожну породу птиць за їх голосом і способом літання. Він знає, котрі птиці живуть у нас цілий рік, а котрі прилітають тільки на певну пору року, яку поживу вони найбільше люблять, як вони змінюють своє пір’я, якого роду гнізда будують собі і як виглядають їхні яйця.

Велику частину природознавства можна вивчити, стежачи за птицями в своєму сусідстві, особливо годуючи їх щоденно взимку. Дуже цікаво, наприклад, помічати різний спосіб їх співання, як одні з них співом залицяються до самички, а інші, як ось домашній півень, піють чи співають, щоб викликати іншого до бою. Самчик білої меви, щоб подобатися паням, пробує співати і робить з себе великого блазня; небагато краще і справа зі старим круком.

Цікаво стежити теж за тим, як виводяться молоді пташенята: деякі приходять на світ голі, без пір’я, із заплющеними очима й відкритими дзьобами. Інші — з пухнастим пір’ям на цілому тілі, повні життя й енергії. Малі водні курчата, наприклад, плавають як тільки вилупляться з яйця; молоді курчата починають бігати через кілька хвилин, тоді як молоді горобчики довгі дні безпомічні і їхні батьки мусять їх годувати і вигрівати.

Коли пташеня випаде з гнізда, батьки приходять його годувати

Коли пташеня випаде з гнізда, батьки приходять його годувати.

Лонґ теж пише: «Спостерігай, скажімо, за гніздом ворони. Одної днини побачиш, як птиця-мати стоїть поруч гнізда і розводить крилами над своїми молодими. Негайно молоді підводяться і собі розводять крилами, наслідуючи її. Це — перша лекція».

«На другий день, можливо, побачиш, як стара птиця підведеться навшпиньки і дужим помахом крил тримається в такій позиції, Молоді знов її наслідують і швидко пізнають, що їх крила — це сила, що може тримати їх. А ще через день може побачиш обох птиць-батьків, як поблизу гнізда Стрибають з гілки на гілку, допомагаючи собі крилами при довгих стрибках. Молоді теж приєднуються до гри і — дивись, вони навчилися літати, навіть не знаючи, що це була наука».

Багато птиць майже вимирає, бо дуже багато хлопців, знайшовши їхні гнізда, вибирає з них яйця.

Полювання за гніздами птахів

Полювання за гніздами птахів дуже подібне до полювання на грубу звірину: немов мисливець, мусиш вишукувати місця, в яких, як знаєш, люблять перебувати птиці, що їх шукаєш; стежиш за птахами, як вони влітають і вилітають, і так знаходиш гніздо. Але тоді не йди та не нищ гнізда, і не забирай всіх яєць. Якщо ти справді серйозний збирач — візьми собі одне яйце тільки, а решту залиш і, головне, не рушай гнізда, бо інакше птахи-батьки покинуть його й усі яйця, що з них могли бути гарні пташенята, загинуть.

Куди краще, ніж збирати яйця, зробити фото або малюнок пташини, як сидить у своєму гнізді, або зробити собі збірку малюнків різного роду гнізд, як їх побудували різноманітні птахи.

Риби і рибальство

Кожний пластун повинен уміти ловити рибу, щоб роздобути собі поживу. Жовтодзюб, що відчує голод на березі річки повної риби, виглядає дуже по-дурному; це може, однак, трапитися кожному, що ніколи не вчився ловити рибу.

Рибальство вимагає багато пластового вміння, особливо, коли ловити рибу на мушку. Щоб мати успіх, ти мусиш знати багато дечого про звички й поведінку риб, в яких місцях водяться, в яку погоду виходять на жир і в яку пору дня, який рід поживи найбільше люблять, на яку віддаль може тебе побачити тощо. Не знаючи цього, можуть ловити рибу так довго, що аж посинієш і ніколи нічого не зловиш.

Риба звичайно має в річці свої особливі місця: якщо викриєш рибу в її власному «домі», можеш підкрастися близько до неї і стежити за тим, що вона робить.

Далі мусиш уміти в’язати дуже особливі вузли на тоненькій жилці, що для хлопця, який має на руці самі великі пальці, — дуже важка справа.

Тут подаю тобі тільки декілька таких вузлів, але їх є багато більше. Вони зображені тут наполовину зав’язані, саме перед тим, як їх міцно стягнути.

Ось рибальська петля:

baden123

Мотузок з’єднуй з петлею ось так:

baden124

Таким же самим вузлом прив’язуємо гачок до мотузка:

baden125

При тому треба бути безмежно терплячим. Твоя вудка зачепиться за кущі чи очерет, чи твою власну одежу, а коли вже не знайде будь-якого місця, щоб зачепитися, сама замотається у вузли. Отож, сердитися тут ні на що не придасться. В такому випадку мусиш зробити тільки дві речі: 1. Усміхнутись і 2. Повільно взятися розмотувати вузли. Далі матимеш цілу купу розчарувань, коли пропаде твоя риба через обірвану вудку чи якусь іншу біду. Пам’ятай, одначе, що це трапляється кожному рибалці-початківцеві; і саме ці клопоти, кінець-кінцем, дадуть тобі, коли їх перемогти, багато радощів.

Щоб зловити пструга - треба великої зручності і сприту. Пструг може звести велику боротьбу і ти мусиш бути дуже чуйним, щоб його не пустити

Щоб зловити пструга — треба великої зручності і сприту. Пструг може звести велику боротьбу і ти мусиш бути дуже чуйним, щоб його не пустити.

Коли зловиш рибу, роби так, як я: залиш собі тільки ту рибу, котра тобі насправді потрібна для поживи, чи як окремі зразки, всю іншу відразу, як тільки її витягнеш, кинь назад у воду.

Ранка від вколення гачка в їхній (шкіряний) рот не шкодить їм надовго, вони зовсім щасливі відпливають, щоб знову втішатися життям у воді.

Вживаючи сухої мушки, тобто втримуючи її на поверхні води, замість зануряти її у воду, мусиш справді підкрадатися до риби зовсім так, як до оленя чи до іншої дичини, бо пструг — дуже бистроокий і полохливий.

Можеш також ловити рибу сітями, або, як часто мусять робити пластуни, пробивати її дуже гострим тризубим списом. Я не раз так робив, але це вимагає вправи.

Плазуни

Очевидно, пластун повинен знати змій, бо майже у всіх диких краях зустрінеш їх багато, а чимало з них — небезпечних.

Вужі часом вповзають до шатер і під накривала, або й до черевиків. Ти завжди побачиш, як старий практик у країні, де багато вужів, дуже уважно переглядає свої накривала, поки в них на ніч загорнеться, а вранці витрушує черевики, поки їх одягне. Я навіть ловлю себе на тому, що роблю це і тепер удома, просто за звичкою.

Змії звичайно не люблять повзти по чомусь шорсткому. Тому в Індії часто обводять хату свого роду стежкою з гострого колючого каміння, щоб гаддя з городу не залазило до неї. Бувши ще учнем, я звичайно ловив змій довгою тичкою, розщепнутою на кінці немов виделка. Як тільки я побачив змію, я підкрадався до неї, затискав на її шию вилки моєї тички і тоді прив’язував вздовж до тички шматками старої хусточки та ніс продавати комусь, хто хотів її мати. Але воно звичайно недобре тримати їх у себе, бо багато людей боїться, і недобре переховувати їх у хаті, де люди можуть налякатися.

Отруйні гадюки

Отруйні гадюки мають свою отруту в маленькому мішечку в пащі. Вони звичайно мають два жала, тобто довгі гострі зуби, що є на свого роду завісах. Ці зуби лежать плазом на яснах гадюки, поки вона не розлютиться і не захоче когось вбити. Тоді вони піднімаються, гадюка кидає голову вперед і занурює їх у ворога. Коли це робить, отрута виходить з мішечків, чи пак залоз, і дістається до двох ран, зроблених у шкірі зубами. Тоді отрута потрапляє до жил покусаного, і кров розносить її за кілька секунд по всьому тілі, якщо негайно не вжити запобіжних заходів: не стиснути перев’язкою жили і не виссати кров з отрутою з рани. Проковтнута отрута не шкодить.

Комахи

Збирати, спостерігати чи фотографувати комах — це дуже цікава справа.

Також для пластуна, що ловить рибу, або вивчає птахів чи плазунів, дуже важлива річ знати дещо про комах: котрі є рибам улюбленою поживою в будь-яку пору року чи годину дня.

Про самих бджіл списано цілі книжки — за їхній чудесний талант майструвати собі щільники, відшукувати свій шлях, часами аж шість миль, щоб знайти найбагатшу породу квітів на солодкий сік для вироблення меду, та повернутися з ним до свого вулика. Вони — це справді зразок спільноти: тим, що поважають свою королеву (матку) і вбивають тих, що не хочуть працювати.

Деяких комах уживають як харч. Саранчу — породу великих польових коників — їдять в Індії і в Південній Африці. Ми були дуже раді, коли над Мейфкінґом появилася хмара чи й дві саранчі. Коли вони осіли на землю, ми збивали їх порожніми мішками, коли вони намагалися відлетіти. Опісля ми сушили їх на сонці, товкли і їли. Мурашки заміняють сіль.

Мурашки рятують життя

Я знав ще інший випадок, коли мурашки були корисні, ба, не тільки корисні, але врятували життя кількох людей.

Це була група професорів-науковців, що мандрували пущею Австралії, шукаючи рідкісних рослин і тварин, плазунів і комах.

Десь в пустелі їм забракло води. Годинами вони знемагали, божеволіючи від спраги, слабі від виснаження. І вже здавалося, що вони, як багато дослідників перед ними, впадуть і помруть. На щастя з’явилася мала тубільна дівчинка. Це було їхнім рятунком. Вони знаками показали їй, що вмирають від спраги і просили, щоб пішла і принесла їм води.

У відповідь вона показала їм мурашок, що шнурком лізли на баобаб (баобаб — це дерево, що має великий і грубий пень, порожній всередині, який є своєрідним збірником води).

Мала дівчинка урвала довге стебло сухої трави, підлізла до малої дірки в стовбурі дерева, що до неї прямували й мурашки. Вона встромила один кінець стебла в ту дірку, а другий в уста, і почала ссати воду.

Так мала дика дитина пустелі передала вченим панам цінне знання, що його не мали, не зважаючи на всю шкільну науку.

Сподіваюся, що кожний пластун, коли був би разом з ними, дійшов би цієї думки, або в усякому разі, вживаючи своїх очей і розуму, був би запримітив мурашок при їх праці і здогадався, для чого була їм потрібна ця діра в дереві.

Мала тубілка прийшла на допомогу вченим професорам, що їм забракло води під час мандрівки австралійською пущею

Мала тубілка прийшла на допомогу вченим професорам, що їм забракло води під час мандрівки австралійською пущею.

Спостерігання комах

Воно не надто спокусливо звучить: спостерігати комах. Але великий французький природознавець Анрі Фабр, селянський син, цілий свій вік вивчав життя і звичаї комах, відкриваючи різного роду дивні цікаві речі. Своїми дослідженнями він став славний на весь світ.

Деякі комахи, ось як шовкопрядка чи «зозулька» — наші приятелі, інші ж — вороги. Вони нищать городину й нападають на квіти. Ви всі знаєте, як москіти передають такі небезпечні недуги, як малярія чи жовта пропасниця. І я не мушу пригадувати вам, як домашня муха розносить мікроби недуг. Тому в таборі і вдома треба всі харчі старанно прикривати і не дозволяти, щоб нечистоти чи відходи валялися навколо.

Гурткові вправи в стеженні за звірятами

Поза містом вишколи пластунів, щоб вистежили і опісля звітували тобі про ось що:

Як дикий кріль копає собі яму? Коли сполошити групу кролів, чи вони тікають тільки тому, що інші так роблять, чи може кожний з них спершу розглядається навколо, щоб побачити, яка небезпека йому загрожує, поки почне тікати?

Чи дятел відлупить шмат кори, щоб добратися до комашок на пні дерева, чи вибирає їх із дір, а чи може якось інакше до них забирається?

Чи пструг, коли його сполошать люди, проходячи вздовж берега, тікає за водою чи проти? Чи він узагалі забирається звідти, чи може знов повертається на своє старе місце?

У великому місті візьми пластунів до зоологічного парку чи природничого музею. Вивчити півтузина звірят одної днини — це цілком досить.

Вивчи все, що стосується твого гурткового звіряти. Навчись його голосу. Відкрий місця його перебування, його сліди й звички. Якщо це не місцевий звір, вивчай його в музеї чи зоологічному парку.

Доручи кожному гурткові записувати цілий місяць спостереження природи, опісля порівняй результати. Кожний пластун має щось занести до нотатника, як наприклад, помітки про те, що бачив, або малюнки птаха чи звіра. Або нехай зробить собі природничу книгу витинків, де вміщуватиме витинки з часописів чи журналів із фото з природи, примітками з життя в природі, природничим календарем тощо.

Заохочуй їх робити фото. І найдешевшого апарата можна вжити для зображення довкілля, в якому кожна порода птахів робить своє гніздо.

Годувати птахів можна і в місті, і на селі, особливо взимку. Полиця на корм на підвіконнику може приваблювати в місті найрізноманітніших птахів. Забезпечувати водою влітку – теж дуже важливо.

Розбудуй гурткову книгозбірню і забезпеч її гарно ілюстрованими книгами для визначування звірят, птиць, плазунів, риб і комах.

Спробуй придбати пару добрих біноклів для гуртка, щоб пластуни пізнали радість стежити за птахами й звірятами. Також навчи пластунів уживати побільшувального скла, а якщо можливо, то й мікроскопа. Кожний інструмент вабить хлопця, а новий світ, що він відкриває перед ним, зачаровує не одного пластуна.

Оприлюднено в Без категорії

Рослини

Лісовик, що живе в глибоких лісах, далеко від людських осель, мусить знати дещо про корисні дерева й інші рослини.

Пластун часто повинен описати країну, що нею проходив. Коли він звітує, що вона була “густо заліснена”, може бути дуже важливо для читача того повідомлення знати, з яких порід дерев ці ліси складалися.

Якщо, наприклад, це був ліс ялиновий чи модриновий, то він може постачати палі для будування мостів. Якщо б це були кокосові пальми, то ти знаєш, що міг би там роздобути кокосових горіхів, чи “молока” для пиття. Верби вказують, що десь поблизу них вода. Знов же сосни різної породи чи ґумовникове дерево дають добре паливо.

Тому пластун мусить покласти собі за обов’язок вивчити назви і вигляд дерев своєї країни,

Йому треба придбати собі по листкові з кожної породи дерев і порівнювати з листям на деревах, а далі навчитися пізнавати загальну форму і вигляд усякого роду дерев, щоб розпізнати їх здалека – і то не тільки влітку, але і взимку. Деякі дерева мають свою типову форму – ось як дуб, в’яз чи тополя на малюнку. Ану, чи знайдеш інші, скажімо: сосну, березу, вербу тощо?

Опікун лісів

Ти як пластун – опікун лісів. Пластун ніколи не пошкоджує дерева, ріжучи його ножиком чи сокирою. Зрубати можеш дерево дуже швидко, але вирощувати треба його довгі роки, тому пластун стинає дерево тільки тоді, коли цього дійсно треба, а не щоб дати сокирі роботу. За кожне стяте дерево ти повинен посадити два нові.

Навчись робити нарис листків і обрисів дерев, ось як цього дуба

Навчись робити нарис листків і обрисів дерев, ось як цього дуба

Опалювальне дерево

Рідко коли навіть треба стинати дерево для опалювання, бо звичайно на землі валяється сила сухого дерева. Або можна ламати з дерева сухе гілля. Сухе дерево горить краще, ніж зелене.

Загально кажучи, м’які дерева: сосна, ялиця, смерека і модрина – добрі на підпал, дають швидко вогонь для короткого завдання, як наприклад, закип’ятити воду. Тверді дерева: дуб, бук, клен й інші, – дають тривалий вогонь і багато жару для довшого завдання, як смаження, тушкування чи печення.

В Америці кажуть: “одна деревина дає мільйони сірників, а один сірник може знищити мільйони дерев”. Пластун дуже обережний з вогнем. Коли користується ним, уважає, щоб вогонь цілком вигас, поки залишить це місце, заливаючи останню іскорку водою.

Інші рослини

Ти повинен знати, котрі породи рослин корисні, бо забезпечують тебе поживою,

Уяви собі, що ти в джунглях без поживи. Не знаючи нічого про рослини – ти можеш померти з голоду чи отруєння, бо не знатимеш, котрі овочі чи корінці можна їсти, а котрі шкідливі.

Їстівні рослини

Є сила ягід, горіхів, корінців, кори і листя, що їх можна їсти. Вишукай, котрі з них можна знайти поблизу таборища і спробуй зробити з них таборову страву.

Європейський в'яз має виразну форму. Італійська тополя - теж

Європейський в’яз має виразну форму. Італійська тополя – теж

Зерно різноманітного збіжжя і насіння та коріння городини і багато трав теж їстівні. Певних пород моху вживають як поживу. Деякі роди водорості можна теж їсти.

Ти захочеш уміти розпізнавати звичайні квіти на полі й у ЛІСІ. Деякі з них споріднені з нашими городніми квітами і відзначаються навіть подібною красою. Інші – це зілля, що його вживають як приправи до страв чи для лікування.

ГУРТКОВІ ВПРАВИ В СПОСТЕРІГАННІ РОСЛИН

Виведи пластунів і нехай вони збирають зразки листя, плодів чи квітів різноманітних дерев і кущів та спостерігають форму і властивості дерев – улітку і взимку.

Збирай листки різних дерев. Доручи пластунам змалювати їх та на кожному малюнку написати назву дерева.

Доручи пластунам на селі стежити за всіма етапами росту збіжжя, щоб на перший погляд знали цілком певно, що то за збіжжя сходить.

Вишукай всі місцеві дикі рослини, що можуть бути за поживу.

Зроби собі збірку відбитків листків: дістань кілька аркушів вугляного копіювального паперу. Поклади листок жилками вниз на вугляний папір, наверх поклади тонкий папір і все те сильно потри рукою. Тепер підніми папір і листок. Опісля поклади його знов жилками вниз, але тепер на папір, що на ньому хочеш зробити відбиток, знов поклади наверх шматок паперу і сильно потри. Так дістанеш дуже виразний відбиток листка.

Заохочуй пластунів збирати зразки диких квітів і спресувати їх поміж аркушами промокатки чи у важкій книжці.

ІГРИ В СПОСТЕРІГАННІ РОСЛИН

Що це таке

Двоє пластунів вирушають і визначають шлях за допомогою знаків. Обирають якийсь незвичайний знак, що означає запитання: “що це таке?”, наприклад: коло з рискою упоперек і числом побіч нього. Решта гуртка чи куреня вирушає яких десять хвилин за першими двома, чи то юрбою, чи поодинці. Всі вони мають з собою нотатники й олівці.

Гра полягає в тому, щоб записати в своєму нотатнику відповіді на запитання “що це таке?”, запримічені по дорозі, та описати властивості предмета, найближчого до знаку, як, напр., “дуб”, “кульбаба” тощо.

Бали присуджують відповідно до кількості помічених запитань та за правильні відповіді на них.

Ця гра дуже цікава, до того розвиває спостережливість, зміцнює пам’ять і є добрим навчанням ботаніки.

Рослинні перегони 

Гуртковий розсилає своїх пластунів на велосипеді чи пішки в довільному напрямі, щоб принесли якусь загадану рослину. Це може бути гілка тиса, парость вістряка, знак підкови на каштані, дика троянда, або щось інше, що перевірить їхнє знання рослин, випробує пам’ять, де вони бачили цю породу рослин, і навчить їх швидко дістатися до вказаного місця і повернутися назад.

Оприлюднено в Без категорії

Різдвяна гостя (хвойні дерева)

Різдвяна гостя, зелена ялинка, завітала до нас у ці дні. Вона принесла із собою до нашої хати цілющі пахощі живиці, що наповнюють наші груди і від­свіжують утомлену думку.

Коли у Свят-Вечір уся наша родина збереться біля столу і за старим українським звичаєм буде згадувати тих членів родини, які неприсутні, які да­леко або відійшли назавжди, самітньо стоятиме ялинка і теж, мабуть, згадуватиме свій рідний ліс і своїх близьких.

Ялина

Вона має кого згадати.

Насамперед згадає вона старого-престарого дідуся, що має ім’я ТИС. Росте він у наших Карпатах, у нетрях, подалі від людського ока.

Небезпечний цей дідуган! Шпильки (чатини) його дуже отруйливі: від них гинуть тварини, коли їх поїдять. Отруйне також його насіння, заховане у червону, м’ясисту оболонку. З його гілок у старі часи войовничі римляни та галли виготовляли собі отруй­ні списи.

Колись, тисів в Україні було багато. Уславились вони доброю, міцною деревиною, і люди почали безоглядно їх нищити. А молоді тисові дерева ростуть дуже повільно. От, і не стало у нас тисових лісів.

Сьогодні стоять лише поодинокі дерева на скелях і кручах, лише сарни прудконогі часом відвідують їх, ховаючись під густими вітами, або могутні орли перепочивають на їхніх верховіттях.

Сумно позирають тиси навколо і думу думають, їм є про що подумати, бо вік їх був такий довгий, довгий… Відомі тиси, що мають по три тисячі років життя.

Згадає ялиця і найближчу свою сестру — СМЕ­РЕКУ. Також струнка, також тягнеться вгору до синього неба. Ці дві сестри — наче близнята, і сьогодні їх наче близнят плутають одну з одною, і досі помиляються, кого як звати: де ялиця, а д/е сме­река. Однак, ще за давніх часів їх розрізняли і дали різні імена.

Ялиця має гранчасті, загострені шпильки і шишки, що звисають з гілок уділ. На весні ці шишки відриваються і падають на землю.

Стрункі смереки мають пласкаті шпильки з дво­ма, часто ясними, борозенками зі споду і вищерблені на вершку. Шишки їхні стремлять угору, неначе свіч­ки на свічнику і ніколи не відпадають цілими, а роз­сипаються на окремі лусочки.

До цієї родини ще входять три сосни. Одну з них, СОСНУ ЗВИЧАЙНУ, Ви бачили скрізь. Це вона творить цілі бори на півночі України, де розкинулись піскові простори: понад Дніпром понад Десною. Її можна бачити на будівлях, на волі у вигляді дров. Напевно щось із устаткування у ваших хатах зробле­но із цієї сосни. Тому її називають ,,звичайною”

Сосна звичайна

Місцями в Карпатах трапляється СОСНА — КЕДРИНА. Шпильки у неї зібрані по п’ять в одному пучечку, і це відрізняє її від сосни звичайної, яка має по дві з’єднані до купи шпильки. Шишки у неї великі і зернята такі добрі, бо мають багато смачної олії. Люблять їх люди, люблять їх птахи-кедрівки.

І третя сосна — СОСНА КАРЛОВАТА або ЖЕРЕП. Вона вкриває схили Карпат — там повище, під самими верхами, де вже кінчається ліс. Це нічого, що її гілки такі малі і покручені, що сама вона не підноситься вгору, а плазує по землі і каміннях. Життя її таке важке. І вона хоч плазує, але не зда­ється. Мужньо бореться із холодом, з вітрами, що викручують її віти, зі снігом, що засипає її, зі злива­ми, що заливають її. Важко у таких умовинах, але жереп росте і не піддається хвилевим недогодам, що викликають удари життя. І буває, що вщухнуть вітри, розвіються хмари і засяє сонце над ним, як сяє воно і над тими, кому у теплій долині легше

Останній, кого мусить згадати ялина, — це її брат, ЯЛІВЕЦЬ. Недоростком вийшов він у родині — ніколи не буває високим. Частіше — це кущ, а не дерево. Він поширений по всій Україні.  Має гарну деревину. Його плоди у вигляді синіх ягід мають різноманітне застосування: для ліків, виготовлення алкогольних напоїв тощо.

Ялівець

Ось, і ціла найближча родина нашої ялинки. В Україні вона налічує саме цих сім різновидів, а в ці­лому світі знають їх аж 400. Але родина ця дуже старовинна і дуже відмінна від інших родин у рослинному світі. Така відмінна, що ботаніки називають її не окремою родиною, а навіть цілою окремою клясою т. зв. „шпилькових”. Властивими для шпилькових дерев є „шпильки”, що заступають собою зелені листки інших дерев. Ці шпильки живлять ростини повітрям, дихають і випаровують воду, як і зелені листки. Але мають невелику поверхню і міцну шкірку, а тому можуть лишатися на зиму.

Кожна „шпилька” дише і працює упродовж кількох років (у ялини до 12 років), потім старіє і відпадає. Тимчасом безпереривно відростають мо­лоді, які заступають місце відпалих. Тому дерева із цієї кляси стоять завжди зелені.

Вийнятком є лише одна МОДРИНА, яку штучно розводять в Україні по окремих лісництвах, парках та садах. Її коротенькі шпильки, зібрані по 30 до 40 у пучечки, відпадають щоосени, коли падає листя з дерев.

Модрина

Треба пам’ятати і про другу особливість шпилькових дерев. Усі вони, за вийнятком тису, утворюють живицю, що насичує всі частини рости­ни, зокрема деревину, надаючи їй витривалости.

З дерев, де живиці багато, її можна здобувати і вживати для виготовлення різних речовин, потрібних у щоденному житті як мила, ліків тощо.

Тис, смерека, сосна та ялівець — усі залишились у лісі — там, де народились і зросли. Гордо три­мають вони свої зелені корони серед безлистих дерев і снігових просторів.

Одній лише ялиці випало на долю віддавати своє життя, щоб давати радість іншим.

Оприлюднено в Без категорії

Знання дерев і рослин

Знання не лише дерев, а загалам рослин, належить, сказати б, до питомих умілостей пластуна помічати швид­ко довкілля. Людина без здатности помічати дуже пога­но відрізняє дерева, а про зела то нема що й говорити. В неї дуб “дуже подібний” до ясеня, а береза до кашта­на. Це тому, що така людина ні дуба, ні ясеня, ні бере­зи, ні каштана не знає, отже, вони їй власне цим одні до одних подібні. Не годилось би пластунові не вміти від­різняти родів дерев у лісі, у тому лісі, в якому він, пла­стун, почуває себе в своєму середовищі. Не йдеться так про саму назву, бо її легко вивчити, але він мусить без­помилково помічати ріжниці між деревами у вигляді лист­ків, галузок, пуп’янків, кори, квітів, овочів, насіння, а то й загального вигляду деревини. Адже пластун не вчиться того з книжки, наче віршика напам’ять. Він має це завжди перед очима, він має це кожної хвилини про­сто в своїх руках. Йому це треба знати, бо не раз до­ведеться завдяки тому знанню пізнати дорогу, якою йшов або має йти. Завдяки тому знанню він визнається в місцевості, в її вологості, в її корисних чи некорисних для себе прикметах. Він же заздалегідь знає, що в та­кому й такому лісі росте, що можна в ньому найти по­трібне чи корисне, а що може бути некорисне чи навіть небезпечне. Пластун знає, що потрібне й придатне йому можна зробити і з якої деревини чи з якої її частини. Одначе, чи то лише про дерева йдеться? Адже пласту­нові треба знати, з яких кущів чи зел можна їсти овочі, листки, квіти, як їх до їжі приготувати, якими росли­нами можна лікуватися, а знову ж які рослини небезпеч­ні, отруйні чи спричиняють якісь недуги. Можна смія­тися із середневічних ворожбитів чи ворожок, але на­справді, то власне ‘пластун повинен бути таким новітнім ворожбитом і під час своїх виправ лісами, полями, лу­гами назбирати досвіду про вартість, значення й безліч цікавих подробиць із життя рослин, досвіду, що йому позавидують певно ті, які хоч і ходять по світі, але мало, а насправді нічого про цей цікавий світ не знають. Ви­мога проби знати яких там декілька дерев — це лише натяк, що досвідченому пластунові треба знати ліс і все, що цей ліс творить. А ті, що собою той ліс творять, де­рева, зела, тварини, ‘повинні знати теж його, того пла­стуна, їхнього приятеля, перш за все тому, що він ні лісові самому, ні ‘його мешканцям кривди не зробить, бо вони його добрі знайомі. Треба, отже, пластунові розві­дувачеві, а далі й скобові щораз більше знайомитися з тими мовчазними, а проте важливими для всіх нашими співмешканцями, що їх звемо рослинами. Не можливо нам у цьому підручникові дати Тобі вичерпний науковий матеріял для засвоєння потрібного знання. Тобі треба до­бути його, особливо цікавлячись тією ділянкою шкільної науки, і при кожній нагоді перебування серед природи доповнювати його на практичних прикладах і живих зразках. Ти і Твої друзі з гуртка можете під час мандрі­вок збирати зразки листків, кори, насіння, прикрашува­ти гарно оформленими шматками різного дерева Вашу домівку, виготовляти природознавчі гурткові альбоми тощо. Все ж таки, хоч би тільки для доказу, що кожне дерево має своєрідний вигляд, та для зображення, які великі бувають між ними ріжниці, даємо ілюстрації-сильветки найбільш відомих мешканців наших лісів, форми їх листків тощо.

Дуб та Клен

Бук, береза

Вони і близькі їх свояки ростуть в українському кліматі або в інших країнах світу, де клімат не дуже від нашого відрізняється.

Такі ж цікаві й корисні для пластуна й інші, менші розмірами мешканці лісу. З гнучкої ліщини можна зро­бити лук чи палицю. Лісковими горіхами в осінню пору можна й поживитись. Кущі малини й ожини ваблять до себе смаковитими ягодами у літній час. Але якби дове­лося проходити ними навпростець, не обійшлось би без подертої одежі чи покривавлених колін, бо колючки в них гострі й тверді.

Суниці й чорниці (“афини”, “борівки”) не раз до­повняють “меню” мандрівників як добірний десерт, але досвідчений пластун добре вміє відрізняти їх від “вов­чих ягід” і інших неїстивних чи навіть отруйних пород. Гриби, як боровики, маслюки, рижики чи підпеньки, теж добра й поживна страва. Але подібні виглядом, а навіть смаком їхні близькі свояки можуть недосвідчених ман­дрівників отруїти. Тому чим краще пластун-маддрівник визнається серед рослин, кущів і дерев, тим легше, пев­ніше й безпечніше минає йому час, тим більше він чу­ється на мандрівці, навіть у невідомій околиці, як “у себе вдома” або серед своїх добрих знайомих.

При нагоді нашої застанови над корисним знанням дерев і рослин годиться ще відзначити, що вони відограють немалу ролю в поезії та піснях кожного народу. Це особливо можна сказати про українську народню пісню і твори наших поетів.

У кожному співанику українських народніх пісень Ти найдеш пісні, у яких згадується про. зеленого дуба, про явора над водою, про червону калину, про ліщину, про тополю, березу, вербу і багато інших.

Про ці дерева Ти найдеш згадки і в творах Шевчен­ка, Франка, Лесі Українки та інших славнозвісних укра­їнських поетів.

Те ж саме можна сказати й про інші рослини, осо­бливо квіти. Співаємо в піснях про барвінок, зелену руту, сині волошки, фіялки, бузок, айстри та про інші квіти, що століттями прикрашують українські села, поля й лі­си.

Ці дерева й квіти стали складовою частиною укра­їнського краєвиду, зрослися з побутом і культурою на­роду і тому творять разом з ним і його землею одне ціле. З особливо великою любов’ю оспівана калина з її .червоними китицями ягідок та червоний польовий мак.

“Червона калина”, “маків цвіт” і жовтий цвіт со­няшника стали символами української землі. їх уважа­ють рослинними емблемами України.

Наші поселенці занесли рідні квітки, рослини й де­рева у різні країни світу. Де тільки клімат на це.дозво­ляє, вони плекають різні породи вишень, черешень, яб­лунь та інших овочевих дерев, городи прикрашують со­няшниками, мальвами, пахучою м’ятою, гвоздиками, бар­вінком і іншими милими квітками та рослинами.

По них часто можна пізнати, де живе наш народ: як на рідній землі, так і в далекому Сибірі, Канаді, США і інших країнах поселення.

Тож годиться нам, пластунам, (пізнати всі ці оспі­вані народньою поезією — і тому українські — дере­ва й рослини.

Оприлюднено в Без категорії

Пластун і знання рідної природи

Український нарід з давна давен кохається в своїй рідній природі. Не лише ми це відчуваємо; всі культурні народи, які лише знають нашу народну пісню або хто бував в наших запашних селах, всі признають, що се так. Все у нас глубоко вяжеться з тою буйною природою, що оточує нас. Згадаємо чубатих Запорожців. Своїми геройськими вчинками вони й до сього часу, як приклади не втратили своєї вартости. Все життя сих людей було серед природи, починаючи від широкого степу, сивого Дніпра аж до наслідування голосу пугача, щоби розпізнавати по ньому своїх друзів або ворогів.

 “Пугу, Пугу” – привітайте святі
Ченці – товариша з Лугу.
Чи то в час спокою, чи в походах, Запорожці уявляли своє життя лише серед рідної природи.
“Ой ішли наші славні Запорожці
Та по над Бугом рікою.
Ой широкою та глибокою
Гей, та понад лиманами.”
(Народня пісня).

Нарушення їх близости до рідної природи викликувало тугу, жаль, обурення в богатьох народніх піснях, що дійшло і до нас.

“Гей хоч виведіть, а хоч винесіть
Мене на Савур могилу,
Нехай же я стану, подивлюсь
На свою рідну Україну”
(Народня пісня).

або

“Ти земле турецька, віро бісурманська,
З тяжкої неволі турецької,
З каторги бісурманської
На тихі води,
На ясні зорі!….”
(Народна пісня)

В кожній війні знаннє місцевости відограє велике значіннє. Наші козаки добре ознайомлені зі степовою Україною і всіма затоками Дніпра, коли хотіли, могли так підкрадатися до ворога, що були для нього несподіваними, – а нежданий ворог дуже страшний. З молоду пластун повинен в сьому відношенню брати приклад з Запорожців.

Але не лише для чисто військових потреб треба бути знайомим зі своєю місцевостю, на нас лежить більш глубокий обов”язок – а саме любов до рідної природи і стараннє її дослідити, що легко можна переводитив життя через екскурсії. Здається, немає потреби вказувати на необхідність екскурсій, як малих так і більш віддалених. Відсутність природничих екскурсій просто не дасть змоги правильно дивиться на природу. Кілько є у нас освічених людей, а самих простих відомостей з окружачої їх природи зовсім не мають. Тому широко можна всім без винятку пластунам глибше підходити до пізнання рідної, буйної, могутньої природи. Над кожним явищем в природі треба думати і на все шукати пояснень. Кожний пластун може принести не малу користь і собі і дослідам природи взагалі. Власна користь полягає в тому, що свідомо пізнає природу, що потрібно кожному культурному чоловікови, – а ріжнородні збірки природничого матеріялу, замітки про явище в природі, збірки колєкцій, опис звірят і птахів, які зустрічаються в даній місцевости, рівнож фотографування краєвидів, цікавих памятників природи і т.п. – все це дає богатий і необхідний матеріял для дослідника і ученого, чим збогачується рідню культуру. Словом – пластун повинен памятати, що хто любить свій рідний край, той мусить любити і його природу.

Оприлюднено в Без категорії

Не топчіть золота!

Отсей клич вже другий рік гомонять по українських часописах, а відноситься він до збірки дикоростучи літничих ростин.

Ці ростини – це скарби, якими природа обильно обдарила нашу країну а які ізза невикористання згл. невідповідного користування з року на рік марно пропадають тоді, коли у инших народів, головно на заході Европи, збірка їх творить окрему, поважну галузь промислу, що міліонам жителів дає гарні зисуи, а то й одиноке удержання.

Вже само знання всіляких родів тих – на погляд непотрібних – буранів, кущів, трав і пр. приносить велику користь для науки і для загального добра тим більше, що між ними багато трійливих, перед якими треба беречися.

Але це знання побіч такої чисто ідеальної користи несе також чималу користь матеріяльну, так як збірка тих лічничих ростин не получена майже з ніякими вкладами а гарно поплачується.

От візьмім ціни, які нині платяться в нас за цілюще зілля, а побачимо, що прим. за 1 кг. листя отровниці, перцевої мяти, червоного наперсника, мучниці, дістається у Львові по 5.000 Мп., за корінни дягилю по 8.000Мп., за цвіт липи 6.000 Мп., цвіт полевого маку, блавату, дівини, глухої кропиви від 16.000 до 25.000 Мп., за цвіт чорнох мальви 25 і 30 тисячів, за порошок пядичу 20.000 Мп., за матку 16.000 Мп., а за хрущика (правда, – це не зілля!) зеленої майки навіть 60.000 Мп. за кільо.

Подумайте-но пластуни і пластунки, чи не добреби було взятися вам до того; не дуже-то напрацюєтеся а здивуєтеся, кілько скористаєте. За збирання зілля не оден з вас зможе справити собі щось до пластового однострою або й кілька книжок до науки чи до читання, дехто придбає гроша на поїздку у пластовий табор або на прогульку, инший для дому або для Пласту (пресовий фонд!) і т. д. А ще й для загально-народної справи буде з того хосен, бо при продажи узбираного зілля кождий – думаю – сам з власної волі радо пожертвує якийсь відсоток на „Рідну школу”, яка вже тепер радіє  з того, що наша пластова молодь візьметься до тої пожиточної праці, і покладає великі надії на це нове жерело доходу для себе. От і маєте пластове „добре діло” у многократній формі!

Тому: „не топчіть золота!”, а використовуйте кожду нагоду для збірки дикоростучих лічничних ростин; збирайте їх на прогульках, на феріях і пр. і заохочуйте инших до цьго; організуйте збірку і продажу спільно, гуртками і цілими частинами (для кождої частини висилаємо рівночасно по одному поученню до збірки і сушення), – визначіть до цього окремого діловодчика, якого завданням буде перевести діло як слід, порозумітися з купцями, розділити зискі і пр. і пр. Лише беріться до цьго згідно, розумно і  – зараз, бо мати природа, що каже зіллю рости, цвисити, дати овоч і згинути, – не буде на вас ждати, заки надумаєтеся і зволите підняти золото, що цого даром кидає вам під ноги.

Поучення до збірки і сушення лічничих ростин і т. п. висилає даром кождому Спілка Українських Кооператив Галичини у Львові, вул. Зіморовича ч. 20, куда з огляду на повний сезон збірки вказаним є подати негайно свою адресу.

Суід ще зазначити, що спілка виплачує відворотною почтою повну належитість, тому посилаючи сирівці треба рівночасно повідомити спілку, який відсоток з припадаючої належитости має вона передати на ціли „Рідної Школи”.

Оприлюднено в Без категорії