Варимо в природі без споруд

Ми усі, що привикли вже дуже до вигод, до усіх вишуканих удогіднень щодо варення на електриці чи на спеціяльних кухнях, огріва­них проміннями, думаємо, що без усіх цих спо­руд можна хіба в природі їсти лише холодні, готові харчі, які завчасу були приготовані. Але це зовсім не так. Ми вже не раз подавали на сторінках “Юнака” поради, що і як можна ва­рити на відкритому вогні на курінному чи ман­дрівному таборі, та знаємо з практики, що можна варити дуже смачні потрави. Сьогодні вам приклад, в який спосіб можна спекти кур­ку, маючи лише мотузок і сірники для підпа- лення вогню. Невелику курку треба добре ви­мити, посолити внутрі та напхати начинкою і зашити. Побудувати з двох, відповідної вели­чини та формату, патиків стояк (як показує рисунок). До кінця його прив’язати скручений мотузок, до якого долішної частини прикріпи­ти “віяльце” (зроблене з галузки ВІДПОВІДНО загненої). До “віяльця” прив’язуємо чистий платок або чисту хустину (не паперову!) До другого кінця його прив’язуємо камінь. Кур­ку прив’язуємо сильно до кінця мотузка, а під неї кладемо тарілку або менажку. Збоку від цієї побудови розпалюємо вогонь, який по­винен бути не засильний, але гарячий та від­далений стопу від курки. Як це діється, що курка печеться з усіх сторін, спитаєте. Отож “віяльце” порушається під впливом полум’я, а воно рівночасно крутить мотузок раз в один бік, раз в другий, а мотузок обертає курку. Товщ з курки, який скапує до підставленої ме- нажки, вливаємо постійно знову до курки че­рез маленький отвір, який робимо в ній но­жем, вже після зашиття і повішення на моту­зок. Ось і все. Спробуйте цього літа спекти в цей спосіб курку. Бажаємо вам смачного!

харчування без споруд

Оприлюднено в Без категорії

Чи вмієте добре збудувати кухню?

Коли їдемо на табір чи ідемо на пластову мандрівку, бачимо, що, однак, найважливішою ділянкою піонерства — це будова польових ку­хонь. Ті з нас, що вже складали юнацькі проби, знають добре, що однією з важливих точок жит­тя в природі, є вміти збудувати польову кухню та на ній зварити їжу чи принайменше заварити воду чи усмажити яйця. А як приходиться до теренової гри, не один раз треба не лише вміти збудувати таку кухню, але вміти, напр., спекти на ній хліб чи паляницю, а це вже нелегко. У таких випадках дуже часто виявляється, що на­ші юнаки і юначки дуже незарадні у піонерстві ; не знають підставових засад будови польових кухонь.

Найважливішим при будові добрих польо­вих кухонь є матеріял, що його приготовляємо на підпалекмя вогню. Цей матеріял мусить бу­ти троякого роду: 1) підпалки — сухі листки, малі гилячки, суха кора — усе таке, що швидко запалюється, 2) хмиз — тріски та гилячки, які запалюються від підпалок і довше горять, 3) дро­ва — грубі гиляки і дерева, які запалюються від хмизу і довго горять.

Увесь цей матеріял треба приготовити так, щоб мати з нього якнайбільше користи.

Одначе, заки розпочнемо будову кухні, тре­ба нам добре знати, як розпалити вогонь у віль­ному терені та яке на це обрати місце.

Тут треба дотримуватися таких правил:

  1. Підшукати місце далеко від кущів і тра­ви. Розглянути, куди віє вітер, щоб розпалений вогонь н? поширявся з подувом вітру на по­близькі рослини.
  2. Прочистити добре місце, обране на вог­нище, у промірі трьох кроків.
  3. Назбирати достатню кількість пального матеріалу.
  4. Викопати малу ямку в землі, скласти туди матеріял на підпалки, на цьому побудувати пі­раміду із гилячок, а вище цього — піраміду із грубшого дерева.
  5. Ставши плечима до вітру, підпалити во­гонь у середині та почекати, аж добре розго­риться.

Будова самої кухні не є важка, коли маємо ‘ре та правильно приготований вогонь. Є різ- роди кухонь, на одних можна зварити лише одну чи дві страви, на інших можна варити по­стійно.

Так на наших рисунках бачимо чотири ро­ди найбільше популярних польових кухонь. На рисунку ч. 1 і 2 маємо кухні, що найкраще на­даються на мандрівки короткотривалі. На ри­сунках З і 4 маємо кухні, що їх можна будувати на курінних таборах чи на довших зустрічах.

Куховарення на таборі

Коли наберемо вправи, збудувати кухню не є ніякою проблемою — а, напевно, страва так зварена смакує багато краще як із великої та­борової кухні, де вона не багато інакша як та, що її маємо цілий рік.

Оприлюднено в Без категорії

Таборовий кухар може йти на мандрівку також…

Варення для цілого табору у курінному, спеціялізаційному таборі чи на мандрівці — це одна із вмілостей, яку всі учасники поваж­но цінять, і кожний, хто мав “щастя” бути кухарем у таборі, знає, що це значить. Зви­чайно учасники мають для кухаря або похва­ли, або нарікання (ці останні частіше), і не легко всіх задоволити. Ця доволі невдячна праця получена ще й з тим, що треба резиґну вати з усіх приємностей таборування і випла­кувати свої очі біля вогнища, яке не хоче го­ріти. Пригадаймо собі з нашого таборування, як часто таборовий кухар мусить залишитися в таборі, коли всі учасники йдуть на прогулян­ку, як мусить перший вставати, щоб пригото­вити сніданок, і як приходить останній на во­гник чи ватру. Бідні мученики таборового ва­рення!

І ось саме цим майбутнім “мученикам” хочемо піддати ідею, яка може їм допомогти не лише зварити смачну їжу, але й не жури­тися нею довший час, без підсилювання вогни­ща і без страху, що буде вона або припалена, або недоварена. А може з часом і з вправою у такому варенні навіть кухарі зможуть іти з ці­лим табором на мандрівку?

Ізоляція

Наша ідея повільного варення зовсім не нова — вона тепер дуже популярна, і спеціяльні горшки для такого варення, т. зв. “крок пат”, продаються у крамницях тисячами. Але ці гор­шки потребують електричного струму чи газу і призначені для люксусового домашнього го­сподарства. А тимчасом ми можемо мати в літ­ньому таборі чи на мандрівці таку саму вигоду і це виконану власними руками. Засада повіль­ного варення полягає на тому, щоб страва до­співала сама у своїй власній гарячі у щільно замкненій посудині. Отже треба зробити спер­шу щільну ізоляцію, яка б не випускала при­родного тепла. На це найкраще приготовити відповідної величини картон або дерев’яну пач­ку і обкласти її спід та всі чотири стіни сіном, старими газетами або штучною соломою, яку вживають крамниці для опакування речей, що можуть збитися. Треба це однак зробити дуже щільно, залишаючи по середині місце на гор­щик, у якому будемо варити. Так само обкла­сти цим матеріялом накривку до пачки.

Приготовити їжу, яку хочемо варити, так як звичайно (найкраще підхожий до такого ва­рення “ґуляш”), і раз її заварити у горщику, який має ввійти до ізольованої пачки. Коли закипить на одвертому вогні, негайно зняти, добре закрити горщик і вкласти його до пач­ки, прикриваючи ізольованою накривкою. Гаряч у завареній їжі не може вийти через ізо­ляційний матеріял (байдуже, чи це сіно, чи га­зети), і їжа легенько вариться впродовж де­кількох годин без нічиєї допомоги та без стра­ху, що пригорить або недоспіє. А кухар не му­сить залишатися у таборі, коли всі інші йдуть на прогулянку або купатися.

Може, недосвідченим таборовим кухарям цей спосіб видається неправдоподібним — але поспитайте своїх мамів чи бабунь, які пам’я­тають тяжкі воєнні та післявоєнні часи в Евро- пі, коли так мало було опалу чи газу. У тих роках неодна з них цим способом варила, оща­джуючи пальне.

Голандська піч

Подібний вислід повільного варення мож­на також осягнути в таборі, уживаючи заліз­ної важкої посудини з накривкою, яку зовуть в Америці “дач-овен” (голлянська піч?). Раз за­варену в ній їжу треба вкласти у яму з вогни­ща, коли земля ще гаряча або викладена ву­гликами, і там їжа “доходить”. Однак ці гор­щики дорогі та не дуже великі — отже на більшу кількість таборовиків не вистачають.

Обов’язки кухонних в таборі

  1. Вставати завчасно, щоб могти приготовити сніданок.
  2. Приготовляти всі страви на заплянованнй час.в порозумінню з головним кухарем.
  3. Видавати страви,
  4. Мити й ховати у магазин ввесь посуд та кухонне приладдя після кожної страви.
  5. Втримувати завжди взірцевий порядок в кухні, біля неї та в магазині.
  6. Помагати гігієнічно перетримувати харчі.
  7. Обов’язки кухонних починаються після сніданку а кінчаються варенням сніданку в наступному дні.

Обов’язки дижурних в таборі

  1. Доставляти воду до миття та до пиття.
  2. Доставляти дрова, ріща і т.д. для кухні та залишати досить дров стійці  (Дрова повинні бути заховані від дощу).
  3. Дбати про порядок та чистоту в лятрині, (включає щоденне посипання вапном) при ямах на відпадки та на помиї.
  4. Спалювати чи виносити на зазнечене місце сміття.
  5. Дбати загально про чистоту таборової площі.
  6. Перевіряти інвентар (список) таборового виряду і ховати після зайнять виряд у магазин. Зголосити, якщо треба щось направити.
  7. Обов’язки дижурних починаються після сніданку і кінчаються після сніданку наступного дня.
Оприлюднено в Без категорії

Пластова хустка

1926_Khustka_MZh_1926_ch_1_var

1. В таборі або до бігу, 2. Поясок, 3. Перша поміч, 4. Тамовання крови, 5. Маска проти диму або ґазу (змочена), 6. Ратовання (переношення) з пожежі, 7. Переношення недужих, 8. Зв’язані руки до переношення. 9. В’язання “шини”, 10. Рятівнича линва, 11. Лучення палиць,
12. Перев’язання рамя, як знак для дружин у грах, 13. До сигналізації

1946_Khustka_Plastun-skaut_ch.2_st..11

2002_Shlufka_turetska_v_zhurnali_Yunak

Оприлюднено в Без категорії

Пластова палиця

Пластова палиця – це корисний додаток до спорядження пластуна. Я особисто переконався, що вона є неоціненним помічником при переході гір чи покритого каменюками терену, особливо вночі в лісі чи в гущавині. Коли карбуємо на палиці різні знаки, що відповідають нашим досягненням, тоді вона стає ступенево не тільки дорогоцінним товаришем пластуна, але і його нотатником.

Пластова палиця – це товстий кийок заввишки до твого носа, позначений для міряння поділкою цалів і стіп.

Пластова палиця пригодиться часто у пластуванні

Пластова палиця пригодиться часто у пластуванні

Палиця пригодиться до всього: до будови ношів, для затримання натовпу, для перескочення рівчака, вимірювання глибини річки чи для підтримання зв’язку з рештою гуртка в темну ніч. Можеш допомогти іншому пластунові пробратися через високий мур, коли тримаєш руками палицю поземо, щоб творила східець; потім він може згори подати руку.

Кілька палиць пригодиться для побудови легкого мосту, колиби чи машту під прапор.

Є ще багато інших способів користуватися палицею. До речі, ти швидко побачиш, що скільки разів не матимеш при собі палиці, завжди будеш відчувати її недостачу.

Якщо маєш для цього нагоду, виріж собі власну палицю, але перед тим не забудь попросити на це дозволу.

Оприлюднено в Без категорії

Пластовий однострій

Пластовий однострій дуже подібний до того, що його носили мої вояки, коли я командував Південно-Африканською Поліцією.

Пластовий однострій, що його вживають в цілому світі, дуже подібний до однострою Південно-Африканської Поліції

Пластовий однострій, що його вживають в цілому світі, дуже подібний до однострою Південно-Африканської Поліції

Вони знали, що він вигідно, практично й добре захищає від усякої погоди. Тому й зовсім такі самі однострої мають і пластуни.

З деякими невеличкими змінами первісний пластовий однострій припав до вподоби пластунам цілого світу і був загальноприйнятий. Правда, в незвичайних кліматичних умовах треба його пристосувати до пори року, одначе, в загальному різні народи помірного підсоння вживають подібного однострою.

Починаємо згори. Ширококрисий капелюх кольору хакі добре захищає від сонця й дощу; тримається він на голові зо допомогою шнурівки, що пробігає ззаду довкола голови й напереді капелюха зав’язана в ключку. Ця шнурівка не раз пригодиться тобі в таборі. Капелюх має чотири загини.

Далі йде хустка чи краватка, складена в трикутник, що його вершок звисає на плечі. Кожний курінь має свій колір хустки, а тому що з хусткою зв’язана й честь куреня, мусиш дбати, щоб вона була завжди чиста й порядна. Хустку притримують вузлом на шиї або за допомогою своєрідного персня зі шнурка, металу, кості чи чогось подібного. Хустка оберігає потилицю від сонця і служить для багатьох цілей: для перев’язки або щоб зробити линву в разі потреби.

Пластова сорочка (або светр) вільна й вигідна, а вже не може бути нічого вигіднішого, як підкасати вгору рукави. Всі пластуни завжди підкасують рукави, бо це дає їм більшу свободу рухів, та роблять це також на знак, що пластуни готові виконати своє гасло. Вони спускають їх тільки тоді, коли дуже холодно, або так гаряче, що можуть попекти рамена на сонці. В холодний час можна вдягнути на сорочку чи ще краще під неї щось тепле.

Штанці потрібні для тяжкої роботи, при підніманні в гору, для мандрівок і таборування. Вони дешевші і гігієнічніші, ніж “ґольфки”, “підколінні штани” чи довгі штани. Вони дають ногам свободу рухів і добрий доступ повітря. Ще одна вигода: коли земля мокра, можеш ходити без панчіх і ніщо з твого одягу не змокне.

Підколінки тримаються підв’язками, зелені кінці яких виглядають з-під їх горішньої виверненої частини.

Я особисто вважаю напівчеревики відповіднішими, ніж високі черевики, бо вони краще допускають повітря до ніг і так зменшують небезпеку мозолів і задирок, що їх спричиняють мокрі підколінки, які зм’якшують шкіру ніг, коли носимо тісно шнуровані черевики.

Як носити однострій.

Одяг пластунів своєю подібністю нав’язує тепер вузли братерства поміж хлопцями по цілому світі.

Правильне носіння однострою й охайність зовнішнього вигляду кожного пластуна приносить честь нашому Рухові. Це його гордість за себе самого і за свій курінь.

Один недбалий пластун, навпаки, може принизити цілий Рух в очах людей. Покажи мені такого, а я докажу тобі, що він не набрався справжнього пластового духу і не гордий за те, що є членом нашого великого братерства.

Оприлюднено в Без категорії

Що брати у мандрівний табор?

Кождий поодинокий учасник табору мусить взяти зі собою: Особисті документи (пас, пластову, або і туристичну виказку), повний однострій (капелюх, сорочку а відзнаками, хустину, короткі штани, пояс з карабінками, добрі, але вже уживані черевики, скарпетки — пончохи), наплечник з біч­ними кишенями, резервове білля (трічко, спорт, підштанки, 4 хусточки до носа, 3 пари скарпеток-пончіх), легкі, гумові че­ревики, светер, або теплу блюзу, вітрівку, або плащ проти дощу, покровець (коц), 2 рушники, мило до миття та прання, щітка і паста до зубів, гребінь, приладдя до голення, штанці до купання, 2 стирки до начиння, їдунку, горня, ніж, ложку, приладдя до шиття, запасові шкіряні шнурівки, мотузок, линву (10—15 м.), кусок дроту, цвяшки, записник, олівець, найнеобхідніші ліки (йодина, аспірина, хініна, спірт, вазеліна, Гофманові каплі, перевязки, плястер, вата звичайна та залізна), мішочки на харчі, свічки, сірники, олій на черевики, мапи з тор­бою, компас, свисток, бодай половинка австрийського (війскового) шатра, трохи запасових харчів, які не псуються і хар­чі на перші два дні мандрівки.

Провідник має взяти ще крім цего: Відривний бльок, вічне перо, лінійку, добру бусолю та точні мали, розклад їзди, книжечки для хроніки та каси, годинник та евент, зброю – револьвер (треба мати дозвіл).

Крім цего варта-би взяти: Фото-апарат, сокирку, лямпочку, ножички, музичні інструменти, крокомір, великий бльок для на­рисів, меншу торбину (хлібник) для дрібних річей і т. п.

Кождий гурток (3—6 осіб) мусить мати: 1—2 шатра (2—4 половинки), 2 казани по 5—6 л., покришки, вареху, яєчко на чай, линву, мяч, ліхтарню (на свічку, або нафту), щітку до черевиків, зеркало, мішочки на харчі.

Оприлюднено в Без категорії

Тварини

В багатьох частинах світу пластуни користуються голосами диких звірят і птахів для зв’язку одних з одними, особливо вночі в густих кущах чи в мряку. Але, якщо ти хочеш стежити за звичками звірят, теж дуже корисно вміти наслідувати ці голоси. Можеш починати наслідувати голос курчат, або розмовляти з псами їхньою мовою. Ти швидко побачиш, що вмітимеш наслідувати злісне гарчання або радісне скавуління пса. Дуже легко наслідувати голоси сов, лісових голубів і куликів.

В Індії я бачив плем’я циган, що їло шакалів. Але шакали — це найнедовірливіші тварини на землі. їх дуже тяжко зловити пасткою, але ці цигани ловили їх, наслідуючи їхній голос ось так:

Кілька людей з псами ховалися в траві і кущах навколо малої галявини. Посередині цього відкритого місця один циган наслідує голос шакала, як кличе один одного. Він кличе щораз голосніше і згодом кричить як ціла зграя шакалів, що збіглись докупи, гарчить врешті, немовби вони шарпалися і жерлися, скавулячи і виючи. Одночасно він потрясає в’язанкою сухого листя, що звучить так, немовби звірята кидалися по траві. Потім він падає на землю, збиває куряву так, що в ній цілком ховається, ввесь час гарчачи і наслідуючи боротьбу звірят.

baden116baden117

Якщо той галас почує якийсь шакал, він вискакує з джунглів і кидається в куряву, щоб і собі взяти участь в боротьбі. Коли там побачить чоловіка, шакал швидко тікає. Але тим часом на нього з усіх боків напускають собак; вони швидко ловлять його і задавлюють.

Полювання на «грубу»

Вільям Лонґ описує у своїй дуже цікавій книжці «Звірі в полі» як він раз кликав лося. Лось — це дуже великий рід оленя з негарним грубим носом. Він живе в лісах Північної Америки і Канади; до нього дуже важко підійти, а коли розлютиться — тоді дуже небезпечний.

Лонґ сидів у каное і ловив рибу, коли почув у лісі зов лося-самця. Просто так собі для розваги він вийшов на берег, вирізав з берези шмат кори, звив її у стіжок чи трубку, щось на зразок гучномовця, близько п’ятнадцять цалів завдовжки, щось із п’ять цалів на ширшому і один-два цалі вужчому кінці. За її допомогою він узявся наслідувати гаркітливий рев самця-лося. Наслідок був несподіваний. Старий лось пригнався і скочив навіть у воду, намагаючись дістатися до нього — і тільки завзяте веслування врятувало Лонґа від небезпеки.

Один з найкращих видів спорту — це полювання на «грубу». Тобто стеження за великою дичиною, як: слони, леви, носороги, дикі кабани, олені і подібні звірі. І треба бути таки добрим пластуном, щоб мати надію на успіх.

Це дає тобі багато зворушення і небезпеки, і все, що я розповідав тобі про спостерігання, стеження, і укривання — тут знадобиться. А на додаток до того ти мусиш знати все, що стосується цих звірів, їх звичок і поведінки.

Я сказав, що полювання чи стеження за «грубою» — це один з найкращих видів спорту. Я не казав, однак, що стріляти чи вбивати дичину — це найкраща справа, бо, вивчаючи звірят, ти полюбиш їх усе більше й більше. Ти швидко переконаєшся, що не будеш хотіти вбивати їх задля того тільки, щоб убити. І що більше ти їх оглядатимеш, то більше бачитимеш у них чудесний Божий витвір.

Повне пригод життя мисливця

Вся радість мисливства у повному пригод житті в джунглях, у багатьох випадкових пригодах, коли звірина полює за тобою, замість того, щоб ти полював за звіриною. В зацікавленні вистежити її, підкрастись до неї і стежити за всім, що вона робить, пізнаючи її звичаї. Стріляння звірини, наприкінці, це тільки дуже мала частина захоплюючого полювання.

Ніхто із пластунів ніколи не вбиває звірини, хіба що для того є якась важлива причина, але тоді він убиває її швидко і відразу, щоб завдати їй якнайменше страждань.

«Стріляння» фотоапаратом

Тепер багато новітніх мисливців на «грубу» віддають перевагу стрілянню дичини фотоапаратом замість рушницею, що дає такі ж цікаві результати. Тільки коли ти і твої тубільні слуги голодні, тоді, очевидно, мусиш убивати дичину.

Коли полюєш фотоапаратом на "грубу", мусиш мати очі на потилиці. В іншому випадку дичина може заскочити тебе

Коли полюєш фотоапаратом на «грубу», мусиш мати очі на потилиці. В іншому випадку дичина може заскочити тебе

Мій брат полював на «грубу» в Східній Африці. Полювання фотоапаратом було для нього визначним спортом: він жив у пущі, стежив, підкрадався і вкінці «стріляв» слонів, носорогів й іншу грубу звірину.

Одної днини він підповз близько до слона, уставив апарат і саме почав націлятись, коли тубілець закричав «Уважай, пане» і почав утікати. Мій брат озирнувся і побачив великого слона, що прямував до нього, вже лиш кілька ярдів від нього. Він швидко натиснув ґудзик, сфотографував — і накивав п’ятами. Слон кинувся до апарата, але затримався і немов упізнав, що це тільки фотоапарат; ніби сміючись з власного хвилювання, він помандрував собі знов у джунґлі.

Книжка Шілінґа «З штучним світлом і рушницею в Африці» — це дуже цікава збірка фото диких звірят, більшість яких сфотографована вночі за допомогою штучного світла, що його викликали самі звірята, чіпляючи об наставлені для цього дроти. Шілінґ здобув прекрасні фото левів, гієн, оленів всякої породи, зебр й інших звірів. На одному з них є лев саме в стрибку на козла.

Дикі кабани і пантери

Дикий кабан — це безперечно найвідважніший з усіх звірів. Це справжній «Король джунґлів», і це знають інші звірята. Коли пильнуватимеш уночі біля водопою в джунглях, побачиш, що всі звірята підкрадаються до нього, нервуючись і розглядаючись у всіх напрямках, чи де не сховався який ворог. Коли ж надходить дикий кабан, він просто чвалає, хитаючи з боку на бік великою головою з лискучими іклами. Він не цікавиться ніким, проте всі цікавляться ним. Навіть тигр, що п’є, загарчить і швидко зникає з очей.

Молода пантера може статись гарним і дуже втішним улюбленцем

Молода пантера може статись гарним і дуже втішним улюбленцем.

Часто місячними ночами я лежав у джунглях, щоб стежити за звірятами, особливо дикими кабанами.

Я теж піймав і тримав у себе молодого кабана і молоду пантеру і переконався, що це дуже милі і цікаві створіння. Кабан звичайно жив на городі. Він ніколи цілком не освоївся, хоч я взяв його малим поросятком.

Коли я кликав його, він приходив до мене, але дуже обережно. Ніколи не йшов до чужого, а на тубільців нападав, намагаючись поранити їх своїми малими іклами.

Він вправлявся в уживанні іклів, швидко бігаючи навколо пня старого дерева на городі. Він ґалопував до пня і навколо нього, роблячи вісімку без передишки п’ять і більше хвилин, а потім падав боком на землю, задиханий від напруження.

Моя пантера була теж гарним і дуже втішним звірятком, і звичайно ходила за мною, немов собака. Але вона була дуже непевна в своїй поведінці із чужими.

Гадаю, що звірят можна краще пізнати і зрозуміти, маючи їх спочатку у себе як своїх улюбленців, а опісля стежачи за ними в їх природному дикому житті.

Як вивчати звірят удома

Але, поки візьмешся вивчати грубу звірину в джунглях, ти повинен познайомитись з усіма звірятами, дикими і свійськими, вдома.

Кожний пластун-юнак повинен знати все, що стосується свійських звірят, яких він бачить кожний день. А коли живеш на селі, ти повинен знати все, що належить до обслуги, годівлі і напоювання коня, як його запрягати і приміщувати в стайні, як пізнати, коли він шкутильгає і коли не можна його брати до праці.

Твій пес

Добрий пес — це найкращий товариш пластуна. Пластун не може вважати себе за справжнього пластуна, поки не вишколить собі молодого пса, щоб робив усе, що йому звелить. Це вимагає великої терпеливості й ласкавості та щирої прихильності до пса. Псів часто вживають для розшуків зниклих людей і для перенесення повідомлень.

Пес — це найлюдяніше звіря з усіх, і тому найкращий товариш людині. Він завжди ввічливий і завжди готовий до гри — повний гумору, дуже вірний і люблячий.

Де вивчати звірят

Зрозуміло, пластун, що живе на селі, має далеко кращу нагоду вивчати звірят і птиць, ніж у місті.

Все ж, живучи у великому місті, знайдеш там багато різноманітних птахів у парку і майже всіх звірів, що живуть під сонцем, побачиш живими у зоологічних парках.

У менших містечках — це дещо важча справа, але в багатьох є природничі музеї, де хлопець може дізнатись про вигляд і назву багатьох звірят, а багато можна спостерігати в парках чи теж, збудувавши собі під вікном скриньку, щоб годувати птахів. Але найкращий з усього спосіб — вибратись у поле, коли тільки маєш декілька годин часу на те, поїздом, велосипедом чи й власними ногами, й там підкрадатися до звірят і птахів і стежити, що вони роблять, пізнавати різні їх породи та назви, які сліди вони роблять на землі та у птиць які у них гнізда й яєчка тощо.

Якщо ти щасливий власник фотоапарата — не можеш зробити нічого кращого, як почати збирати фото звірят і птахів. Така збірка в десять разів цікавіша, ніж звичайна хлоп’яча збірка поштових марок чи автографів.

Як стежити за звірятами

Стежити цікаво за кожною звіриною, а підкрастися до ласки так само важко, як і до лева.

Ми схильні думати, що всі звірята у своїй поведінці керуються інстинктом, тобто своєрідним природженим чуттям. Ми уявляємо собі, наприклад, що молода видра плаває інстинктивно, як тільки її покласти до води, або, що молодий олень тікає від людини з природженого страху перед нею.

Мати вчить своїх молодих. Видається, що ця левиця каже своїм левенятам, що робити, коли б прийшла людина

Мати вчить своїх молодих. Видається, що ця левиця каже своїм левенятам, що робити, коли б прийшла людина.

Вільям Лонґ виказує в своїй книжці «Школа звірів», що звірята великою мірою завдячують спритністю своїм матерям, які навчають їх, поки вони ще молоді. Так бачив він видру, яка несла на хребті у воду двох своїх дітей і, поплававши хвилину, раптом пірнула з-під них і залишила їх самих борсатись у воді. Але вона виринула близько від них і допомогла їм знову доплисти до берега. У такий спосіб вона поволі вчила їх плавати.

Я раз бачив у східній Африці левицю, яка сиділа з трьома левенятами, з усіма в одному ряді і стежила за мною, як я наближаюся до неї. Вона виглядала саме так, немовби вчила своїх левенят, як поводитися в такому випадку, коли наближається людина.

Вона, ясна річ, казала їм:

«А тепер, діти, я хочу, щоб ви добре помітили, як виглядає людина. Потім одне за одним мусите зірватись і, махаючи хвостом, пострибати геть. Як тільки зникнете з очей у високій траві, мусите плазувати і повзти, аж поки не обійдете його зі сторони під вітер. Тоді йдіть за ним, завжди тримаючись під вітер від нього і так можете зачути нюхом, де він є, а він не зможе знайти вас».

Птахи

Людину, що вивчає птахів, називають орнітологом. Марк Твен, веселий щиросердечний американський письменник, казав: «Є люди, які пишуть про птахів книжки і так дуже їх люблять, що терплять голод і втому, щоб тільки знайти нову породу птахів і вбити її. Їх називають орнітологами».

Вам здається, що всюди бачите ворону, коли почуєте її голосне "Кав - Кав"

Вам здається, що всюди бачите ворону, коли почуєте її голосне «Кав — Кав»

«Я й сам мав стати орнітологом, бо завжди любив птахів і всякі створіння. І я почав учитися, як ним стати. Я бачив пташину, як сиділа на сухій галузці високого дерева, перехиливши назад голівку і широко відкривши свій дзьоб, весело співала. Не думаючи довго, я вистрілив у неї з рушниці. її спів раптом увірвався, і вона впала з галузки безвладно, як ганчірка, і я підбіг і підняв її — вона була мертва. її тільце було тепле в моїх руках, а голівка качалася сюди і туди, немовби її шия була зламана, очі затягнулися білою плівкою, а на боці голівки іскрилася краплина червоної крові. Люди добрі, я не міг бачити більше нічого, бо мої очі були повні сліз. З того часу я ніколи більше не вбив створіння, якщо воно не робило мені шкоди — і я ні до чого не дійшов».

Стеження за птахами

Добрий пластун — це звичайно добрий орнітолог, як казав Марк Твен. Це визначає, що він любить підкрадатися до птахів і стежити за всім, що вони роблять. Він виявляє, стежачи за ними, де і як вони будують свої гнізда.

Він не хоче, як це робить звичайний хлопець, йти й видирати їхні яєчка з гнізда. Але він любить стежити за тим, як вони виводять своїх молодих і вчать їх самих їсти й літати. Він прагне пізнати кожну породу птиць за їх голосом і способом літання. Він знає, котрі птиці живуть у нас цілий рік, а котрі прилітають тільки на певну пору року, яку поживу вони найбільше люблять, як вони змінюють своє пір’я, якого роду гнізда будують собі і як виглядають їхні яйця.

Велику частину природознавства можна вивчити, стежачи за птицями в своєму сусідстві, особливо годуючи їх щоденно взимку. Дуже цікаво, наприклад, помічати різний спосіб їх співання, як одні з них співом залицяються до самички, а інші, як ось домашній півень, піють чи співають, щоб викликати іншого до бою. Самчик білої меви, щоб подобатися паням, пробує співати і робить з себе великого блазня; небагато краще і справа зі старим круком.

Цікаво стежити теж за тим, як виводяться молоді пташенята: деякі приходять на світ голі, без пір’я, із заплющеними очима й відкритими дзьобами. Інші — з пухнастим пір’ям на цілому тілі, повні життя й енергії. Малі водні курчата, наприклад, плавають як тільки вилупляться з яйця; молоді курчата починають бігати через кілька хвилин, тоді як молоді горобчики довгі дні безпомічні і їхні батьки мусять їх годувати і вигрівати.

Коли пташеня випаде з гнізда, батьки приходять його годувати

Коли пташеня випаде з гнізда, батьки приходять його годувати.

Лонґ теж пише: «Спостерігай, скажімо, за гніздом ворони. Одної днини побачиш, як птиця-мати стоїть поруч гнізда і розводить крилами над своїми молодими. Негайно молоді підводяться і собі розводять крилами, наслідуючи її. Це — перша лекція».

«На другий день, можливо, побачиш, як стара птиця підведеться навшпиньки і дужим помахом крил тримається в такій позиції, Молоді знов її наслідують і швидко пізнають, що їх крила — це сила, що може тримати їх. А ще через день може побачиш обох птиць-батьків, як поблизу гнізда Стрибають з гілки на гілку, допомагаючи собі крилами при довгих стрибках. Молоді теж приєднуються до гри і — дивись, вони навчилися літати, навіть не знаючи, що це була наука».

Багато птиць майже вимирає, бо дуже багато хлопців, знайшовши їхні гнізда, вибирає з них яйця.

Полювання за гніздами птахів

Полювання за гніздами птахів дуже подібне до полювання на грубу звірину: немов мисливець, мусиш вишукувати місця, в яких, як знаєш, люблять перебувати птиці, що їх шукаєш; стежиш за птахами, як вони влітають і вилітають, і так знаходиш гніздо. Але тоді не йди та не нищ гнізда, і не забирай всіх яєць. Якщо ти справді серйозний збирач — візьми собі одне яйце тільки, а решту залиш і, головне, не рушай гнізда, бо інакше птахи-батьки покинуть його й усі яйця, що з них могли бути гарні пташенята, загинуть.

Куди краще, ніж збирати яйця, зробити фото або малюнок пташини, як сидить у своєму гнізді, або зробити собі збірку малюнків різного роду гнізд, як їх побудували різноманітні птахи.

Риби і рибальство

Кожний пластун повинен уміти ловити рибу, щоб роздобути собі поживу. Жовтодзюб, що відчує голод на березі річки повної риби, виглядає дуже по-дурному; це може, однак, трапитися кожному, що ніколи не вчився ловити рибу.

Рибальство вимагає багато пластового вміння, особливо, коли ловити рибу на мушку. Щоб мати успіх, ти мусиш знати багато дечого про звички й поведінку риб, в яких місцях водяться, в яку погоду виходять на жир і в яку пору дня, який рід поживи найбільше люблять, на яку віддаль може тебе побачити тощо. Не знаючи цього, можуть ловити рибу так довго, що аж посинієш і ніколи нічого не зловиш.

Риба звичайно має в річці свої особливі місця: якщо викриєш рибу в її власному «домі», можеш підкрастися близько до неї і стежити за тим, що вона робить.

Далі мусиш уміти в’язати дуже особливі вузли на тоненькій жилці, що для хлопця, який має на руці самі великі пальці, — дуже важка справа.

Тут подаю тобі тільки декілька таких вузлів, але їх є багато більше. Вони зображені тут наполовину зав’язані, саме перед тим, як їх міцно стягнути.

Ось рибальська петля:

baden123

Мотузок з’єднуй з петлею ось так:

baden124

Таким же самим вузлом прив’язуємо гачок до мотузка:

baden125

При тому треба бути безмежно терплячим. Твоя вудка зачепиться за кущі чи очерет, чи твою власну одежу, а коли вже не знайде будь-якого місця, щоб зачепитися, сама замотається у вузли. Отож, сердитися тут ні на що не придасться. В такому випадку мусиш зробити тільки дві речі: 1. Усміхнутись і 2. Повільно взятися розмотувати вузли. Далі матимеш цілу купу розчарувань, коли пропаде твоя риба через обірвану вудку чи якусь іншу біду. Пам’ятай, одначе, що це трапляється кожному рибалці-початківцеві; і саме ці клопоти, кінець-кінцем, дадуть тобі, коли їх перемогти, багато радощів.

Щоб зловити пструга - треба великої зручності і сприту. Пструг може звести велику боротьбу і ти мусиш бути дуже чуйним, щоб його не пустити

Щоб зловити пструга — треба великої зручності і сприту. Пструг може звести велику боротьбу і ти мусиш бути дуже чуйним, щоб його не пустити.

Коли зловиш рибу, роби так, як я: залиш собі тільки ту рибу, котра тобі насправді потрібна для поживи, чи як окремі зразки, всю іншу відразу, як тільки її витягнеш, кинь назад у воду.

Ранка від вколення гачка в їхній (шкіряний) рот не шкодить їм надовго, вони зовсім щасливі відпливають, щоб знову втішатися життям у воді.

Вживаючи сухої мушки, тобто втримуючи її на поверхні води, замість зануряти її у воду, мусиш справді підкрадатися до риби зовсім так, як до оленя чи до іншої дичини, бо пструг — дуже бистроокий і полохливий.

Можеш також ловити рибу сітями, або, як часто мусять робити пластуни, пробивати її дуже гострим тризубим списом. Я не раз так робив, але це вимагає вправи.

Плазуни

Очевидно, пластун повинен знати змій, бо майже у всіх диких краях зустрінеш їх багато, а чимало з них — небезпечних.

Вужі часом вповзають до шатер і під накривала, або й до черевиків. Ти завжди побачиш, як старий практик у країні, де багато вужів, дуже уважно переглядає свої накривала, поки в них на ніч загорнеться, а вранці витрушує черевики, поки їх одягне. Я навіть ловлю себе на тому, що роблю це і тепер удома, просто за звичкою.

Змії звичайно не люблять повзти по чомусь шорсткому. Тому в Індії часто обводять хату свого роду стежкою з гострого колючого каміння, щоб гаддя з городу не залазило до неї. Бувши ще учнем, я звичайно ловив змій довгою тичкою, розщепнутою на кінці немов виделка. Як тільки я побачив змію, я підкрадався до неї, затискав на її шию вилки моєї тички і тоді прив’язував вздовж до тички шматками старої хусточки та ніс продавати комусь, хто хотів її мати. Але воно звичайно недобре тримати їх у себе, бо багато людей боїться, і недобре переховувати їх у хаті, де люди можуть налякатися.

Отруйні гадюки

Отруйні гадюки мають свою отруту в маленькому мішечку в пащі. Вони звичайно мають два жала, тобто довгі гострі зуби, що є на свого роду завісах. Ці зуби лежать плазом на яснах гадюки, поки вона не розлютиться і не захоче когось вбити. Тоді вони піднімаються, гадюка кидає голову вперед і занурює їх у ворога. Коли це робить, отрута виходить з мішечків, чи пак залоз, і дістається до двох ран, зроблених у шкірі зубами. Тоді отрута потрапляє до жил покусаного, і кров розносить її за кілька секунд по всьому тілі, якщо негайно не вжити запобіжних заходів: не стиснути перев’язкою жили і не виссати кров з отрутою з рани. Проковтнута отрута не шкодить.

Комахи

Збирати, спостерігати чи фотографувати комах — це дуже цікава справа.

Також для пластуна, що ловить рибу, або вивчає птахів чи плазунів, дуже важлива річ знати дещо про комах: котрі є рибам улюбленою поживою в будь-яку пору року чи годину дня.

Про самих бджіл списано цілі книжки — за їхній чудесний талант майструвати собі щільники, відшукувати свій шлях, часами аж шість миль, щоб знайти найбагатшу породу квітів на солодкий сік для вироблення меду, та повернутися з ним до свого вулика. Вони — це справді зразок спільноти: тим, що поважають свою королеву (матку) і вбивають тих, що не хочуть працювати.

Деяких комах уживають як харч. Саранчу — породу великих польових коників — їдять в Індії і в Південній Африці. Ми були дуже раді, коли над Мейфкінґом появилася хмара чи й дві саранчі. Коли вони осіли на землю, ми збивали їх порожніми мішками, коли вони намагалися відлетіти. Опісля ми сушили їх на сонці, товкли і їли. Мурашки заміняють сіль.

Мурашки рятують життя

Я знав ще інший випадок, коли мурашки були корисні, ба, не тільки корисні, але врятували життя кількох людей.

Це була група професорів-науковців, що мандрували пущею Австралії, шукаючи рідкісних рослин і тварин, плазунів і комах.

Десь в пустелі їм забракло води. Годинами вони знемагали, божеволіючи від спраги, слабі від виснаження. І вже здавалося, що вони, як багато дослідників перед ними, впадуть і помруть. На щастя з’явилася мала тубільна дівчинка. Це було їхнім рятунком. Вони знаками показали їй, що вмирають від спраги і просили, щоб пішла і принесла їм води.

У відповідь вона показала їм мурашок, що шнурком лізли на баобаб (баобаб — це дерево, що має великий і грубий пень, порожній всередині, який є своєрідним збірником води).

Мала дівчинка урвала довге стебло сухої трави, підлізла до малої дірки в стовбурі дерева, що до неї прямували й мурашки. Вона встромила один кінець стебла в ту дірку, а другий в уста, і почала ссати воду.

Так мала дика дитина пустелі передала вченим панам цінне знання, що його не мали, не зважаючи на всю шкільну науку.

Сподіваюся, що кожний пластун, коли був би разом з ними, дійшов би цієї думки, або в усякому разі, вживаючи своїх очей і розуму, був би запримітив мурашок при їх праці і здогадався, для чого була їм потрібна ця діра в дереві.

Мала тубілка прийшла на допомогу вченим професорам, що їм забракло води під час мандрівки австралійською пущею

Мала тубілка прийшла на допомогу вченим професорам, що їм забракло води під час мандрівки австралійською пущею.

Спостерігання комах

Воно не надто спокусливо звучить: спостерігати комах. Але великий французький природознавець Анрі Фабр, селянський син, цілий свій вік вивчав життя і звичаї комах, відкриваючи різного роду дивні цікаві речі. Своїми дослідженнями він став славний на весь світ.

Деякі комахи, ось як шовкопрядка чи «зозулька» — наші приятелі, інші ж — вороги. Вони нищать городину й нападають на квіти. Ви всі знаєте, як москіти передають такі небезпечні недуги, як малярія чи жовта пропасниця. І я не мушу пригадувати вам, як домашня муха розносить мікроби недуг. Тому в таборі і вдома треба всі харчі старанно прикривати і не дозволяти, щоб нечистоти чи відходи валялися навколо.

Гурткові вправи в стеженні за звірятами

Поза містом вишколи пластунів, щоб вистежили і опісля звітували тобі про ось що:

Як дикий кріль копає собі яму? Коли сполошити групу кролів, чи вони тікають тільки тому, що інші так роблять, чи може кожний з них спершу розглядається навколо, щоб побачити, яка небезпека йому загрожує, поки почне тікати?

Чи дятел відлупить шмат кори, щоб добратися до комашок на пні дерева, чи вибирає їх із дір, а чи може якось інакше до них забирається?

Чи пструг, коли його сполошать люди, проходячи вздовж берега, тікає за водою чи проти? Чи він узагалі забирається звідти, чи може знов повертається на своє старе місце?

У великому місті візьми пластунів до зоологічного парку чи природничого музею. Вивчити півтузина звірят одної днини — це цілком досить.

Вивчи все, що стосується твого гурткового звіряти. Навчись його голосу. Відкрий місця його перебування, його сліди й звички. Якщо це не місцевий звір, вивчай його в музеї чи зоологічному парку.

Доручи кожному гурткові записувати цілий місяць спостереження природи, опісля порівняй результати. Кожний пластун має щось занести до нотатника, як наприклад, помітки про те, що бачив, або малюнки птаха чи звіра. Або нехай зробить собі природничу книгу витинків, де вміщуватиме витинки з часописів чи журналів із фото з природи, примітками з життя в природі, природничим календарем тощо.

Заохочуй їх робити фото. І найдешевшого апарата можна вжити для зображення довкілля, в якому кожна порода птахів робить своє гніздо.

Годувати птахів можна і в місті, і на селі, особливо взимку. Полиця на корм на підвіконнику може приваблювати в місті найрізноманітніших птахів. Забезпечувати водою влітку – теж дуже важливо.

Розбудуй гурткову книгозбірню і забезпеч її гарно ілюстрованими книгами для визначування звірят, птиць, плазунів, риб і комах.

Спробуй придбати пару добрих біноклів для гуртка, щоб пластуни пізнали радість стежити за птахами й звірятами. Також навчи пластунів уживати побільшувального скла, а якщо можливо, то й мікроскопа. Кожний інструмент вабить хлопця, а новий світ, що він відкриває перед ним, зачаровує не одного пластуна.

Оприлюднено в Без категорії

Рослини

Лісовик, що живе в глибоких лісах, далеко від людських осель, мусить знати дещо про корисні дерева й інші рослини.

Пластун часто повинен описати країну, що нею проходив. Коли він звітує, що вона була “густо заліснена”, може бути дуже важливо для читача того повідомлення знати, з яких порід дерев ці ліси складалися.

Якщо, наприклад, це був ліс ялиновий чи модриновий, то він може постачати палі для будування мостів. Якщо б це були кокосові пальми, то ти знаєш, що міг би там роздобути кокосових горіхів, чи “молока” для пиття. Верби вказують, що десь поблизу них вода. Знов же сосни різної породи чи ґумовникове дерево дають добре паливо.

Тому пластун мусить покласти собі за обов’язок вивчити назви і вигляд дерев своєї країни,

Йому треба придбати собі по листкові з кожної породи дерев і порівнювати з листям на деревах, а далі навчитися пізнавати загальну форму і вигляд усякого роду дерев, щоб розпізнати їх здалека – і то не тільки влітку, але і взимку. Деякі дерева мають свою типову форму – ось як дуб, в’яз чи тополя на малюнку. Ану, чи знайдеш інші, скажімо: сосну, березу, вербу тощо?

Опікун лісів

Ти як пластун – опікун лісів. Пластун ніколи не пошкоджує дерева, ріжучи його ножиком чи сокирою. Зрубати можеш дерево дуже швидко, але вирощувати треба його довгі роки, тому пластун стинає дерево тільки тоді, коли цього дійсно треба, а не щоб дати сокирі роботу. За кожне стяте дерево ти повинен посадити два нові.

Навчись робити нарис листків і обрисів дерев, ось як цього дуба

Навчись робити нарис листків і обрисів дерев, ось як цього дуба

Опалювальне дерево

Рідко коли навіть треба стинати дерево для опалювання, бо звичайно на землі валяється сила сухого дерева. Або можна ламати з дерева сухе гілля. Сухе дерево горить краще, ніж зелене.

Загально кажучи, м’які дерева: сосна, ялиця, смерека і модрина – добрі на підпал, дають швидко вогонь для короткого завдання, як наприклад, закип’ятити воду. Тверді дерева: дуб, бук, клен й інші, – дають тривалий вогонь і багато жару для довшого завдання, як смаження, тушкування чи печення.

В Америці кажуть: “одна деревина дає мільйони сірників, а один сірник може знищити мільйони дерев”. Пластун дуже обережний з вогнем. Коли користується ним, уважає, щоб вогонь цілком вигас, поки залишить це місце, заливаючи останню іскорку водою.

Інші рослини

Ти повинен знати, котрі породи рослин корисні, бо забезпечують тебе поживою,

Уяви собі, що ти в джунглях без поживи. Не знаючи нічого про рослини – ти можеш померти з голоду чи отруєння, бо не знатимеш, котрі овочі чи корінці можна їсти, а котрі шкідливі.

Їстівні рослини

Є сила ягід, горіхів, корінців, кори і листя, що їх можна їсти. Вишукай, котрі з них можна знайти поблизу таборища і спробуй зробити з них таборову страву.

Європейський в'яз має виразну форму. Італійська тополя - теж

Європейський в’яз має виразну форму. Італійська тополя – теж

Зерно різноманітного збіжжя і насіння та коріння городини і багато трав теж їстівні. Певних пород моху вживають як поживу. Деякі роди водорості можна теж їсти.

Ти захочеш уміти розпізнавати звичайні квіти на полі й у ЛІСІ. Деякі з них споріднені з нашими городніми квітами і відзначаються навіть подібною красою. Інші – це зілля, що його вживають як приправи до страв чи для лікування.

ГУРТКОВІ ВПРАВИ В СПОСТЕРІГАННІ РОСЛИН

Виведи пластунів і нехай вони збирають зразки листя, плодів чи квітів різноманітних дерев і кущів та спостерігають форму і властивості дерев – улітку і взимку.

Збирай листки різних дерев. Доручи пластунам змалювати їх та на кожному малюнку написати назву дерева.

Доручи пластунам на селі стежити за всіма етапами росту збіжжя, щоб на перший погляд знали цілком певно, що то за збіжжя сходить.

Вишукай всі місцеві дикі рослини, що можуть бути за поживу.

Зроби собі збірку відбитків листків: дістань кілька аркушів вугляного копіювального паперу. Поклади листок жилками вниз на вугляний папір, наверх поклади тонкий папір і все те сильно потри рукою. Тепер підніми папір і листок. Опісля поклади його знов жилками вниз, але тепер на папір, що на ньому хочеш зробити відбиток, знов поклади наверх шматок паперу і сильно потри. Так дістанеш дуже виразний відбиток листка.

Заохочуй пластунів збирати зразки диких квітів і спресувати їх поміж аркушами промокатки чи у важкій книжці.

ІГРИ В СПОСТЕРІГАННІ РОСЛИН

Що це таке

Двоє пластунів вирушають і визначають шлях за допомогою знаків. Обирають якийсь незвичайний знак, що означає запитання: “що це таке?”, наприклад: коло з рискою упоперек і числом побіч нього. Решта гуртка чи куреня вирушає яких десять хвилин за першими двома, чи то юрбою, чи поодинці. Всі вони мають з собою нотатники й олівці.

Гра полягає в тому, щоб записати в своєму нотатнику відповіді на запитання “що це таке?”, запримічені по дорозі, та описати властивості предмета, найближчого до знаку, як, напр., “дуб”, “кульбаба” тощо.

Бали присуджують відповідно до кількості помічених запитань та за правильні відповіді на них.

Ця гра дуже цікава, до того розвиває спостережливість, зміцнює пам’ять і є добрим навчанням ботаніки.

Рослинні перегони 

Гуртковий розсилає своїх пластунів на велосипеді чи пішки в довільному напрямі, щоб принесли якусь загадану рослину. Це може бути гілка тиса, парость вістряка, знак підкови на каштані, дика троянда, або щось інше, що перевірить їхнє знання рослин, випробує пам’ять, де вони бачили цю породу рослин, і навчить їх швидко дістатися до вказаного місця і повернутися назад.

Оприлюднено в Без категорії

Різдвяна гостя (хвойні дерева)

Різдвяна гостя, зелена ялинка, завітала до нас у ці дні. Вона принесла із собою до нашої хати цілющі пахощі живиці, що наповнюють наші груди і від­свіжують утомлену думку.

Коли у Свят-Вечір уся наша родина збереться біля столу і за старим українським звичаєм буде згадувати тих членів родини, які неприсутні, які да­леко або відійшли назавжди, самітньо стоятиме ялинка і теж, мабуть, згадуватиме свій рідний ліс і своїх близьких.

Ялина

Вона має кого згадати.

Насамперед згадає вона старого-престарого дідуся, що має ім’я ТИС. Росте він у наших Карпатах, у нетрях, подалі від людського ока.

Небезпечний цей дідуган! Шпильки (чатини) його дуже отруйливі: від них гинуть тварини, коли їх поїдять. Отруйне також його насіння, заховане у червону, м’ясисту оболонку. З його гілок у старі часи войовничі римляни та галли виготовляли собі отруй­ні списи.

Колись, тисів в Україні було багато. Уславились вони доброю, міцною деревиною, і люди почали безоглядно їх нищити. А молоді тисові дерева ростуть дуже повільно. От, і не стало у нас тисових лісів.

Сьогодні стоять лише поодинокі дерева на скелях і кручах, лише сарни прудконогі часом відвідують їх, ховаючись під густими вітами, або могутні орли перепочивають на їхніх верховіттях.

Сумно позирають тиси навколо і думу думають, їм є про що подумати, бо вік їх був такий довгий, довгий… Відомі тиси, що мають по три тисячі років життя.

Згадає ялиця і найближчу свою сестру — СМЕ­РЕКУ. Також струнка, також тягнеться вгору до синього неба. Ці дві сестри — наче близнята, і сьогодні їх наче близнят плутають одну з одною, і досі помиляються, кого як звати: де ялиця, а д/е сме­река. Однак, ще за давніх часів їх розрізняли і дали різні імена.

Ялиця має гранчасті, загострені шпильки і шишки, що звисають з гілок уділ. На весні ці шишки відриваються і падають на землю.

Стрункі смереки мають пласкаті шпильки з дво­ма, часто ясними, борозенками зі споду і вищерблені на вершку. Шишки їхні стремлять угору, неначе свіч­ки на свічнику і ніколи не відпадають цілими, а роз­сипаються на окремі лусочки.

До цієї родини ще входять три сосни. Одну з них, СОСНУ ЗВИЧАЙНУ, Ви бачили скрізь. Це вона творить цілі бори на півночі України, де розкинулись піскові простори: понад Дніпром понад Десною. Її можна бачити на будівлях, на волі у вигляді дров. Напевно щось із устаткування у ваших хатах зробле­но із цієї сосни. Тому її називають ,,звичайною”

Сосна звичайна

Місцями в Карпатах трапляється СОСНА — КЕДРИНА. Шпильки у неї зібрані по п’ять в одному пучечку, і це відрізняє її від сосни звичайної, яка має по дві з’єднані до купи шпильки. Шишки у неї великі і зернята такі добрі, бо мають багато смачної олії. Люблять їх люди, люблять їх птахи-кедрівки.

І третя сосна — СОСНА КАРЛОВАТА або ЖЕРЕП. Вона вкриває схили Карпат — там повище, під самими верхами, де вже кінчається ліс. Це нічого, що її гілки такі малі і покручені, що сама вона не підноситься вгору, а плазує по землі і каміннях. Життя її таке важке. І вона хоч плазує, але не зда­ється. Мужньо бореться із холодом, з вітрами, що викручують її віти, зі снігом, що засипає її, зі злива­ми, що заливають її. Важко у таких умовинах, але жереп росте і не піддається хвилевим недогодам, що викликають удари життя. І буває, що вщухнуть вітри, розвіються хмари і засяє сонце над ним, як сяє воно і над тими, кому у теплій долині легше

Останній, кого мусить згадати ялина, — це її брат, ЯЛІВЕЦЬ. Недоростком вийшов він у родині — ніколи не буває високим. Частіше — це кущ, а не дерево. Він поширений по всій Україні.  Має гарну деревину. Його плоди у вигляді синіх ягід мають різноманітне застосування: для ліків, виготовлення алкогольних напоїв тощо.

Ялівець

Ось, і ціла найближча родина нашої ялинки. В Україні вона налічує саме цих сім різновидів, а в ці­лому світі знають їх аж 400. Але родина ця дуже старовинна і дуже відмінна від інших родин у рослинному світі. Така відмінна, що ботаніки називають її не окремою родиною, а навіть цілою окремою клясою т. зв. „шпилькових”. Властивими для шпилькових дерев є „шпильки”, що заступають собою зелені листки інших дерев. Ці шпильки живлять ростини повітрям, дихають і випаровують воду, як і зелені листки. Але мають невелику поверхню і міцну шкірку, а тому можуть лишатися на зиму.

Кожна „шпилька” дише і працює упродовж кількох років (у ялини до 12 років), потім старіє і відпадає. Тимчасом безпереривно відростають мо­лоді, які заступають місце відпалих. Тому дерева із цієї кляси стоять завжди зелені.

Вийнятком є лише одна МОДРИНА, яку штучно розводять в Україні по окремих лісництвах, парках та садах. Її коротенькі шпильки, зібрані по 30 до 40 у пучечки, відпадають щоосени, коли падає листя з дерев.

Модрина

Треба пам’ятати і про другу особливість шпилькових дерев. Усі вони, за вийнятком тису, утворюють живицю, що насичує всі частини рости­ни, зокрема деревину, надаючи їй витривалости.

З дерев, де живиці багато, її можна здобувати і вживати для виготовлення різних речовин, потрібних у щоденному житті як мила, ліків тощо.

Тис, смерека, сосна та ялівець — усі залишились у лісі — там, де народились і зросли. Гордо три­мають вони свої зелені корони серед безлистих дерев і снігових просторів.

Одній лише ялиці випало на долю віддавати своє життя, щоб давати радість іншим.

Оприлюднено в Без категорії