Коли хочеш зрубати дерево для якоїсь корисної цілі, насамперед дістань дозвіл на це.

Поки почнеш рубати дерево, усунь насамперед усі галузки, що можуть попасти під сокиру і так змінити напрям її удару; усунь також усяке зілля чи кущики, що за них можеш зачепитися в критичну хвилину. Переконайся, чи глядачі досить далеко від тебе.

Щоб зрубати дерево, вирубай спершу глибокий заруб з того боку, на який дерево, за твоїм бажанням, повинно впасти. Опісля рубай з протилежного боку, щоб дерево повалити. Розплануй собі працю так, щоб дерево впало на вільне місце поміж деревами та щоб воно не зависало на їх галуззі.

Починаючи свій перший заруб чи “карб”, як його називають, зазначи два знаки: горішній на віддалі товщини дерева від другого. Опісля рубай напереміну, спочатку горизонтально на долішньому знаку, опісля похило збоку вниз на другому знаку і вибий кусень дерева поміж ними. Продовжуй цю працю, аж поки не дістанешся до середини дерева.

Щоб зрубати дерево – зроби два заруби, нижчий з того боку, куди дерево нахилилось. В тому напрямі воно впаде

Тепер почни з другого боку дерева і зроби тут заруб яких три цалі понад рівнем нижчого знаку першого зарубу.

Вирубуй більші шматки дерева, а не купу дрібних трісок, бо з того кожний, хто сюди прийде, побачить, що працю виконував жовтодзюб. Уся справа в тому, щоб добре керувати своїми ударами.

А коли дерево падає, уважай на долішній кінець. Він часто зіскакує назад з пня. Ніколи не стій прямо за ним. Не одного жовтодзюба це убило. Коли пень тріщить і дерево починає валитися, поступи вперед у напрямі його падіння та одночасно і від зрубаного кінця.

Обчищення й обробіток дерева

Коли дерево лежить уже на землі, його треба обчистити, тобто обтяти галуззя і гілки, залишаючи чистий стовбур. Цю працю починаємо від грубшого кінця і йдемо в напрямі до вершка. Обтинай кожну галузку знизу по змозі при самому стовбурі.

Опісля розтинаємо стовбур упоперек на частини. Це називається “обробка”. Рубай стовбур з одного боку до середини; ширина зарубу нехай буде наполовину менша, як товщина стовбура. Опісля оберни стовбур і рубай з другого боку зовсім подібно, аж поки стовбур не розпадеться.

Лісовик мусить добре вміти орудувати сокирою. Щоб стати добрим рубачем, ти мусиш, по-перше, знати, як це робиться, а по-друге, мусиш мати багато практики в цьому ділі.

Тільки поганий робітник нарікає на знаряддя; тому поки почнеш працювати, переконайся, чи твоє знаряддя в порядку.

Придбай собі сокиру, що її обух важить близько трьох фунтів. Уважай, щоб її держало чи топорище було зовсім просте і творило одну лінію з обухом і вістрям. Щоб у тому переконатися, подивись уздовж топорища, звернувши край обуха вниз. Якщо вістря не стоїть правильно до топорища, то ніколи не рубатимеш точно.

Гострення сокири

Опісля зверни увагу, чи твоя сокира гостра – справді гостра, а не тільки з добрим вістрям. Навіть трохи тупа сокира не годиться для зрубування дерев, як тупий ніж не годиться для стругування олівця. Навчись гострити сокиру на бруску, поки живеш у цивілізованій країні, де можна дістати брусок і де є люди, що можуть тобі це показати.

Коли ми в Індії йшли “колоти свиней” (тобто полювати на диких кабанів зі списом), ми переконалися в тому, що треба мати списи гострі, як бритва. Щоразу, як забивали дикого кабана, ми підгострювали вістря наших списів знову, щоб були готові до нової боротьби. Ми не могли тягати з собою брусків, але носили малий гострий терпуг (напильник), що ним могли підгострити вістря.

Том забув нагострити сокиру.
На дереві покалічив ледве кору.

Не один старий лісовик носить такий терпуг з собою, щоб мати гостру сокиру. Про тих людей є прислів’я: “Свій останній долар можеш позичити приятелеві, але ніколи не позичай йому своєї сокири, хіба що знаєш, що він – добрий рубач і не затупить її”.

Шануй свою сокиру

Тільки нерозумний, проходжуючись, вимахує сокирою, калічить дерева, рубає коріння і галуззя на землі, і нищить таким чином цінні дерева та водночас кожним ударом об землю і каміння затуплює свою сокиру! А коли втомиться, кидає сокиру на землю і залишає її на будь-якому місці, не думаючи про те, що на неї в темноті може хтось наступити і покалічитися.

Якщо хочеш залишити десь сокиру, вбий її в дерев’яну колоду і нехай вона так стоїть, поки не будеш її потребувати знов, або зроби для неї з кусня дерева особливе покриття чи вложи її в шкіряну піхву.

Уживання сокири

Уживаючи сокири, жовтодзюб звичайно намагається приховати погане ціляння особливою силою ударів. Коли до нього приглядається досвідчений робітник, усміхається сам до себе, бо йому пригадується біль у крижах, коли й він перший раз рубав.

Не вкладай силу в удар, тільки дбайливо ціляй, щоб удар попав точно туди, де ти бажаєш. Розмах і вага сокири зроблять решту. Рубай похило збоку, не прямо вниз.

Піоніри – це люди, що йдуть попереду, щоб у джунглях чи деінде промостити шлях для тих, що йдуть за ними.

Під час моєї служби на західному побережжі Африки я був комендантом великого відділу тубільних розвідників. Як усі розвідники, так і ми намагалися усяким способом бути корисними нашій головній армії, що йшла за нами. Ми не тільки стежили за ворогом і його рухами, але й робили все, що тільки могли, щоб поправити шлях для нашої армії, бо була тільки вузька стежка крізь густі джунглі й багна. Так то ми були водночас пластунами-піонірами. Під час нашого походу ми побудували, зв’язуючи докупи палі, яких двісті мостів над річками.

Але коли я вперше доручив тим розвідникам робити цю важливу роботу, з’ясувалося, що з тисячі людей велика частина не знала, як орудувати сокирою, щоб зрубати деревину; за винятком одної чоти – яких шістдесят людей – ніхто не вмів навіть поганеньких вузлів.

Рятування життя за допомогою вузлів. Перед тим, як прибув до Канади, сталася на Ніаґарських водоспадах жахлива трагедія.

Було це в половині зими. Троє людей, чоловік з жінкою і хлопцем сімнадцяти років, переходили по льодовому помості бурхливу річку понижче водоспадів. Раптом лід почав тріщати й ламатися. Чоловік з жінкою опинилися на одній, а хлопець на другій кризі, які й почали віддалятися від головного масиву льоду.

Вся річка навколо них була покрита такими ж кригами, що терли й ударяли одна в одну. Доля трьох людей залежала від ласки течії, що рухалася поволі, але крок за кроком і невблаганно наближала їх до небезпечних порогів, що були яку милю нижче.

Люди на берегах бачили їх небезпечне становище: зібралися тисячі, але ніхто не знав, як їм допомогти. Плисти було неможливо. Не можна було теж рятувати їх човном.

Так пливли нещасні з годину. Річка занесла їх під два мости, що перемощували річку саме перед порогами.

З мостів, 160 стіп понад водою, люди спустили нещасним линви.

Хлопцеві пощастило схопити линву, і його почали витягати вгору. Але коли бідолаха був уже в половині дороги, йому не стало сил довше триматися. Він упав у льодовий струмінь, і його більше не побачили.

Чоловік на другій кризі схопив линву і пробував обв’язати нею жінку, щоб принаймні її врятувати. Але течія тепер швидко несла їх. Його руки заціпеніли, і йому не пощастило зав’язати линви; вона виковзнула з його рук.

Кілька хвилин пізніше обоє, чоловік і жінка, закінчили свої муки, зникнувши під водою у вирах порогів.

А що ти був би зробив? Легко бути розумним після нещастя, та проте цей випадок викликає багато думок. Що ти зробив би, коли б був на місці нещастя?

Один з наших канадійських виховників оповідав мені, що він безпосередньо після цього нещастя чув у поїзді розмову подорожніх про цей випадок. Вони не знали, що він має щось спільне із пластунами, і один з них сказав:

“Я певний, що коли б там був хтось із пластунів, то був би вигадав якийсь спосіб, щоб урятувати нещасних”.

Люди часто думають: “Для чого вчитися такої простої справи, як в’язати вузли?” А в тому випадку можна було врятувати життя трьом людям, якщо б ті, що спускали линви, знали, як це робиться.

Щоб кінець линви не торочився, треба його обмотати. Приложити вздовж линви нитку, зложену в петлю. Тепер обмотай линву довшим кінцем нитки (“В”) аж до 1/4 цаля від кінця линви. Звої стягай міцно й укладай їх тісно одні біля одних. Тепер просили кінець “В” через петлю і тягни сильно за кінець “А”, але не торгай, щоб не перервати. Так затягнеш кінець “В” під звої (вистачить десь до середини). Вистаючі кінці гарно обітни.

На линвах, що їх спускали з мосту, повинна була бути зав’язана петля або й дві, щоб нещасні жертви могли їх вложити на себе або принаймні могли вложити в них руку чи ноги. Тим часом на линвах не було ніяких петель, і ці люди, що не вміли зав’язати рятівничого вузла або якоїсь іншої петлі, не могли врятуватися.

Корисні вузли. Кожний пластун повинен уміти в’язати вузли.

Здається, що зав’язати вузол – проста річ; але ж цю просту річ можна зробити і правильно і кепсько, а пластун повинен знати, як це правильно робиться. Від правильного зав’язування вузла може залежати життя.

Правильно зав’язаний вузол тоді, коли він витримає всякий натяг і коли його легко можеш розв’язати, як тільки того захочеш.

Поганий вузол під сильним натягом висмикнеться або так затягнеться, що його годі розв’язати.

Найкраще навчишся в’язати вузли, коли знайдеш товариша, що тобі це покаже. Ти мусиш багато вправлятись, щоб не забути того, чого навчився. Вживай для того кусні линви чи грубого мотуза, а не замотані відрізки мотузка чи шнурівки!

Щоб кінці линви не обстріпувалися і не торочилися, треба їх обмотати. Робимо це так, що кінець линви обмотуємо багато разів тонким мотузком і так закінчуємо, щоб кінців того мотузка не було видно. Для того маємо кілька різних способів; рисунок показує легкий і найкращий спосіб.

Сплітання з’єднує дві линви. Розплети трохи кінці линв; зложи їх разом, щоб перехрещувалися. Переплітай мотузки: все понад найближчий і попід дальший у напрямі назад від кінця линв. Те саме зроби з мотузками другої линви.

“Очко” – це постійна петля на кінці линви.
Розплети кінець линви і зроби очко відповідної величини. Вплітай поодинокі мотузки кінця линви за чергою попід мотузки, що на них вони лежать, в напрямі від кінця линви. Дальше роби так, як у заплітанні назад. Повтори тричі

В Африці ми не мали з собою линв, і тому вживали сильних пнучих рослин і тонкої лози або довгих гнучких тичок, що їх ми робили ще гнучкішими й в’юнкішими, сукаючи їх раз у раз руками, притримуючи другий кінець під ногою. Верба й ліщина дає добрі прути для в’язання. На них важко в’язати всі вузли, як на линві, зате можна звичайно зробити теслярську ключку (“тімбер гіч”).

ГУРТКОВІ ВПРАВИ В ПІОНІРСТВІ

Вправляй в’язання вузлів на час, влаштовуючи змагання пластунів парами. Тих, що програли, єднай знов у пари, нехай вони далі змагаються, поки не знайдеш того, хто найповільніше в’яже вузли. Таким чином (можеш його застосувати і в інших ділянках пластування!) найслабший дістане найбільше вправи, а змагання, щоб не бути найгіршим, так само завзяте, як коли б ішлося про перше місце чи нагороду.

Таким “двигуном” можна порушати й тяжкі колоди чи інші тяжкі предмети

Дуже цікаві змагання у в’язанні вузлів у темноті. Гуртковий гасить світло на кілька секунд, назвавши вузол, що його треба зав’язати. Замість гасити світло, можна змагунам зав’язати очі.

Просту дарабу можеш зробити з “ковбасок” – тобто з непромокальних покривал, наповнивши їх соломою чи сухим листям. Прив’яжи їх до скелету з пластових палиць

“Пощо пластуни так пильно вивчають в’язання ву­злів?” — спитає Тебе хтось та ще й підсміхнеться. Але для Тебе буде це доказом, що він зовсім недосвідчений у мандрівці і «є знає, яке велике значення має вміння добре зав’язати вузол. Линва й вузол це приладдя, якого вживають люди від найдавніших часів на ловах, на вій­ні, в будівництві, промислі, моряцтві, риболовлі, спорті, альпіністці (при сходженні на високі гори), — взагалі при всяких нагодах на суші і на воді. Всюди великою мірою успіх залежав і досі залежить від того, чи добра була линва або шнурок та чи правильно був зав’язаний вузол. Та не тільки успіх, але й людське життя часто залежить від цього. Ось недавно відбулася така тра­гічна подія:

На великій замерзлій ріці ковзалося на провесні кілька молодих хлопців та дівчат. Раптом почав тріска­ти лід. Рвучка вода почала бистро нести криги долі рі­кою. Молоді спортовці, перескакуючи з криги на кригу, швидко подалися на берег. Тільки двоє з них, що були в той час на середині ріки і деякий час вагалися, що їм робити — залишились на кризі. Декілька миль нижче були на ріці пороги, що розбивали кригу на кусники. Негайно заалярмована пожежна сторожа почала рятун­кову дію. На близькому мості уставлено ряд людей з опущеними понад воду линвами. Треба було вхопити линву і швидко обв’язати довкола себе. На жаль, не­щасні молоді люди не вміли зав’язати вузла. Один не встиг цього зробити в час, коли крига плила під мо­стом, а другий невдало зав’язав вузла і — підтягнений ДО’ половини висоти — впав у воду. Обидва згинули на очах сотень глядачів.

Для нас, пластунів, що вибираємось на мандрівку, вузли мають особливе значення. Нам треба вміти обхо­дитись без цвяхів, шруб, клямер і подібних залізних, тяжких для транспорту, матеріялів, а все так» добре збудувати місток, шатро, стіл чи крісло. Линва — наш засіб сполуки частин, вузол мусить заступити нам вся­кі цвяхи і т. ін. Тому вміння в’язати хоч найважливіші вузли — це вимога вже до проби “Скобиного крила”. Навчитися цієї вмілости можемо в домівці, ще поки ви­беремося в мандрівку.

Нижче подаємо описи й рисунки найбільш уживаних вузлів. Та поки почнеш їх в’язати, пам’ятай про такі ознаки доброго вузла:

1. Раз зав’язаний вузол буде тримати, поки Ти його сам не розв’яжеш або поки линва не урветься.
2. Легко можна його зав’язати й розв’язати.

Запам’ятати правильне і швидке в’язання вузла можна тільки постійною вправою. Тож коли Ти вже познайомишся добре з самим способом в’язання, пробуй в’язати його в темноті (з зав’язаними очима) тощо. Линва не має ні голови, ні ніг. Але для кращого опису вузлів уяви собі, що кожна линва складається з трьох частин: двох кінців і часто “нерухомої” середини. Де­які вузли в’яжемо двома кінцями (пластовий, ткацький, лікарський), деякі одним і серединою (напр., рятівничий) а інші тільки серединою (напр., скорот), не вживаючи кінців.

1) Звичайний або пластовий вузол. Дуже часто вжи­ваний тому, що легко в’яжеться, сильно держить і мож­на його швидко розв’язати. Але його треба в’язати уважно, бо можна легко помилитись і зав’язати т. зв. “баб­ський” вузол, який або сковзується і не тримає, або затягнеться так, що треба розтинати шнур. Тому за­пам’ятай, що в пластовім вузлі кінці сходяться рівно­біжно з “нерухомою” серединою.

В’яжи ось так: Поклади лівий кінець на правий і обкрути його (А), тоді зведи кінці разом і кінець, що перше був на верху, постав ще раз наверх і обкрути (Б). Завжди пам’ятай, котрий кінець кладеш наверх, щоб за другим в’язанням покласти його знову наверх. Вузол буде “бабський”, якщо Ти покладеш його за другим ра­зом наспід другого кінця. Третій рисунок (В) показує вузол готовий до затягнення.

2) Лікарський — різниться від звичайного тим, що за першим разом обкручуєш його двічі на те, щоб вузол не розвільнився, поки зав’яжеш другу ключку. Ча­сами можна і другу ключку подвоїти. Прикмета цього вузла дуже цінна при хірургічних операціях, і від цього походить його назва. Він теж дуже добрий для зв’язу­вання двох кінців гуми.

3) Ткацький вузол добре надається для зв’язування линв, шнурків (чи ниток) неоднакової грубости.

В’яжи ось так: 3 лівого кінця линви зроби петлю, а правий кінець проведи через петлю і навкруг петлі, а тоді попід той же правий кінець. Спробуй придумати інший спосіб!

4) Рибальський вузол добрий для в’язання мо­крих, ковзьких та нерівної грубости линв. Також вжи­вають його до зв’язування рибальської жилки.

Кінець одного шнурка обв’язуєш на другім шнурку раз, немов на жердці. Те саме робиш другим кінцем, обв’язуючи перший шнурок. Коли оба шнурки розтя­гнеш, то вони не розлучаться, бо вузол зійдеться з ву­злом.

5) Зашморг — хоча сам по собі не є вузлом, але є під ставовим кроком у в’язанні багатьох вузлів.

Оцей простий зашморг може витримати сильне на­тягнення, головно, коли на кінці зав’яжемо звичайного гудза.

6) Подвійний зашморг — це ніщо інше, як піонір- ський вузол довкола нерухомої середини линви.

Можна вживати для прив’язування човма, а також коня чи іншої тварини до паля тощо.

7) Піонірський вузол (або вісімковий) — один з найбільше вживаних. Є одним з початкових або закін­чуючих вузлів у поперечних в’язаннях, тобто коли маємо злучити дві жердки, що доторкаються під прямим кутом. Залежно від умов, в’яжемо цей вузол двома спо­собами:

а) Прив’яжи линву до жердки, яка має один кі­нець вільний. Тоді заклади одну петлю і натягни лин­ву, а потім заклади ще одну таку саму петлю. Обі ці петлі повинні бути заложені одна при одній.

б) В’яжемо довкола поперечки (жердки), що має закриті оба кінці, або довкола високого паля чи дерева.

Обводимо линву довкола поперечки, схрещуємо її і обводимо ще раз, при чому перетягаємо кінець попід наше друге “обведення”.

8) Теслярський зашморг — це теж один з важли­віших вузлів. Він держить міцно, і його можна скоро зав’язати. Однак при скручуванні линви уважай, щоб Тобі сама линва не розкрутилась. Вживаючи його при волоченні дерева, треба додати ще звичайний зашморг близько кінця, за який тягнемо, надаючи цим добрий напрям.

9) Моряцький вузол — знаменитий вузол, щоб прикріпити линву до легкого якора чи якогось прямокутного каменя. Також можна його вживати для при­кріплення гойдалки.

В’яжи так: Обведи двічі довкола коліщатка, каменя чи гілки, потім обведи кінець линви понад “нерухомою” линвою, а тоді через петлі (як на рисунку) і закінчи подвійним зашморгом.

10) Рятівнича петля дуже зручна, коли треба при­в’язати себе чи когось другого до линви, щоб витягти людину вгору з провалля чи перебороти якусь особливо тяжку теренову перешкоду. Цей вузол не сковзнеться і не розв’яжеться навіть під найбільшою напругою. Існує декілька відмін і способів в’язання цього вузла. Най­простіший з них такий:

У справжній потребі Ти будеш орудувати тільки серединою і одним кінцем линви. Тому, вправляючи, прив’яжи один кінець до чогось, найкраще вгорі, щоб вона звисла. Тоді обведи линву довкола себе (зліва по­за себе), так щоб кінець був у Твоїй правій руці. Не випускаючи його, зроби з “середини” линви звичайну петлю і придержуй її долонею і палюхом лівої руки. Тоді пере сили правий кінець линви через цю петлю, по­під головну линву і, звертаючи кінець униз, знову через петлю, затягни вузол, достосовуючи розмір “сідла” до своєї особи. Раз зав’язаний рятівничий вузол не стя­гнеться ні не розв’яжеться.

Його треба вправляти так часто, щоб Ти міг його зав’язати дуже швидко, в темряві і без надуми.

11) Звичайна ключка. Цей вузол потрібний при інших вузлах, а самого вживаємо для вигідного несення зв’язаних клунків, для сильного, сталого заеішення лин­ви на гак чи сук на дереві тощо.

Складаєш линву вдвоє і близько складеного кінця робиш звичайного ґудза.

12) Мандрівницький (туристичний) вузол. Вжива­ється його, коли треба по линві дістатися вниз зі скелі, дерева, даху тощо.

У половині довгої линви робиш звичайну ключку, потім на одному кінці линви близько ключки робиш петлю, пересилюєш через ключку та закладаєш її на гак, вистаючий камінь чи гілку і по тім самім кінці спу­скаєшся вниз. А за другий кінець легко стягнеш цілу линву вниз.

13) Затягаюча ключка — вживається як тимчасо­вий вузол, який можна скоро розв’язати. Ніколи не за­лишай його незабезпеченого, бо якийсь звірок може його розв’язати через просте потягнення кінця. Тому завжди через ключки встроми кусок патика і затягни так, щоб він не випав.

Затягаючу ключку з тонкого шнурка вживається теж при купецькому вузлі.

14) Скорот. Коли зайде потреба натягнути линву, а вона задовга, тоді вживаємо такого вузла:

Складаєш середину линви (непотрібну Тобі части­ну) втроє. На обох подвійних кінцях так складеної линви закладаєш петлю, зроблену з головної линви, як на ри­сунку, і натягаєш линву, щоб кінці скороту не вихо­пилися.

Скорот можна забезпечити, вкладаючи короткі ку­ски дерева в кожний кінець скороту.

15) Купецький вузол — вживаємо для обв’язуван­ня клунків, коробок тощо. Скільки посилок розпадається на пошті тому, що хоч було дуже багато шнурка довко­ла пачки, та вузол розв’язався чи зісунувся.

Коли починаєш обв’язувати пакунок, то починай купецьким вузлом. Цей простий вузол легко зав’язати, роблячи затягаючу ключку на “нерухомій ” частині шнурка та закінчуючи його вісімковим вузлом.

16) Поперечне в’язання — вживаємо, коли дві жерд­ки схрещуються під (прямим) кутом і одна доторкає другу. Починай це в’язання піонірським вузлом (або те­слярським) на вертикальній жердці зараз під горизон­ тальною. Після натягнення піонірського, візьми звисаючий вільний кінець і скрути його з “нерухомою” частиною линви так, щоб він не звисав. Опісля починай перетягати шнур перед горизонтальною жердкою і догори. Тоді поза вертикальну жердку, перед горизонтальну вниз і знов поза вертикальну, саме понад першим піонірським вузлом.

Повтори так чотири рази, кладучи шнур назовні попереднього обведення на горизонтальній жердці та внутрі попереднього обведення на вертикальній. Закін­чи знову піонірським на горизонтальній. Тоді поклепай це в’язання патиком, щоб воно краще затягнулось.

Цілий час в’язання кожне обведення мусить бути сильно натягнене та придержуване одне близько другого.

Добрі прикмети в’язання — його прецизність і ту­гість. Навіть у великому поспіху кожний вузол треба в’язати дбайливо й уважно.

17) Закінчення линви. Нова линва вже по кількох днях починає торочитися. Вона не має вже гарного, рів­но закінченого кінця, а виглядає, як кінець розпелеханої дівочої коси. Зарадити цьому легко: треба линву закін­чити, обмотати її.

До обмотування вживаємо тонкого, сильного шнурка. Його можна зробити з розплетеного кусника линви. Закінчення линви можеш виконати так:

а) Приложи здовж линви шнурок складений в петлю.

б) Починай обмотувати линву у віддалі 1/4” (6 мм) від її кінця. Звої стягай міцно й укладай їх тісно один при одному. Ширина закінчення линви, повинна бути рівна її товщині Тепер перетягни кінець шнурка через петлю.

в) Тягни сильно за кінець шнурка (А). Другою рукою притримуй другий кінець (Б) і вважай, щоб його не урвати. Затягни кінець Б під звої приблизно до середини закінчення. Вистаючі кінці гарно обітни.

Гордістю пластуна юнака є його добрий ніж: завж­ди гострий, чистий і готовий до вжитку. Він його по­мічник, приятель, а навіть оборонець. Найпрактичніший і безпечний є складаний ніж з різним додатковим при­ладдям. Вживають теж ножа мисливської форми, з руч­кою оправленою в тверде дерево, кість, ріг чи інший матеріял. Його носять у шкіряній піхві при поясі. Дуже важливою справою особистої безпеки є: носити його при поясі ззаду, на бедрі, так щоб він ніколи не міг пересунутись «аперед тіла (живота). Невідповідне но­шення ножа може спричинити при якомусь раптовому рухові або упадку тяжке пошкодження тіла, і тому теж краще вживати ножа складаного.

Ножем можна не тільки врізати хліба чи настругати дрібних трісок для розпалення вогнища, але й вистру­гати чи вирізьбити з дерева різні корисні, а навіть ми­стецькі речі. До якої зручносте в орудуванні ножем доходять наші карпатські мистці-гуцули, бачимо з їх різьблених топірців і інших зразків народного мистецтва.

Але, щоб набрати зручносте, починай від трісок, кілків до шатра тощо. Та пам’ятай одне: як ніж, так і сокирка це знаряддя, а не іграшка. Тож не грайся й не кидай до мети ними ніколи, бо тоді найлегше себе або когось другого зранити, а вживай, маючи завжди на увазі те, що в них гостре лезо. Навчися правильно го­стрити ніж та сокирку і бережи їх від іржі. Не розгрівай ножа при вогні, щоб не втратив своєї твердости, не вдаряй по ньому молотком чи сокиркою, коли хочеш розколоти кусок дерева. При добрім обходженні він бу­де Тобі служити, як вірний приятель, у кожній потребі. Для гострення ножа й сокирки добре взяти на мандрівку невеличкий, але добрий брусок.

Пластун мусить знати, як зварити собі м’ясо чи городину або спекти хліб без звичайного куховарського посуду.

Приготування м’яса. М’ясо можна приготувати так: нанизуємо його на гострий кілок і вішаємо близько вогню. Так воно спечеться на рожні. Можна теж узяти віко від старої бляшанки від сухарців і вжити її як сковороду. Дай до неї жиру, щоб м’ясо не пригоріло.

Або зроби собі “кебоб”: Розріж м’ясо на пластирі 1/2- 3/4 цаля завгрубшки. Поріж їх на шматки з проміром 1/1 і 1/2 цаля. Насили їх на прутик чи залізний рожен і примісти біля вогню або завісь над гарячим жаром на кілька хвилин, поки м’ясо не спечеться.

М’ясо можна також загорнути в кілька аркушів мокрого паперу або покрити глиною і вложити в жар, де воно вже само спечеться.

Мисливська нежирна тушкована печеня. Покрай нежирне м’ясо або дичину на маленькі шматки 1/1 і 1/2 цаля завбільшки. Змішай разом трішки муки, солі й перцю і добре цим натри м’ясо. Зрум’яни це на ложці жиру в горшку, мішаючи так, щоб м’ясо припекти, але не спали. Додай чистої води і повісь горщик високо над вогнем. Слідкуй, щоб вода не дуже кипіла, а тільки легко варилася. Пізніше додай порізаної городини, як картоплі, моркви і цибулі. Води не може бути забагато, вона має це все ледве прикрити. Вари, поки не зм’якне.

Приготування птиці й риби. Птицю і рибу можна варити тим же способом. Птицю найлегше обскубати відразу після того, як її вбили. Але коли її печемо в глині, тоді не треба скубати, бо пір’я прилипне до глини, коли вона твердне у вогні. Коли глину розіб’єш, птиця випаде печена, без пір’я, як зернятко горіха з лушпини.

Інший спосіб печення птиці: очищуєш нутрощі птиці й підшукуєш камінь, більш-менш величини нутра. Розпікаєш його, поки не стане червоним, і вкладаєш до нутра птиці, а птицю настромляєш на залізний рожен чи на дерев’яний кілок і печеш над вогнем.

Вогнище можна зробити з двох рядів дернини, цегол, грубих колод чи каміння. Примісти або повісь свої горшки над ними

Вогнища. Пластун звичайно має свій власний горщик чи їдунку, або таборовий казанок. У ньому він може кип’ятити воду, варити городину або тушкувати м’ясо.

Щоб варити в своєму горшку, постав його на кінці полін зірчастого вогню (де він може впасти, коли на нього не вважати) або, ще краще, постав його на землю в гарячий жар вогню. Або змайструй собі триніжок над вогнем з трьох зелених кийків, зв’язавши їх разом згори. Горщик завісиш на дроті або ланцюзі.

Ще краще зробити вогнище з двох рівнобіжних валів з дернини, цегли, грубих полін чи каменів. Ці вали мають бути пласкі згори, яких шість стіп завдовжки, і віддалені один від одного з одного кінця на чотири цалі, а з другого – на вісім, ширшим отвором – проти вітру.

Ось кілька проектів, як уліпшити влаштування таборової кухні й улегшити варіння.

Ти також повинен зробити собі гаки і вішаки, щоб на них вішати горшки над вогнем. Деякі способи, як їх майструвати, показані на рисунку.

Вказівки для куховарства. Коли кип’ятиш воду в горшку на вогні, не затискай покришку занадто сильно. Коли в горшку твориться пара, вона мусить мати якийсь вихід. Щоб дізнатися, коли вода починає кипіти, не мусиш знімати покришку й дивитися, досить прикласти до горшка кінчик патичка чи ножа, і – коли вода кипить – ти відчуєш дрижання горшка.

Вівсяна каша. Влий до горшка чашку води на одну особу. Додай щипку солі на кожну чашку води. Коли вода кипить, засипай вівсяною мукою, мішаючи паличкою або довгою ложкою. Кількість муки залежить від того, чи хочеш мати кашу густу чи рідку. Вари легко, весь час мішаючи, поки каша не звариться.

Не роби так, як я раз зробив, коли був ще жовтодзюбом. До мене прийшла саме черга куховарити і я думав, що зроблю обід різноманітнішим, коли зварю суп. Я мав трохи горохового борошна і змішав його з водою, зварив і подав на обід як гороховий суп. Але не додав до нього взагалі ані заправки, ані м’ясного соусу. Я не знав, що це необхідно і що це запримітять. Проте, це відразу запримітили, назвали мій чудовий суп “мокрим гороховим пудінґом” і сказали, що можу його сам з’їсти – ба, не тільки сказали, що можу з’їсти, але – на загальну радість – мене примусили з’їсти. Такої помилки я більше ніколи не зробив.

Варіння у скриньці з сіном. Варіння у скриньці з сіном – це найкраще варіння в таборі, бо ти маєш тільки почати, а решту зробить скринька з сіном сама. Ти можеш тоді собі вийти й грати таборові ігри з друзями, а коли повернешся, побачиш, що твій обід сам зварився. Очевидно, за умови, що ти зробив правильний початок. Якщо ні, – ну то не втішатимешся в гуртку занадто великою славою!

Ось як треба починати діло: роздобудь дерев’яну скриньку. Вистели її грубо по боках і на дні часописним папером, а тоді виповни решту сіном або знов-таки папером. Втопчи все те гаразд, залишивши посередині місце на горщик, щоб знизу й з боків було якнайбільше сіна. Зроби з сіна подушку, або грубший матрац із складеного паперу, щоб цим прикрити горщик зверху.

Наповни горщик їжею і, коли вже добре кипить, швидко встроми у скриньку з сіном. Втопчи тісно сіно чи папір з усіх боків і згори та накрий подушкою, притисни на те віко якимсь тягарем.

М’ясо вариться таким чином яких чотири-п’ять годин. Вівсяну кашу кип’яти п’ять хвилин, а тоді залиш у скриньці на цілу ніч. На сніданок буде саме готова.

Як пекти хліб. “Доказом спритності таборовика є вміння спекти вівсяну паляницю, зварити квасолю і приготовити вудженину”.

Щоб спекти хліб чи паляницю, візьми борошна, додай трішки солі й порошку до печива, зроби з того стіжок і наверху зроби в ньому ямку, немов чашка на воду. Налий там води і все добре виміси, аж поки не витвориться брила тіста. Посип собі руки борошном, щоб тісто до них не липло, пригладь його і виробляй з нього більші буханці, або менші булочки.

Тоді виклади їх на решітку на жар. Або відсунь частину вогню набік, положи тісто на так спорожнене місце, обгорни його з усіх боків гарячим попелом і лиши, нехай печеться.

Так можна пекти тільки малі буханці.

Хліб на сковороді. Ось інший добрий спосіб:

Хліб можна спекти взагалі без печі. Обкрути тісто довкола палиці і печи над гарячим жаром

Заміси середньотверде тісто з таких складників: одна чайна чашка борошна, 1 дрібка солі, 1 ложка цукру, 1 ложечка порошку до печива. Розігрій сковороду до смаження і вимасти її добре жиром, виклади на неї тісто і поклади близько до вогню. За кілька хвилин тісто підросте й ствердне. Тоді підіпри сковороду збоку, щоб стояла майже сторчма, звернена до вогню. Так печи один бік плескатої паляниці. Опісля оберни її і печи з другого боку. Щоб переконатися, чи вона вже добре спечена, встроми в тісто дерев’яну тріску: якщо до тріски не прилипло тісто – паляниця спеклася наскрізь.

“Скрутень”. Ще інший спосіб: виріж грубший кийок, загостри його на тоншому кінці, обтеши кору і загрій на вогні. Зроби з тіста довгу “ковбасу”, яких два цалі завширшки і півцалі завгрубшки, і обкрути її спірально на кийок. Примісти кийок близько вогню, обертаючи його час від часу, і так тісто нехай печеться.

Пекарська піч. Якщо хочеш мати справжній хліб, треба змайструвати якусь піч, вживаючи чи то старого глиняного горщика, чи то бляшанку, яку вкладаємо у вогонь та обгортаємо з усіх боків жаром. Або зроби глиняну піч, розведи всередині вогонь, а коли вона добре розпечеться, вигріби вогонь, вложи тісто й затули щільно отвір, поки не спечеться хліб.

Чистота. Старі пластуни звертають особливу увагу на чистоту кухні. Вони дбайливо й дуже ґрунтовно чистять горщики, тарілки, вилки, ножі. Вони знають, що на розкинених навколо нечистотах і залишках їжі збирається мушня.

А мухи дуже небезпечні. Вони переносять на своїх ніжках зарази хвороб, і коли сядуть на їжі, залишають там отруту. А ти це їси – і потім дивуєшся, чому захворів.

Тому й треба дуже дбати, щоб таборова кухня була дуже чиста, щоб мушня там не водилася. Всякі помиї і залишки треба спалити або викинути у відповідно викопану яму та закопати, а не розкидати по цілій околиці.

Гурткові зобов’язані пильнувати, щоб того всі дотримувалися.

Запам’ятай, що “Пластун – чистий”.

ГУРТКОВІ ВПРАВИ В КУХОВАРСТВІ

Пластуни повинні вміти варити ще поки йдуть таборувати. Навчи їх найважливішого: варіння картоплі і каші, м’яса і городини. В тому можна вправлятися під час зими.

Зроби вправи в мішанні тіста і печенні скрутнів і паляниць.

Зроби скриньку з сіном і користуйся нею.

Зроби собі власні полотняні мішечки на харчі.

Нехай гуртки змагаються у виготовленні списку страв із зазначенням, скільки чого треба тощо.

Візьми сирі пайки харчів на прогулянку, зроби вогонь і звари собі їжу.

Роби спроби з різними родами вогнищ, поки не знайдеш такого, що видаватиметься тобі найвигіднішим для варіння у твоєму гуртку. Опісля змайструй кілька кухонних устаткувань.

Розкласти вогонь на вільному повітрі не раз не така легка справа, як це могло б здаватися.

Важливо при тому, щоб зібране й складене паливо зайнялось вогнем уже від першого сірника і не погасло, коли згорить перший легкопальний матеріял. Уміння роз­палити вогонь одним чи двома сірниками може дуже пригодитися Тобі, особливо, коли в Тебе немає більше сірників. А це легко може трапитись Тобі на мандрівці, в час походу чи у темряві, коли вогню Тобі і Твоїм дру­зям дуже потрібно.

Ось як Тобі треба братись до розпалювання вогнища:

• Вибери догідне місце, не менше як 5 кроків від кущів чи найближчого дерева. Дивись, щоб вогонь не по­шкодив галуззя найближчих дерев. Зверни увагу на те, куди віє вітер — туди він буде нести полум’я та іскри.
• Прочисти вибране місце, зриваючи в промірі трьох кро­ків суху траву, визбирай сухе листя, шишки, ча­ти ння і т. п.
• Назбирай сухих, але не прогнилих галузок або нару­бай сухих патичків з грубілого куска дерева, таких довгих, щоб можна було з них поставити малу піра­мідку, подібну до стіжкуватого індійського намету. Приготуй матеріял на розпал, як напр., сухий зі­м’ятий папір, суха трава, солома, просохле чатиння і т. п. Приготуй трохи довшого і грубілого сухого дерева.
• Тепер викопай у землі малу ямку, поклади туди легкопальний матеріял, над ним збудуй пірамідку з приготованих малих патичків, а тоді ще другу, тро­хи вищу від першої, з грубшого матеріялу.

• Тепер стань навколішки плечима до вітру, засвіти сірник, почекай, щоб розгорівся, і, охороняючи до­лонями від вітру, підсунь його під легкопальний матеріял, якнайближче землі.

• Якщо піраміда загориться, докладай щораз то груб­ілі куски дерева з того боку вогнища, звідки віє вітер. Коли на цьому вогнищі думаєш варити страву, то треба для цього багато жару. В тому випадку кладемо кілька грубших полін кінцями у вогнище і підсуваємо їх щораз далі в середину вогню. Вогке чатиння, солома, гниюче листя дають багато диму. Ним можемо проганяти комарів, а також давати ди­мові сигнали, як це робили колись наші козаки на степах України, остерігаючи перед ворогом, що на­ближався.

Щоб зварити страву, будуємо звичайно польову кухню, про що буде мова в дальшому розділі цієї книж­ки (дивись: Будова кухні й умілість куховарства), але коли на це немає часу, можемо зварити одну-дві страви теж над вогнищем. Мусимо для цього мати на чому за­вісити казан.

Для одної страви можемо вдоволитися, одним, добре в землю застромленим, трохи зігнутої форми дрючком чи гилякою.

Якщо хочемо варити дві або більше страв, тоді вживаємо риштовання з двох розгалужених стовпців і поперечки або й двох сирих грубих полін, покладених побіч.

Дуже важливо, щоб добре й прямовисно вбити в землю стовпці (ніжки). Коли вони слабо осаджені або похилі, може нас стрінути прикра несподіванка: ри­штовання разом зі стравою може перевернутись.

В кам’янистому терені дуже важко або й неможливо вбити як слід стовпці. Тоді можемо для завішення ка­зана вжити триніжок (“козел”) з досить довгих рівних дрючків (палиць). Вбивати їх у землю непотрібно, ви­стачить обложити кінці палиць камінням. Можемо теж нашвидкуруч покласти кілька рівних каменів, які будуть творити підпору для казана, і поміж «ими розпалити вогонь.

При паленні вогнища пам’ятай про такі дві важли­ві речі:

• Впевнися, що на тому терені вільно палити вогонь.
• Не залишай вогню без уваги, а відходячи, розгорни жар, закинь вологою землею і погаси його так до­кладно, щоб він не міг розгорітись наново.

Від необережно залишених вогнів згорають нераз дуже великі простори лісів. Тому у різних державах за таку злочинну недбайливість карають навіть тюрмою.

Уже з підготовки до 1-ої проби “Скобиного крила” Ти знаєш, як правильно розпалювати вогонь і ставити найзвичайніші підпори для казанка чи іншого посуду, в якому вариться страву. В кам’янистому терені це буде де­кілька рівних камінних плит чи бльоків, покладених рів­нобіжно. В лісі це будуть два короткі, грубі поліна си­рого дереіва, покладені одне побіч одного, або два розга­лужені вгорі стовпці, вбиті в землю, з поземним дрючком для вішання казанка. На цих на швидку руч збудованих спорудженнях можна зовсім добре куховарити. Але коли дозволяє час, мож«а їх поліпшити, збудувати триваліше, придумати потрібні додаткові спорудження тощо.

Наприклад, коли кухня з дерев’яних стояків, можеш її “обмурувати” так, щоб вітер спрямовував полум’я вгору, під повішені казани. Можеш зробити різні вішаки. Це може бути прямий кусень дерева з кілками вбитими у просвердлені дірки, можуть бути дві дерев’яні “ключ­ки”, зв’язані водно, або одна ключка з понарізуваними на рівному кінці зубцями для вішання казанка. На тако­му дерев’яному вішаку можна вішати одразу дві посудини, вкладаючи меншу в більшу, наповнену водою, щоб страва не пригоріла.

Коли є багато каміння, можна кухню змурувати, вживаючи глини чи землі для заповнювання щілин. У глинястому ґрунті можна на спадистому терені викопа­ти кухню в землі так, щоб можна було обійтись без ві­шаків.

Крім цього, можна спорудити з підхожого матеріялу стіл, вішак на посуд і ін. Тут широке поле для вияву Твоєї помисловости. Придумуй сам, як найкраще і най- практичніше можна влаштуватись та виконати роботу в кожних інакших умовах.

Звичайно, коли на мандрівці цілий гурток, тоді при­значаємо двох до куховарського діла: одного, більш до­свідченого, на “кухаря”, а другого на помічника, голов­не завдання якого заготовляти паливо й підтримувати вогонь відповідно до вказівок “кухаря”. Крім цього, до­помагаючи в усьому і спостерігаючи, “помічник” наби­рає куховарської вмілости.

Завдання кухаря — устійнити з провідником манд­рівки і з інтендантом “меню” і зварити на передбачений у програмі дня час їжу для цілого гуртка. На мандрівці цілим гуртком не годиться, щоб кожний куховарив тіль­ки для себе, хібащо для особливої вправи в куховаренні був у програмі винятково передбачений на це час. Гур­ток — це ніби одна сім’я. Спільно й однаково харчуємо­ся на мандрівці, чим Бог послав.

Важливе завдання кухарів поводитись ощадно з хар­чами, тобто зварити якраз стільки, скільки треба для гуртка, не замало, але й не забагато. Харчі обраховані на час Вашої мандрівки. К’оли хоч і шачну, але у вели­кій кількості зварену страву треба викинути, може гур­ток при кінці мандрівки опинитись у дуже скрутному становищі.

А тепер: що і як варимо на мандрівці? Це залежить в першу чергу від того, якою околицею мандруєте. Коли проходите ‘близько осель, де можна дістати свіжі продук­ти, як молоко, яйця, м’ясо, городина, овочі, тоді Ваше “меню” не повинно набагато різнитись від домашнього. Очевидно, не буде воно, може, таке багате й вибагливо приготоване, але мусить бути поживне й смачне. Та зваж одну для нас, пластунів, основну оправу: ми, пластуючи, готуємось до тверділого життя, до умов, коли треба да­вати собі раду самим. Тож не годиться нам для вигоди й лінивства ікористати з готового харчу в консервах, якого тепер усюди так багато у різних видах, хіба з та­ких харчі®, які нам конче потрібні, а в іншому виді їх не можемо дістати чи зготовити. Тож не купуємо гото­вих юшок, вареного м’яса, вареної городини тощо, бо тоді ми не вправлялись би в куховарстві, а тільки в під- гріванні кимсь іншиїм зготовлених страв. Та й не велика була б у цьому штука. Інше діло в таборах, де йдеться про прохарчування великої кількосте молоді, а не про нашу заправу в цій ділянці пластування. Тож треба нам, мандруючи, набирати досвіду у справжньому варенні. На сніданок молоко з якоюсь кашою або саме, какао, чай, яйця. Для цього купуємо (а в потребі печемо) хліб, масло, повидло (це останнє консервоване). На обід чи вечерю варимо юшку з м’ясом або городиною чи борщ, печемо чи варимо картоплю, кашу заправлену салом, м’ясо тощо. Досвідчений у куховарстві пластун може почастувата нас навіть блинцями чи рижом із ягодами, або варенням та іншим десертом.

Не маємо змоги подати Тобі в цьому підручнику куховарських приписів. Дістань добру й багату на різні потрави куховарську книжку (видану в Україні) п. н. “Українські страви”. Навчись удома варити хоч одну – дві страви, заки виберешся в мандрівку і спробуєш на собі і своїх друзях з гуртка своєї куховарської здібно­сте.

Інше буде “меню”, коли в околиці, де будете про­ходити, не буде людських осель. Тоді ввесь харч у як­найбільш сухому й легкому стані доведеться Вам нести з собою. Все мусить бути до подробиць продумане перед мандрівкою, бо інакше будете терпіти недостаток, а то й голод. Крім того, що міститься у Ваших наплечниках, можете розраховувати ще на упольовану (якщо дозво­лено) звірину, зловлену рибу, назбирані ягоди чи гри­би тощо. Так ягоди, як і гриби можеш їсти тільки тоді, коли немає сумніву, що вони їстивні й не отруйні.

Мандрівники придумали особливі куховарські при­писи. Наприклад, можна спекти птицю, обліпивши її ра­зом із пір’ям глиною, у ямці з жаром і приском. Можна опекти рибу, прибивши її, уздовж розкраяну, до дошки і поставивши близько жару.

Хліб можна пекти в посудині в ямці з жаром і при­ском, або пекти своєрідні бублики (“обарінки”), обвивши валок тіста довкола кілка та поставивши його побіля жару.

Можна зладити рожен і пекти на ньому птицю чи куски порізаного м’яса. Усі цікаві приписи разом із рисунками найдеш у книжці англійською мовою п. н. “The Outdoor Picture Cookbook”, автора В. Jones-a, досвідченого мандрівника й кухаря, або в інших подіб­них виданнях.

І, до речі кажучи, добрим кухарем мусить стати кожний, кому доводиться з обов’язку перебувати серед природи (лісники, дослідники природи і ін.). Кожний з них хоче смачно з’їсти, а немає звичайно, крім нього, ні­кого, хто б його міг у куховарстві виручити — тож “на­вчить біда ворожити”.

Але ми, пластуни, не хочемо, щоб аж біда нас учи­ла. Ми готуємось завчасу давати собі раду самі, тим біль­ше, що куховарство на лоні природи це справжня при­ємність, зайняття, яке дає нам вдоволення і признання від друзів. Тому робимо це завжди охоче й весело.