Пластовий однострій дуже подібний до того, що його носили мої вояки, коли я командував Південно-Африканською Поліцією.

Пластовий однострій, що його вживають в цілому світі, дуже подібний до однострою Південно-Африканської Поліції

Вони знали, що він вигідно, практично й добре захищає від усякої погоди. Тому й зовсім такі самі однострої мають і пластуни.

З деякими невеличкими змінами первісний пластовий однострій припав до вподоби пластунам цілого світу і був загальноприйнятий. Правда, в незвичайних кліматичних умовах треба його пристосувати до пори року, одначе, в загальному різні народи помірного підсоння вживають подібного однострою.

Починаємо згори. Ширококрисий капелюх кольору хакі добре захищає від сонця й дощу; тримається він на голові зо допомогою шнурівки, що пробігає ззаду довкола голови й напереді капелюха зав’язана в ключку. Ця шнурівка не раз пригодиться тобі в таборі. Капелюх має чотири загини.

Далі йде хустка чи краватка, складена в трикутник, що його вершок звисає на плечі. Кожний курінь має свій колір хустки, а тому що з хусткою зв’язана й честь куреня, мусиш дбати, щоб вона була завжди чиста й порядна. Хустку притримують вузлом на шиї або за допомогою своєрідного персня зі шнурка, металу, кості чи чогось подібного. Хустка оберігає потилицю від сонця і служить для багатьох цілей: для перев’язки або щоб зробити линву в разі потреби.

Пластова сорочка (або светр) вільна й вигідна, а вже не може бути нічого вигіднішого, як підкасати вгору рукави. Всі пластуни завжди підкасують рукави, бо це дає їм більшу свободу рухів, та роблять це також на знак, що пластуни готові виконати своє гасло. Вони спускають їх тільки тоді, коли дуже холодно, або так гаряче, що можуть попекти рамена на сонці. В холодний час можна вдягнути на сорочку чи ще краще під неї щось тепле.

Штанці потрібні для тяжкої роботи, при підніманні в гору, для мандрівок і таборування. Вони дешевші і гігієнічніші, ніж “ґольфки”, “підколінні штани” чи довгі штани. Вони дають ногам свободу рухів і добрий доступ повітря. Ще одна вигода: коли земля мокра, можеш ходити без панчіх і ніщо з твого одягу не змокне.

Підколінки тримаються підв’язками, зелені кінці яких виглядають з-під їх горішньої виверненої частини.

Я особисто вважаю напівчеревики відповіднішими, ніж високі черевики, бо вони краще допускають повітря до ніг і так зменшують небезпеку мозолів і задирок, що їх спричиняють мокрі підколінки, які зм’якшують шкіру ніг, коли носимо тісно шнуровані черевики.

Як носити однострій.

Одяг пластунів своєю подібністю нав’язує тепер вузли братерства поміж хлопцями по цілому світі.

Правильне носіння однострою й охайність зовнішнього вигляду кожного пластуна приносить честь нашому Рухові. Це його гордість за себе самого і за свій курінь.

Один недбалий пластун, навпаки, може принизити цілий Рух в очах людей. Покажи мені такого, а я докажу тобі, що він не набрався справжнього пластового духу і не гордий за те, що є членом нашого великого братерства.

В багатьох частинах світу пластуни користуються голосами диких звірят і птахів для зв’язку одних з одними, особливо вночі в густих кущах чи в мряку. Але, якщо ти хочеш стежити за звичками звірят, теж дуже корисно вміти наслідувати ці голоси. Можеш починати наслідувати голос курчат, або розмовляти з псами їхньою мовою. Ти швидко побачиш, що вмітимеш наслідувати злісне гарчання або радісне скавуління пса. Дуже легко наслідувати голоси сов, лісових голубів і куликів.

В Індії я бачив плем’я циган, що їло шакалів. Але шакали — це найнедовірливіші тварини на землі. їх дуже тяжко зловити пасткою, але ці цигани ловили їх, наслідуючи їхній голос ось так:

Кілька людей з псами ховалися в траві і кущах навколо малої галявини. Посередині цього відкритого місця один циган наслідує голос шакала, як кличе один одного. Він кличе щораз голосніше і згодом кричить як ціла зграя шакалів, що збіглись докупи, гарчить врешті, немовби вони шарпалися і жерлися, скавулячи і виючи. Одночасно він потрясає в’язанкою сухого листя, що звучить так, немовби звірята кидалися по траві. Потім він падає на землю, збиває куряву так, що в ній цілком ховається, ввесь час гарчачи і наслідуючи боротьбу звірят.

Якщо той галас почує якийсь шакал, він вискакує з джунглів і кидається в куряву, щоб і собі взяти участь в боротьбі. Коли там побачить чоловіка, шакал швидко тікає. Але тим часом на нього з усіх боків напускають собак; вони швидко ловлять його і задавлюють.

Полювання на «грубу»

Вільям Лонґ описує у своїй дуже цікавій книжці «Звірі в полі» як він раз кликав лося. Лось — це дуже великий рід оленя з негарним грубим носом. Він живе в лісах Північної Америки і Канади; до нього дуже важко підійти, а коли розлютиться — тоді дуже небезпечний.

Лонґ сидів у каное і ловив рибу, коли почув у лісі зов лося-самця. Просто так собі для розваги він вийшов на берег, вирізав з берези шмат кори, звив її у стіжок чи трубку, щось на зразок гучномовця, близько п’ятнадцять цалів завдовжки, щось із п’ять цалів на ширшому і один-два цалі вужчому кінці. За її допомогою він узявся наслідувати гаркітливий рев самця-лося. Наслідок був несподіваний. Старий лось пригнався і скочив навіть у воду, намагаючись дістатися до нього — і тільки завзяте веслування врятувало Лонґа від небезпеки.

Один з найкращих видів спорту — це полювання на «грубу». Тобто стеження за великою дичиною, як: слони, леви, носороги, дикі кабани, олені і подібні звірі. І треба бути таки добрим пластуном, щоб мати надію на успіх.

Це дає тобі багато зворушення і небезпеки, і все, що я розповідав тобі про спостерігання, стеження, і укривання — тут знадобиться. А на додаток до того ти мусиш знати все, що стосується цих звірів, їх звичок і поведінки.

Я сказав, що полювання чи стеження за «грубою» — це один з найкращих видів спорту. Я не казав, однак, що стріляти чи вбивати дичину — це найкраща справа, бо, вивчаючи звірят, ти полюбиш їх усе більше й більше. Ти швидко переконаєшся, що не будеш хотіти вбивати їх задля того тільки, щоб убити. І що більше ти їх оглядатимеш, то більше бачитимеш у них чудесний Божий витвір.

Повне пригод життя мисливця

Вся радість мисливства у повному пригод житті в джунглях, у багатьох випадкових пригодах, коли звірина полює за тобою, замість того, щоб ти полював за звіриною. В зацікавленні вистежити її, підкрастись до неї і стежити за всім, що вона робить, пізнаючи її звичаї. Стріляння звірини, наприкінці, це тільки дуже мала частина захоплюючого полювання.

Ніхто із пластунів ніколи не вбиває звірини, хіба що для того є якась важлива причина, але тоді він убиває її швидко і відразу, щоб завдати їй якнайменше страждань.

«Стріляння» фотоапаратом

Тепер багато новітніх мисливців на «грубу» віддають перевагу стрілянню дичини фотоапаратом замість рушницею, що дає такі ж цікаві результати. Тільки коли ти і твої тубільні слуги голодні, тоді, очевидно, мусиш убивати дичину.

Коли полюєш фотоапаратом на «грубу», мусиш мати очі на потилиці. В іншому випадку дичина може заскочити тебе

Мій брат полював на «грубу» в Східній Африці. Полювання фотоапаратом було для нього визначним спортом: він жив у пущі, стежив, підкрадався і вкінці «стріляв» слонів, носорогів й іншу грубу звірину.

Одної днини він підповз близько до слона, уставив апарат і саме почав націлятись, коли тубілець закричав «Уважай, пане» і почав утікати. Мій брат озирнувся і побачив великого слона, що прямував до нього, вже лиш кілька ярдів від нього. Він швидко натиснув ґудзик, сфотографував — і накивав п’ятами. Слон кинувся до апарата, але затримався і немов упізнав, що це тільки фотоапарат; ніби сміючись з власного хвилювання, він помандрував собі знов у джунґлі.

Книжка Шілінґа «З штучним світлом і рушницею в Африці» — це дуже цікава збірка фото диких звірят, більшість яких сфотографована вночі за допомогою штучного світла, що його викликали самі звірята, чіпляючи об наставлені для цього дроти. Шілінґ здобув прекрасні фото левів, гієн, оленів всякої породи, зебр й інших звірів. На одному з них є лев саме в стрибку на козла.

Дикі кабани і пантери

Дикий кабан — це безперечно найвідважніший з усіх звірів. Це справжній «Король джунґлів», і це знають інші звірята. Коли пильнуватимеш уночі біля водопою в джунглях, побачиш, що всі звірята підкрадаються до нього, нервуючись і розглядаючись у всіх напрямках, чи де не сховався який ворог. Коли ж надходить дикий кабан, він просто чвалає, хитаючи з боку на бік великою головою з лискучими іклами. Він не цікавиться ніким, проте всі цікавляться ним. Навіть тигр, що п’є, загарчить і швидко зникає з очей.

Молода пантера може статись гарним і дуже втішним улюбленцем.

Часто місячними ночами я лежав у джунглях, щоб стежити за звірятами, особливо дикими кабанами.

Я теж піймав і тримав у себе молодого кабана і молоду пантеру і переконався, що це дуже милі і цікаві створіння. Кабан звичайно жив на городі. Він ніколи цілком не освоївся, хоч я взяв його малим поросятком.

Коли я кликав його, він приходив до мене, але дуже обережно. Ніколи не йшов до чужого, а на тубільців нападав, намагаючись поранити їх своїми малими іклами.

Він вправлявся в уживанні іклів, швидко бігаючи навколо пня старого дерева на городі. Він ґалопував до пня і навколо нього, роблячи вісімку без передишки п’ять і більше хвилин, а потім падав боком на землю, задиханий від напруження.

Моя пантера була теж гарним і дуже втішним звірятком, і звичайно ходила за мною, немов собака. Але вона була дуже непевна в своїй поведінці із чужими.

Гадаю, що звірят можна краще пізнати і зрозуміти, маючи їх спочатку у себе як своїх улюбленців, а опісля стежачи за ними в їх природному дикому житті.

Як вивчати звірят удома

Але, поки візьмешся вивчати грубу звірину в джунглях, ти повинен познайомитись з усіма звірятами, дикими і свійськими, вдома.

Кожний пластун-юнак повинен знати все, що стосується свійських звірят, яких він бачить кожний день. А коли живеш на селі, ти повинен знати все, що належить до обслуги, годівлі і напоювання коня, як його запрягати і приміщувати в стайні, як пізнати, коли він шкутильгає і коли не можна його брати до праці.

Твій пес

Добрий пес — це найкращий товариш пластуна. Пластун не може вважати себе за справжнього пластуна, поки не вишколить собі молодого пса, щоб робив усе, що йому звелить. Це вимагає великої терпеливості й ласкавості та щирої прихильності до пса. Псів часто вживають для розшуків зниклих людей і для перенесення повідомлень.

Пес — це найлюдяніше звіря з усіх, і тому найкращий товариш людині. Він завжди ввічливий і завжди готовий до гри — повний гумору, дуже вірний і люблячий.

Де вивчати звірят

Зрозуміло, пластун, що живе на селі, має далеко кращу нагоду вивчати звірят і птиць, ніж у місті.

Все ж, живучи у великому місті, знайдеш там багато різноманітних птахів у парку і майже всіх звірів, що живуть під сонцем, побачиш живими у зоологічних парках.

У менших містечках — це дещо важча справа, але в багатьох є природничі музеї, де хлопець може дізнатись про вигляд і назву багатьох звірят, а багато можна спостерігати в парках чи теж, збудувавши собі під вікном скриньку, щоб годувати птахів. Але найкращий з усього спосіб — вибратись у поле, коли тільки маєш декілька годин часу на те, поїздом, велосипедом чи й власними ногами, й там підкрадатися до звірят і птахів і стежити, що вони роблять, пізнавати різні їх породи та назви, які сліди вони роблять на землі та у птиць які у них гнізда й яєчка тощо.

Якщо ти щасливий власник фотоапарата — не можеш зробити нічого кращого, як почати збирати фото звірят і птахів. Така збірка в десять разів цікавіша, ніж звичайна хлоп’яча збірка поштових марок чи автографів.

Як стежити за звірятами

Стежити цікаво за кожною звіриною, а підкрастися до ласки так само важко, як і до лева.

Ми схильні думати, що всі звірята у своїй поведінці керуються інстинктом, тобто своєрідним природженим чуттям. Ми уявляємо собі, наприклад, що молода видра плаває інстинктивно, як тільки її покласти до води, або, що молодий олень тікає від людини з природженого страху перед нею.

Мати вчить своїх молодих. Видається, що ця левиця каже своїм левенятам, що робити, коли б прийшла людина.

Вільям Лонґ виказує в своїй книжці «Школа звірів», що звірята великою мірою завдячують спритністю своїм матерям, які навчають їх, поки вони ще молоді. Так бачив він видру, яка несла на хребті у воду двох своїх дітей і, поплававши хвилину, раптом пірнула з-під них і залишила їх самих борсатись у воді. Але вона виринула близько від них і допомогла їм знову доплисти до берега. У такий спосіб вона поволі вчила їх плавати.

Я раз бачив у східній Африці левицю, яка сиділа з трьома левенятами, з усіма в одному ряді і стежила за мною, як я наближаюся до неї. Вона виглядала саме так, немовби вчила своїх левенят, як поводитися в такому випадку, коли наближається людина.

Вона, ясна річ, казала їм:

«А тепер, діти, я хочу, щоб ви добре помітили, як виглядає людина. Потім одне за одним мусите зірватись і, махаючи хвостом, пострибати геть. Як тільки зникнете з очей у високій траві, мусите плазувати і повзти, аж поки не обійдете його зі сторони під вітер. Тоді йдіть за ним, завжди тримаючись під вітер від нього і так можете зачути нюхом, де він є, а він не зможе знайти вас».

Птахи

Людину, що вивчає птахів, називають орнітологом. Марк Твен, веселий щиросердечний американський письменник, казав: «Є люди, які пишуть про птахів книжки і так дуже їх люблять, що терплять голод і втому, щоб тільки знайти нову породу птахів і вбити її. Їх називають орнітологами».

Вам здається, що всюди бачите ворону, коли почуєте її голосне «Кав — Кав»

«Я й сам мав стати орнітологом, бо завжди любив птахів і всякі створіння. І я почав учитися, як ним стати. Я бачив пташину, як сиділа на сухій галузці високого дерева, перехиливши назад голівку і широко відкривши свій дзьоб, весело співала. Не думаючи довго, я вистрілив у неї з рушниці. її спів раптом увірвався, і вона впала з галузки безвладно, як ганчірка, і я підбіг і підняв її — вона була мертва. її тільце було тепле в моїх руках, а голівка качалася сюди і туди, немовби її шия була зламана, очі затягнулися білою плівкою, а на боці голівки іскрилася краплина червоної крові. Люди добрі, я не міг бачити більше нічого, бо мої очі були повні сліз. З того часу я ніколи більше не вбив створіння, якщо воно не робило мені шкоди — і я ні до чого не дійшов».

Стеження за птахами

Добрий пластун — це звичайно добрий орнітолог, як казав Марк Твен. Це визначає, що він любить підкрадатися до птахів і стежити за всім, що вони роблять. Він виявляє, стежачи за ними, де і як вони будують свої гнізда.

Він не хоче, як це робить звичайний хлопець, йти й видирати їхні яєчка з гнізда. Але він любить стежити за тим, як вони виводять своїх молодих і вчать їх самих їсти й літати. Він прагне пізнати кожну породу птиць за їх голосом і способом літання. Він знає, котрі птиці живуть у нас цілий рік, а котрі прилітають тільки на певну пору року, яку поживу вони найбільше люблять, як вони змінюють своє пір’я, якого роду гнізда будують собі і як виглядають їхні яйця.

Велику частину природознавства можна вивчити, стежачи за птицями в своєму сусідстві, особливо годуючи їх щоденно взимку. Дуже цікаво, наприклад, помічати різний спосіб їх співання, як одні з них співом залицяються до самички, а інші, як ось домашній півень, піють чи співають, щоб викликати іншого до бою. Самчик білої меви, щоб подобатися паням, пробує співати і робить з себе великого блазня; небагато краще і справа зі старим круком.

Цікаво стежити теж за тим, як виводяться молоді пташенята: деякі приходять на світ голі, без пір’я, із заплющеними очима й відкритими дзьобами. Інші — з пухнастим пір’ям на цілому тілі, повні життя й енергії. Малі водні курчата, наприклад, плавають як тільки вилупляться з яйця; молоді курчата починають бігати через кілька хвилин, тоді як молоді горобчики довгі дні безпомічні і їхні батьки мусять їх годувати і вигрівати.

Коли пташеня випаде з гнізда, батьки приходять його годувати.

Лонґ теж пише: «Спостерігай, скажімо, за гніздом ворони. Одної днини побачиш, як птиця-мати стоїть поруч гнізда і розводить крилами над своїми молодими. Негайно молоді підводяться і собі розводять крилами, наслідуючи її. Це — перша лекція».

«На другий день, можливо, побачиш, як стара птиця підведеться навшпиньки і дужим помахом крил тримається в такій позиції, Молоді знов її наслідують і швидко пізнають, що їх крила — це сила, що може тримати їх. А ще через день може побачиш обох птиць-батьків, як поблизу гнізда Стрибають з гілки на гілку, допомагаючи собі крилами при довгих стрибках. Молоді теж приєднуються до гри і — дивись, вони навчилися літати, навіть не знаючи, що це була наука».

Багато птиць майже вимирає, бо дуже багато хлопців, знайшовши їхні гнізда, вибирає з них яйця.

Полювання за гніздами птахів

Полювання за гніздами птахів дуже подібне до полювання на грубу звірину: немов мисливець, мусиш вишукувати місця, в яких, як знаєш, люблять перебувати птиці, що їх шукаєш; стежиш за птахами, як вони влітають і вилітають, і так знаходиш гніздо. Але тоді не йди та не нищ гнізда, і не забирай всіх яєць. Якщо ти справді серйозний збирач — візьми собі одне яйце тільки, а решту залиш і, головне, не рушай гнізда, бо інакше птахи-батьки покинуть його й усі яйця, що з них могли бути гарні пташенята, загинуть.

Куди краще, ніж збирати яйця, зробити фото або малюнок пташини, як сидить у своєму гнізді, або зробити собі збірку малюнків різного роду гнізд, як їх побудували різноманітні птахи.

Риби і рибальство

Кожний пластун повинен уміти ловити рибу, щоб роздобути собі поживу. Жовтодзюб, що відчує голод на березі річки повної риби, виглядає дуже по-дурному; це може, однак, трапитися кожному, що ніколи не вчився ловити рибу.

Рибальство вимагає багато пластового вміння, особливо, коли ловити рибу на мушку. Щоб мати успіх, ти мусиш знати багато дечого про звички й поведінку риб, в яких місцях водяться, в яку погоду виходять на жир і в яку пору дня, який рід поживи найбільше люблять, на яку віддаль може тебе побачити тощо. Не знаючи цього, можуть ловити рибу так довго, що аж посинієш і ніколи нічого не зловиш.

Риба звичайно має в річці свої особливі місця: якщо викриєш рибу в її власному «домі», можеш підкрастися близько до неї і стежити за тим, що вона робить.

Далі мусиш уміти в’язати дуже особливі вузли на тоненькій жилці, що для хлопця, який має на руці самі великі пальці, — дуже важка справа.

Тут подаю тобі тільки декілька таких вузлів, але їх є багато більше. Вони зображені тут наполовину зав’язані, саме перед тим, як їх міцно стягнути.

Ось рибальська петля:

Мотузок з’єднуй з петлею ось так:

Таким же самим вузлом прив’язуємо гачок до мотузка:

При тому треба бути безмежно терплячим. Твоя вудка зачепиться за кущі чи очерет, чи твою власну одежу, а коли вже не знайде будь-якого місця, щоб зачепитися, сама замотається у вузли. Отож, сердитися тут ні на що не придасться. В такому випадку мусиш зробити тільки дві речі: 1. Усміхнутись і 2. Повільно взятися розмотувати вузли. Далі матимеш цілу купу розчарувань, коли пропаде твоя риба через обірвану вудку чи якусь іншу біду. Пам’ятай, одначе, що це трапляється кожному рибалці-початківцеві; і саме ці клопоти, кінець-кінцем, дадуть тобі, коли їх перемогти, багато радощів.

Щоб зловити пструга — треба великої зручності і сприту. Пструг може звести велику боротьбу і ти мусиш бути дуже чуйним, щоб його не пустити.

Коли зловиш рибу, роби так, як я: залиш собі тільки ту рибу, котра тобі насправді потрібна для поживи, чи як окремі зразки, всю іншу відразу, як тільки її витягнеш, кинь назад у воду.

Ранка від вколення гачка в їхній (шкіряний) рот не шкодить їм надовго, вони зовсім щасливі відпливають, щоб знову втішатися життям у воді.

Вживаючи сухої мушки, тобто втримуючи її на поверхні води, замість зануряти її у воду, мусиш справді підкрадатися до риби зовсім так, як до оленя чи до іншої дичини, бо пструг — дуже бистроокий і полохливий.

Можеш також ловити рибу сітями, або, як часто мусять робити пластуни, пробивати її дуже гострим тризубим списом. Я не раз так робив, але це вимагає вправи.

Плазуни

Очевидно, пластун повинен знати змій, бо майже у всіх диких краях зустрінеш їх багато, а чимало з них — небезпечних.

Вужі часом вповзають до шатер і під накривала, або й до черевиків. Ти завжди побачиш, як старий практик у країні, де багато вужів, дуже уважно переглядає свої накривала, поки в них на ніч загорнеться, а вранці витрушує черевики, поки їх одягне. Я навіть ловлю себе на тому, що роблю це і тепер удома, просто за звичкою.

Змії звичайно не люблять повзти по чомусь шорсткому. Тому в Індії часто обводять хату свого роду стежкою з гострого колючого каміння, щоб гаддя з городу не залазило до неї. Бувши ще учнем, я звичайно ловив змій довгою тичкою, розщепнутою на кінці немов виделка. Як тільки я побачив змію, я підкрадався до неї, затискав на її шию вилки моєї тички і тоді прив’язував вздовж до тички шматками старої хусточки та ніс продавати комусь, хто хотів її мати. Але воно звичайно недобре тримати їх у себе, бо багато людей боїться, і недобре переховувати їх у хаті, де люди можуть налякатися.

Отруйні гадюки

Отруйні гадюки мають свою отруту в маленькому мішечку в пащі. Вони звичайно мають два жала, тобто довгі гострі зуби, що є на свого роду завісах. Ці зуби лежать плазом на яснах гадюки, поки вона не розлютиться і не захоче когось вбити. Тоді вони піднімаються, гадюка кидає голову вперед і занурює їх у ворога. Коли це робить, отрута виходить з мішечків, чи пак залоз, і дістається до двох ран, зроблених у шкірі зубами. Тоді отрута потрапляє до жил покусаного, і кров розносить її за кілька секунд по всьому тілі, якщо негайно не вжити запобіжних заходів: не стиснути перев’язкою жили і не виссати кров з отрутою з рани. Проковтнута отрута не шкодить.

Комахи

Збирати, спостерігати чи фотографувати комах — це дуже цікава справа.

Також для пластуна, що ловить рибу, або вивчає птахів чи плазунів, дуже важлива річ знати дещо про комах: котрі є рибам улюбленою поживою в будь-яку пору року чи годину дня.

Про самих бджіл списано цілі книжки — за їхній чудесний талант майструвати собі щільники, відшукувати свій шлях, часами аж шість миль, щоб знайти найбагатшу породу квітів на солодкий сік для вироблення меду, та повернутися з ним до свого вулика. Вони — це справді зразок спільноти: тим, що поважають свою королеву (матку) і вбивають тих, що не хочуть працювати.

Деяких комах уживають як харч. Саранчу — породу великих польових коників — їдять в Індії і в Південній Африці. Ми були дуже раді, коли над Мейфкінґом появилася хмара чи й дві саранчі. Коли вони осіли на землю, ми збивали їх порожніми мішками, коли вони намагалися відлетіти. Опісля ми сушили їх на сонці, товкли і їли. Мурашки заміняють сіль.

Мурашки рятують життя

Я знав ще інший випадок, коли мурашки були корисні, ба, не тільки корисні, але врятували життя кількох людей.

Це була група професорів-науковців, що мандрували пущею Австралії, шукаючи рідкісних рослин і тварин, плазунів і комах.

Десь в пустелі їм забракло води. Годинами вони знемагали, божеволіючи від спраги, слабі від виснаження. І вже здавалося, що вони, як багато дослідників перед ними, впадуть і помруть. На щастя з’явилася мала тубільна дівчинка. Це було їхнім рятунком. Вони знаками показали їй, що вмирають від спраги і просили, щоб пішла і принесла їм води.

У відповідь вона показала їм мурашок, що шнурком лізли на баобаб (баобаб — це дерево, що має великий і грубий пень, порожній всередині, який є своєрідним збірником води).

Мала дівчинка урвала довге стебло сухої трави, підлізла до малої дірки в стовбурі дерева, що до неї прямували й мурашки. Вона встромила один кінець стебла в ту дірку, а другий в уста, і почала ссати воду.

Так мала дика дитина пустелі передала вченим панам цінне знання, що його не мали, не зважаючи на всю шкільну науку.

Сподіваюся, що кожний пластун, коли був би разом з ними, дійшов би цієї думки, або в усякому разі, вживаючи своїх очей і розуму, був би запримітив мурашок при їх праці і здогадався, для чого була їм потрібна ця діра в дереві.

Мала тубілка прийшла на допомогу вченим професорам, що їм забракло води під час мандрівки австралійською пущею.

Спостерігання комах

Воно не надто спокусливо звучить: спостерігати комах. Але великий французький природознавець Анрі Фабр, селянський син, цілий свій вік вивчав життя і звичаї комах, відкриваючи різного роду дивні цікаві речі. Своїми дослідженнями він став славний на весь світ.

Деякі комахи, ось як шовкопрядка чи «зозулька» — наші приятелі, інші ж — вороги. Вони нищать городину й нападають на квіти. Ви всі знаєте, як москіти передають такі небезпечні недуги, як малярія чи жовта пропасниця. І я не мушу пригадувати вам, як домашня муха розносить мікроби недуг. Тому в таборі і вдома треба всі харчі старанно прикривати і не дозволяти, щоб нечистоти чи відходи валялися навколо.

Гурткові вправи в стеженні за звірятами

Поза містом вишколи пластунів, щоб вистежили і опісля звітували тобі про ось що:

Як дикий кріль копає собі яму? Коли сполошити групу кролів, чи вони тікають тільки тому, що інші так роблять, чи може кожний з них спершу розглядається навколо, щоб побачити, яка небезпека йому загрожує, поки почне тікати?

Чи дятел відлупить шмат кори, щоб добратися до комашок на пні дерева, чи вибирає їх із дір, а чи може якось інакше до них забирається?

Чи пструг, коли його сполошать люди, проходячи вздовж берега, тікає за водою чи проти? Чи він узагалі забирається звідти, чи може знов повертається на своє старе місце?

У великому місті візьми пластунів до зоологічного парку чи природничого музею. Вивчити півтузина звірят одної днини — це цілком досить.

Вивчи все, що стосується твого гурткового звіряти. Навчись його голосу. Відкрий місця його перебування, його сліди й звички. Якщо це не місцевий звір, вивчай його в музеї чи зоологічному парку.

Доручи кожному гурткові записувати цілий місяць спостереження природи, опісля порівняй результати. Кожний пластун має щось занести до нотатника, як наприклад, помітки про те, що бачив, або малюнки птаха чи звіра. Або нехай зробить собі природничу книгу витинків, де вміщуватиме витинки з часописів чи журналів із фото з природи, примітками з життя в природі, природничим календарем тощо.

Заохочуй їх робити фото. І найдешевшого апарата можна вжити для зображення довкілля, в якому кожна порода птахів робить своє гніздо.

Годувати птахів можна і в місті, і на селі, особливо взимку. Полиця на корм на підвіконнику може приваблювати в місті найрізноманітніших птахів. Забезпечувати водою влітку – теж дуже важливо.

Розбудуй гурткову книгозбірню і забезпеч її гарно ілюстрованими книгами для визначування звірят, птиць, плазунів, риб і комах.

Спробуй придбати пару добрих біноклів для гуртка, щоб пластуни пізнали радість стежити за птахами й звірятами. Також навчи пластунів уживати побільшувального скла, а якщо можливо, то й мікроскопа. Кожний інструмент вабить хлопця, а новий світ, що він відкриває перед ним, зачаровує не одного пластуна.

Лісовик, що живе в глибоких лісах, далеко від людських осель, мусить знати дещо про корисні дерева й інші рослини.

Пластун часто повинен описати країну, що нею проходив. Коли він звітує, що вона була “густо заліснена”, може бути дуже важливо для читача того повідомлення знати, з яких порід дерев ці ліси складалися.

Якщо, наприклад, це був ліс ялиновий чи модриновий, то він може постачати палі для будування мостів. Якщо б це були кокосові пальми, то ти знаєш, що міг би там роздобути кокосових горіхів, чи “молока” для пиття. Верби вказують, що десь поблизу них вода. Знов же сосни різної породи чи ґумовникове дерево дають добре паливо.

Тому пластун мусить покласти собі за обов’язок вивчити назви і вигляд дерев своєї країни,

Йому треба придбати собі по листкові з кожної породи дерев і порівнювати з листям на деревах, а далі навчитися пізнавати загальну форму і вигляд усякого роду дерев, щоб розпізнати їх здалека – і то не тільки влітку, але і взимку. Деякі дерева мають свою типову форму – ось як дуб, в’яз чи тополя на малюнку. Ану, чи знайдеш інші, скажімо: сосну, березу, вербу тощо?

Опікун лісів

Ти як пластун – опікун лісів. Пластун ніколи не пошкоджує дерева, ріжучи його ножиком чи сокирою. Зрубати можеш дерево дуже швидко, але вирощувати треба його довгі роки, тому пластун стинає дерево тільки тоді, коли цього дійсно треба, а не щоб дати сокирі роботу. За кожне стяте дерево ти повинен посадити два нові.

Навчись робити нарис листків і обрисів дерев, ось як цього дуба

Опалювальне дерево

Рідко коли навіть треба стинати дерево для опалювання, бо звичайно на землі валяється сила сухого дерева. Або можна ламати з дерева сухе гілля. Сухе дерево горить краще, ніж зелене.

Загально кажучи, м’які дерева: сосна, ялиця, смерека і модрина – добрі на підпал, дають швидко вогонь для короткого завдання, як наприклад, закип’ятити воду. Тверді дерева: дуб, бук, клен й інші, – дають тривалий вогонь і багато жару для довшого завдання, як смаження, тушкування чи печення.

В Америці кажуть: “одна деревина дає мільйони сірників, а один сірник може знищити мільйони дерев”. Пластун дуже обережний з вогнем. Коли користується ним, уважає, щоб вогонь цілком вигас, поки залишить це місце, заливаючи останню іскорку водою.

Інші рослини

Ти повинен знати, котрі породи рослин корисні, бо забезпечують тебе поживою,

Уяви собі, що ти в джунглях без поживи. Не знаючи нічого про рослини – ти можеш померти з голоду чи отруєння, бо не знатимеш, котрі овочі чи корінці можна їсти, а котрі шкідливі.

Їстівні рослини

Є сила ягід, горіхів, корінців, кори і листя, що їх можна їсти. Вишукай, котрі з них можна знайти поблизу таборища і спробуй зробити з них таборову страву.

Європейський в’яз має виразну форму. Італійська тополя – теж

Зерно різноманітного збіжжя і насіння та коріння городини і багато трав теж їстівні. Певних пород моху вживають як поживу. Деякі роди водорості можна теж їсти.

Ти захочеш уміти розпізнавати звичайні квіти на полі й у ЛІСІ. Деякі з них споріднені з нашими городніми квітами і відзначаються навіть подібною красою. Інші – це зілля, що його вживають як приправи до страв чи для лікування.

ГУРТКОВІ ВПРАВИ В СПОСТЕРІГАННІ РОСЛИН

Виведи пластунів і нехай вони збирають зразки листя, плодів чи квітів різноманітних дерев і кущів та спостерігають форму і властивості дерев – улітку і взимку.

Збирай листки різних дерев. Доручи пластунам змалювати їх та на кожному малюнку написати назву дерева.

Доручи пластунам на селі стежити за всіма етапами росту збіжжя, щоб на перший погляд знали цілком певно, що то за збіжжя сходить.

Вишукай всі місцеві дикі рослини, що можуть бути за поживу.

Зроби собі збірку відбитків листків: дістань кілька аркушів вугляного копіювального паперу. Поклади листок жилками вниз на вугляний папір, наверх поклади тонкий папір і все те сильно потри рукою. Тепер підніми папір і листок. Опісля поклади його знов жилками вниз, але тепер на папір, що на ньому хочеш зробити відбиток, знов поклади наверх шматок паперу і сильно потри. Так дістанеш дуже виразний відбиток листка.

Заохочуй пластунів збирати зразки диких квітів і спресувати їх поміж аркушами промокатки чи у важкій книжці.

ІГРИ В СПОСТЕРІГАННІ РОСЛИН

Що це таке

Двоє пластунів вирушають і визначають шлях за допомогою знаків. Обирають якийсь незвичайний знак, що означає запитання: “що це таке?”, наприклад: коло з рискою упоперек і числом побіч нього. Решта гуртка чи куреня вирушає яких десять хвилин за першими двома, чи то юрбою, чи поодинці. Всі вони мають з собою нотатники й олівці.

Гра полягає в тому, щоб записати в своєму нотатнику відповіді на запитання “що це таке?”, запримічені по дорозі, та описати властивості предмета, найближчого до знаку, як, напр., “дуб”, “кульбаба” тощо.

Бали присуджують відповідно до кількості помічених запитань та за правильні відповіді на них.

Ця гра дуже цікава, до того розвиває спостережливість, зміцнює пам’ять і є добрим навчанням ботаніки.

Рослинні перегони 

Гуртковий розсилає своїх пластунів на велосипеді чи пішки в довільному напрямі, щоб принесли якусь загадану рослину. Це може бути гілка тиса, парость вістряка, знак підкови на каштані, дика троянда, або щось інше, що перевірить їхнє знання рослин, випробує пам’ять, де вони бачили цю породу рослин, і навчить їх швидко дістатися до вказаного місця і повернутися назад.

Різдвяна гостя, зелена ялинка, завітала до нас у ці дні. Вона принесла із собою до нашої хати цілющі пахощі живиці, що наповнюють наші груди і від­свіжують утомлену думку.

Коли у Свят-Вечір уся наша родина збереться біля столу і за старим українським звичаєм буде згадувати тих членів родини, які неприсутні, які да­леко або відійшли назавжди, самітньо стоятиме ялинка і теж, мабуть, згадуватиме свій рідний ліс і своїх близьких.

Вона має кого згадати.

Насамперед згадає вона старого-престарого дідуся, що має ім’я ТИС. Росте він у наших Карпатах, у нетрях, подалі від людського ока.

Небезпечний цей дідуган! Шпильки (чатини) його дуже отруйливі: від них гинуть тварини, коли їх поїдять. Отруйне також його насіння, заховане у червону, м’ясисту оболонку. З його гілок у старі часи войовничі римляни та галли виготовляли собі отруй­ні списи.

Колись, тисів в Україні було багато. Уславились вони доброю, міцною деревиною, і люди почали безоглядно їх нищити. А молоді тисові дерева ростуть дуже повільно. От, і не стало у нас тисових лісів.

Сьогодні стоять лише поодинокі дерева на скелях і кручах, лише сарни прудконогі часом відвідують їх, ховаючись під густими вітами, або могутні орли перепочивають на їхніх верховіттях.

Сумно позирають тиси навколо і думу думають, їм є про що подумати, бо вік їх був такий довгий, довгий… Відомі тиси, що мають по три тисячі років життя.

Згадає ялиця і найближчу свою сестру — СМЕ­РЕКУ. Також струнка, також тягнеться вгору до синього неба. Ці дві сестри — наче близнята, і сьогодні їх наче близнят плутають одну з одною, і досі помиляються, кого як звати: де ялиця, а д/е сме­река. Однак, ще за давніх часів їх розрізняли і дали різні імена.

Ялиця має гранчасті, загострені шпильки і шишки, що звисають з гілок уділ. На весні ці шишки відриваються і падають на землю.

Стрункі смереки мають пласкаті шпильки з дво­ма, часто ясними, борозенками зі споду і вищерблені на вершку. Шишки їхні стремлять угору, неначе свіч­ки на свічнику і ніколи не відпадають цілими, а роз­сипаються на окремі лусочки.

До цієї родини ще входять три сосни. Одну з них, СОСНУ ЗВИЧАЙНУ, Ви бачили скрізь. Це вона творить цілі бори на півночі України, де розкинулись піскові простори: понад Дніпром понад Десною. Її можна бачити на будівлях, на волі у вигляді дров. Напевно щось із устаткування у ваших хатах зробле­но із цієї сосни. Тому її називають ,,звичайною”

Місцями в Карпатах трапляється СОСНА — КЕДРИНА. Шпильки у неї зібрані по п’ять в одному пучечку, і це відрізняє її від сосни звичайної, яка має по дві з’єднані до купи шпильки. Шишки у неї великі і зернята такі добрі, бо мають багато смачної олії. Люблять їх люди, люблять їх птахи-кедрівки.

І третя сосна — СОСНА КАРЛОВАТА або ЖЕРЕП. Вона вкриває схили Карпат — там повище, під самими верхами, де вже кінчається ліс. Це нічого, що її гілки такі малі і покручені, що сама вона не підноситься вгору, а плазує по землі і каміннях. Життя її таке важке. І вона хоч плазує, але не зда­ється. Мужньо бореться із холодом, з вітрами, що викручують її віти, зі снігом, що засипає її, зі злива­ми, що заливають її. Важко у таких умовинах, але жереп росте і не піддається хвилевим недогодам, що викликають удари життя. І буває, що вщухнуть вітри, розвіються хмари і засяє сонце над ним, як сяє воно і над тими, кому у теплій долині легше

Останній, кого мусить згадати ялина, — це її брат, ЯЛІВЕЦЬ. Недоростком вийшов він у родині — ніколи не буває високим. Частіше — це кущ, а не дерево. Він поширений по всій Україні.  Має гарну деревину. Його плоди у вигляді синіх ягід мають різноманітне застосування: для ліків, виготовлення алкогольних напоїв тощо.

Ось, і ціла найближча родина нашої ялинки. В Україні вона налічує саме цих сім різновидів, а в ці­лому світі знають їх аж 400. Але родина ця дуже старовинна і дуже відмінна від інших родин у рослинному світі. Така відмінна, що ботаніки називають її не окремою родиною, а навіть цілою окремою клясою т. зв. „шпилькових”. Властивими для шпилькових дерев є „шпильки”, що заступають собою зелені листки інших дерев. Ці шпильки живлять ростини повітрям, дихають і випаровують воду, як і зелені листки. Але мають невелику поверхню і міцну шкірку, а тому можуть лишатися на зиму.

Кожна „шпилька” дише і працює упродовж кількох років (у ялини до 12 років), потім старіє і відпадає. Тимчасом безпереривно відростають мо­лоді, які заступають місце відпалих. Тому дерева із цієї кляси стоять завжди зелені.

Вийнятком є лише одна МОДРИНА, яку штучно розводять в Україні по окремих лісництвах, парках та садах. Її коротенькі шпильки, зібрані по 30 до 40 у пучечки, відпадають щоосени, коли падає листя з дерев.

Треба пам’ятати і про другу особливість шпилькових дерев. Усі вони, за вийнятком тису, утворюють живицю, що насичує всі частини рости­ни, зокрема деревину, надаючи їй витривалости.

З дерев, де живиці багато, її можна здобувати і вживати для виготовлення різних речовин, потрібних у щоденному житті як мила, ліків тощо.

Тис, смерека, сосна та ялівець — усі залишились у лісі — там, де народились і зросли. Гордо три­мають вони свої зелені корони серед безлистих дерев і снігових просторів.

Одній лише ялиці випало на долю віддавати своє життя, щоб давати радість іншим.

Знання не лише дерев, а загалам рослин, належить, сказати б, до питомих умілостей пластуна помічати швид­ко довкілля. Людина без здатности помічати дуже пога­но відрізняє дерева, а про зела то нема що й говорити. В неї дуб “дуже подібний” до ясеня, а береза до кашта­на. Це тому, що така людина ні дуба, ні ясеня, ні бере­зи, ні каштана не знає, отже, вони їй власне цим одні до одних подібні. Не годилось би пластунові не вміти від­різняти родів дерев у лісі, у тому лісі, в якому він, пла­стун, почуває себе в своєму середовищі. Не йдеться так про саму назву, бо її легко вивчити, але він мусить без­помилково помічати ріжниці між деревами у вигляді лист­ків, галузок, пуп’янків, кори, квітів, овочів, насіння, а то й загального вигляду деревини. Адже пластун не вчиться того з книжки, наче віршика напам’ять. Він має це завжди перед очима, він має це кожної хвилини про­сто в своїх руках. Йому це треба знати, бо не раз до­ведеться завдяки тому знанню пізнати дорогу, якою йшов або має йти. Завдяки тому знанню він визнається в місцевості, в її вологості, в її корисних чи некорисних для себе прикметах. Він же заздалегідь знає, що в та­кому й такому лісі росте, що можна в ньому найти по­трібне чи корисне, а що може бути некорисне чи навіть небезпечне. Пластун знає, що потрібне й придатне йому можна зробити і з якої деревини чи з якої її частини. Одначе, чи то лише про дерева йдеться? Адже пласту­нові треба знати, з яких кущів чи зел можна їсти овочі, листки, квіти, як їх до їжі приготувати, якими росли­нами можна лікуватися, а знову ж які рослини небезпеч­ні, отруйні чи спричиняють якісь недуги. Можна смія­тися із середневічних ворожбитів чи ворожок, але на­справді, то власне ‘пластун повинен бути таким новітнім ворожбитом і під час своїх виправ лісами, полями, лу­гами назбирати досвіду про вартість, значення й безліч цікавих подробиць із життя рослин, досвіду, що йому позавидують певно ті, які хоч і ходять по світі, але мало, а насправді нічого про цей цікавий світ не знають. Ви­мога проби знати яких там декілька дерев — це лише натяк, що досвідченому пластунові треба знати ліс і все, що цей ліс творить. А ті, що собою той ліс творять, де­рева, зела, тварини, ‘повинні знати теж його, того пла­стуна, їхнього приятеля, перш за все тому, що він ні лісові самому, ні ‘його мешканцям кривди не зробить, бо вони його добрі знайомі. Треба, отже, пластунові розві­дувачеві, а далі й скобові щораз більше знайомитися з тими мовчазними, а проте важливими для всіх нашими співмешканцями, що їх звемо рослинами. Не можливо нам у цьому підручникові дати Тобі вичерпний науковий матеріял для засвоєння потрібного знання. Тобі треба до­бути його, особливо цікавлячись тією ділянкою шкільної науки, і при кожній нагоді перебування серед природи доповнювати його на практичних прикладах і живих зразках. Ти і Твої друзі з гуртка можете під час мандрі­вок збирати зразки листків, кори, насіння, прикрашува­ти гарно оформленими шматками різного дерева Вашу домівку, виготовляти природознавчі гурткові альбоми тощо. Все ж таки, хоч би тільки для доказу, що кожне дерево має своєрідний вигляд, та для зображення, які великі бувають між ними ріжниці, даємо ілюстрації-сильветки найбільш відомих мешканців наших лісів, форми їх листків тощо.

Вони і близькі їх свояки ростуть в українському кліматі або в інших країнах світу, де клімат не дуже від нашого відрізняється.

Такі ж цікаві й корисні для пластуна й інші, менші розмірами мешканці лісу. З гнучкої ліщини можна зро­бити лук чи палицю. Лісковими горіхами в осінню пору можна й поживитись. Кущі малини й ожини ваблять до себе смаковитими ягодами у літній час. Але якби дове­лося проходити ними навпростець, не обійшлось би без подертої одежі чи покривавлених колін, бо колючки в них гострі й тверді.

Суниці й чорниці (“афини”, “борівки”) не раз до­повняють “меню” мандрівників як добірний десерт, але досвідчений пластун добре вміє відрізняти їх від “вов­чих ягід” і інших неїстивних чи навіть отруйних пород. Гриби, як боровики, маслюки, рижики чи підпеньки, теж добра й поживна страва. Але подібні виглядом, а навіть смаком їхні близькі свояки можуть недосвідчених ман­дрівників отруїти. Тому чим краще пластун-маддрівник визнається серед рослин, кущів і дерев, тим легше, пев­ніше й безпечніше минає йому час, тим більше він чу­ється на мандрівці, навіть у невідомій околиці, як “у себе вдома” або серед своїх добрих знайомих.

При нагоді нашої застанови над корисним знанням дерев і рослин годиться ще відзначити, що вони відограють немалу ролю в поезії та піснях кожного народу. Це особливо можна сказати про українську народню пісню і твори наших поетів.

У кожному співанику українських народніх пісень Ти найдеш пісні, у яких згадується про. зеленого дуба, про явора над водою, про червону калину, про ліщину, про тополю, березу, вербу і багато інших.

Про ці дерева Ти найдеш згадки і в творах Шевчен­ка, Франка, Лесі Українки та інших славнозвісних укра­їнських поетів.

Те ж саме можна сказати й про інші рослини, осо­бливо квіти. Співаємо в піснях про барвінок, зелену руту, сині волошки, фіялки, бузок, айстри та про інші квіти, що століттями прикрашують українські села, поля й лі­си.

Ці дерева й квіти стали складовою частиною укра­їнського краєвиду, зрослися з побутом і культурою на­роду і тому творять разом з ним і його землею одне ціле. З особливо великою любов’ю оспівана калина з її .червоними китицями ягідок та червоний польовий мак.

“Червона калина”, “маків цвіт” і жовтий цвіт со­няшника стали символами української землі. їх уважа­ють рослинними емблемами України.

Наші поселенці занесли рідні квітки, рослини й де­рева у різні країни світу. Де тільки клімат на це.дозво­ляє, вони плекають різні породи вишень, черешень, яб­лунь та інших овочевих дерев, городи прикрашують со­няшниками, мальвами, пахучою м’ятою, гвоздиками, бар­вінком і іншими милими квітками та рослинами.

По них часто можна пізнати, де живе наш народ: як на рідній землі, так і в далекому Сибірі, Канаді, США і інших країнах поселення.

Тож годиться нам, пластунам, (пізнати всі ці оспі­вані народньою поезією — і тому українські — дере­ва й рослини.

Прогулянки є дуже різноманітні. Вони можуть бути піші, можуть бути плавбою човнами, їздою роверами, їз­дою на лещатах, лаженням по скелях, як також всіля­кими спортовими зайняттями та іграми. Прогулянки да­ють фізичну витривалість і є доброю заправою до ман­дрівництва.

ПЛЯНУВАННЯ

Час тривання: цілий день або щонайменше півдня.

Пори року: на прогулянки надаються всі чотири пори року. Весняні прогулянки — це добра заправа до мандрівних таборів; осінні — це заправа до лещатарства.

Повідомлення: від ініціятиви до реалізації прогу­лянки може пройти один або два тижні. Учасники і бать­ки повинні бути повідомлені заздалегідь про реченець. Коли прогулянка така, що не може відбутись у дощову погоду, тоді треба мати запасну дату.

Тема прогулянки: пластова прогулянка повинна мати якусь тему і мету, щоб дати почуття осягу і задово­лення. Темою прогулянки може бути:

• природа (обсервація тварин, пізнавання дерев і рос­лин, знайти джерело потічка тощо);
• історія (відвідини церков, старовинних будинків, му­зеїв, старих поселень і укріплень);
• поміри (рисування мап ргки, берегу озера, шукання нової дороги, нового місця на табір);г. містерія (шукання схованої речі, слідження, сиґналізація повідомлень, перша поміч, мандрівка вночі, шукання загубленого);
• піонерство (ставлення шатра, будова кухні);
• відвідини (фабрик, електрівень, інституцій, летовища, пристані);
• мистецтво (рисування краєвиду, фотографія, колек­ція камінців);
• дружба (відвідини таборів, знайомих, зустріч з ін­шим гуртком, відвідини хворих);
• спеціяльності (вправи в лаженні по скелях, канойкарство, лещатарство, прогулянки ковзанами по рі­ках, роверові прогулянки).

Траса: однією з цілей прогулянки є мандрівка се­ред природи. Трасу треба вибирати серед лісів, горбів, уздовж рік або потоків чи понад озером. Дорога повинна бути різноманітна. Довжина траси на цілоденну прогу­лянку може бути 10-15 миль, залежно від заправи уча­сників. Довжину траси треба пристосувати до найслаб-ших учасників. Трасу треба плянувати із топографіч­них мап.

ПІДГОТОВА

Провід: гуртковими прогулянками проводить гуртковий, а курінними — курінний. На тяжких і не­безпечних прогулянках провідником повинна бути лю­дина зріла і досвідчена (наприклад — виховник, зв’яз­ковий, досвідчений старший пластун або сеньйор). Про­від прогулянки повинен складатися з таких членів: провідник і задня стежа; коли потрібно, можуть бути ви­брані або призначені інші діловоди, як от інтендант, ку­хар, провідник траси, санітар.

Організація: провідник розподіляє всі функції, зв’язані із підготовою, поміж усіх часників прогулянки. Він також мусить провірити перед вимаршем, чи ці зав­дання учасники виконали задовільно.

Виряд

Одяг у літі:

• Черевики: міцні із твердою підошвою; кращі е високі че­ревики, ніж півчеревики.
• Шкарпетки: грубі, бавовняні або вовняні; добра є також комбінація: тяжкі бавовняні шкарпетки і грубі вов­няні поверху.
• Спідній одяг: підштанці, підсорочник.
• Верхній одяг: пластовий однострій або одяг спортового стилю (штани і сорочка).
• Вітрівка: тонка, непродувна.
• Светер: середньої грубини з рукавами.
• Дощовик: довгий по коліна, справді непромокальний.
• Шапка: легка — проти дощу, вітру і сонця.

Одяг у зимі:

• Черевики: високі з твердою підошвою.
• Шкарпетки: тонкі бавовняні на голу ногу, грубі вовняні поверху.
• Спідній одяг: довгі підштанці, підсорочник.
• Верхній одяг: довгі штани (спортові або лещатарські), пластова або спортова сорочка.
• Вітрівка: тонка, непродувна.
• Светер: грубий із довгими рукавами. Замість тонкої вітрівки і светра можна взяти ватовану лещатарську вітрівку.
• Рукавиці: теплі, на один палець.
• Наушники: теплі, вовняні.
• Шапка: вовняна, може мати навушники.

Інший виряд:

Наплечник: малий, непромокальний (у наплечник паку­ється частину одягу, наприклад — светер, дощовик, як також інші підручні речі та харчі).

Менажка: легка, алюмінійова, найкраща у формі ринки; ложка, ніж, виделка — легкі, алюмінійові. Пляшка на воду або термос.

Спільний виряд: казан, аптечка, мапа, компас, сірники, ключ до консерв.

Харч

На мандрівках типове харчування таке: снідання (у хаті), обід (на прогулянці), вечеря (у хаті).

Обід може бути зимний або теплий. Найпрактичніше індивідуальне харчування. Коли обставини на це не до­зволяють, то спільне харчування, як ось зварення супу або чаю; це дуже побажане.

Зимний харч:

Кількість — 4 або б сандвічів на особу. Сандвічі із хліба, ковбаси, сиру або з інших продуктів, що не хутко псуються.

Городина — редька, помідори, селера, огірки, морква і зелена паприка.

Овочі — яблука, сливки, банани, помаранчі, родзинки тощо.

Напитки — соки з яблук, помаранч, ананасів, грейпфру­тів. Зимний чай із цитриною або теплий із термосу, води содові у металевих пушках.

Теплий харч:

На прогулянку найвигіднішими є порошковані супи. Величина казана повинна бути приблизно пів кварти (пів літри) на учасника.

Вода до варення мусить бути чиста і повинна кипіти щонайменше 10 хвилин для стерилізації перед тим, як укидати суп або чай. Коли їдемо на прогулянку в око­лицю, де нема води, а плянуемо зварити суп, тоді треба купити консерви, що мають готовий розпущений суп (ГАБІТАНТ), а не концентрат.

ПРОВЕДЕННЯ ПРОГУЛЯНКИ

Інформація: перед вимаршем провідник повинен поінформувати всіх учасників про плян прогулянки, трасу, місце приходу і час закриття прогулянки.

Відхід: із збірного пункту (наприклад, з домівки, хати котрогось учасника, станції автобусу або трамваю). На спізнених не чекати довше ніж 5 хвилин. Цей час ви­користати для інформації про трасу, розподіл виряду.

Хід: провідник веде прогулянку сам. Учасники ідуть гусаком або двійками і не розтягаються. Задня сте-жа іде остання та вважає, щоб ніхто не загубився, а коли треба, трьома довгими свистками може затримати цілу прогулянку.

Темпо: спочатку, першої півгодини, хід повинен бути повільний, щоб учасники мали нагоду „розходи­тись”. Опісля хід стає нормальний (2-3 милі на годину). Іти треба постійно і довгим кроком. Під гору зменшувати довжину кроку, але старатись затримати однаковий ритм ходу.

Відпочинки: коли траса тяжка, то можна відпо­чивати щогодини 5-10 хвилин.

Головний відпочинок: повинен відбутись у поло­вині дороги. Коли прогулянка гірська, тоді відпочинокповинен бути на вереї гори. Місце на відпочинок повинно бути затишне від вітру і вигідне до варення.

Загублені: на прогулянці ніхто з учасників не по­винен загубитися. Коли когось бракує, прогулянку треба затримати і загубленого знайти. При невдачі треба вер­нутися назад до місця відходу і перешукати цілу трасу.

Прихід: старатися прийти до мети на означений час так, як запляновано. Плянове проведення і закін­чення прогулянки спричинюється до почуття осягу і за­доволення всіх учасників.

Прощайте нам, хатні пороги,
Нам душно в сірих мурах міст,
Нас манять в даль святі дороги,
Лісів зелена благовість.

Нас, пластунів, все манить дорога. Із замкнених просторів міських вулиць хочемо вийти у вільні простори, у зелень лісів, вийти на далекі шляхи, що поведуть нас у незнане, цікаве. Мандруємо у гурті наших найближчих друзів чи подруг. Се наш гурток, мандруючи весело, співаючи бадьорих пісень, ідучи крок у крок, переживаючи пригоди, поборюючи виринаючі на шляху труднощі, негоди, набирає гарту, витривалости. Взаємно помагаючи собі, вчиться співпрацювати, дружньо виконуючи працю для добра усього гурта, затіснює вузли дружби. Радісно, легко стає на душі, стільки запалу зроджується до нових шукань, нової праці.

Коби лиш почати! А “засмакувавши” у мандрівці, будемо шукати все нових обріїв. Тож починаймо!

Отже, куди нам іти і якою дорогою? Починаймо від найближчого. Хочемо пізнати зелені простори у нашому місті чи кругом нього, хочемо пізнати красу природи, а може теж у холодніші дні саме місто і красу його архитектури та історичних пам’яток.

Ідемо у природу, хочемо пізнати рослинний та звіриний світ кругом нас. Та якою не була б ціль нашої прогулянки, усе се розвиває наше помічання, поширює кругозір, викликає нові зацікавлення.

Закутків природи багато у кожному місті, доріг багато біжить із нього. Може се бути міський чи заміський парк, ліс вздовж гостинця поза містом, стежки резерватів чи і значений туристичний шлях, що пробігає в околиці нашого міста. Вкінці фарма знайомого українця, який дозволив завитати до нього і потаборити, може і два дні, або теж стейтовий парк із площами для таборування, де стейтова сторожа дає безпеку відбути прогулянку із нічлігом. Усюди великі можливості, лиш розшукати, розпитати за ними…

Вже само плянування скільки дає радости! Але заплянуймо добре і дбайливо, бо від доброї підготовки залежить половина успіху нашої прогулянки. Розуміється, що для підготовки більшої мандрівки зужиємо більше часу, але навіть найкоротшу прогулянку мусимо підготовити добрим плянуванням.

Зразу мусимо договоритися в гуртку:

1. куди хочемо іти, якою дорогою і коли;
2. де зійдемося, в якій годині і коли плянуємо поворот;
3. як розплянуємо прогулянку, які заняття хочемо перевести на ній і яке приладдя треба нам взяти для того;
4. як нам убратися, який виряд кожному треба мати із собою;
5. які гроші треба нам придбати на спільні видатки;
6. чи крім дозволу батьків кожному із нас треба ще придбати дозвіл власника поляни, лісу і т.п. куди ідемо, спитати теж чи можна збирати ріща і палити вогонь.

Коли наш гурток ще не має досвіду у плянуванні прогулянки, треба йому порадитися виховниці, зв’язкової, чи кого іншого, досвідченого у тому, щоб не наплянувати чогось, що не дасться зреалізувати. Невдачна спроба могла б знеохотити. Тому просім про вказівки та поправки наших плянів.

Коли найкраще іти? Мабуть в суботу, бо тоді маємо цілий день для використання. Починаймо якнайраніше, зн. збірку зробім о год. 7 рано, а найдальше в год. 8. Виходім в дорогу зараз після провірки приявности і виряду. Не чекаймо на тих пізних, бо се мучить усіх, а другим разом вони вже напевно будуть точно на збірці. Поворот назначім на час, коли ще ясно, і хай кожний скаже дома, коли вернеться. Треба старатися на сей визначений час вернутися, щоби не наражати батьків на непотрібне нервування. Добре теж умовитися і сказати батькам, на який телефон дамо знати у випадку конечного опізнення повороту.

Коли хочемо іти в неділю, тоді мусимо забезпечити собі участь у Богослужбі, найранішій, розуміється, яка відправляється.

Оголошення про прогулянку найкраще вивісити заздалегідь у домівці, подаючи час збірки і повороту, конечний виряд і інші вимоги, які ставимо до учасників прогулянки. Зазнанім ясно, що не беремо хворих чи тих, що почуваються хворими, біль горла, простуда, болі шлунка і т.п.

Усталюємо програму прогулянки і розділюємо її підготовку поміж усіх членів. Залежно від програми усталюємо опісля індивідуальний і збірний виряд. Програму можемо достосувати до програми проб чи іспитів вмілости, до яких готовимось. Отже, що ж може бути програмою нашої прогулянки — може різні обсерваційні гри, чи “підглядання” природи, звірят, пташок, комах та їхнього життя. Або вправи у картографії і орієнтації, у сиґналізації або теж лиш кілька рухових гор на полянці під час відпочинку. Або ставлення вогнища і варення у полі, чи тяжчі вправи у піонірці, будова мостика, шаласу і т.п. Вкінці прогулянку можемо теж заплянувати у формі теренового маршу…. Пісні бадьорі, похідні виберіть у пл. співанику…

Трасу і довжину вибираємо залежно від віку і заправи учасників прогулянки. Теж добираємо її відповідно до занять, які маємо перевести — прим. підходження — залісений терен, картографія — більш від критий, слідження, хід за знаками — не надто залюднена околиця. Починаємо від коротших трас, опісля їх постепенно збільшуємо. Не запляновуймо на початок затяжких, бо змучення не дасть утіхи із самої прогулянки. Добре, коли кожну трасу перед прогулянкою перейде провідник, виховник та побачить усі її можливості і труднощі.

Трасу визначуємо, розуміється, при помочі компасу і карти. Карту мусимо добре простудіювати, знайти на ній місце, куди прямуємо, обчислити віддаль, знайти найкращу дорогу, щоб туди дійти, підібрати ту найспокійнішу, щоб не було великого автомобілевого руху, а може теж визначити її навпростець, провіривши, чи немає по дорозі спеціяльних перешкод, прим. багна, культивоване поле, широка річка, великі нерівності терену і т.п.

Про компас і карту вже дещо знаємо, але вживати їх з користю навчимося саме на прогулянці і перед нею, підготовляючи її…

Як іти? — Крок наш мусить бути легкий і зрівноважений. Треба ставати на цілу стопу (тоді осередок тяготи на цілій стопі, тому добре задержуємо рівновагу), ноги ставити рівно пальцями вперед, а не на боки. Крок рівний, вирівняний до спроможностей усіх (зважати на “найкоротші” ноги), один “надає” крок, при тому треба нам старатися вивчати видовжувати наш крок. Коли ідемо під гору, то угинаємо ноги легко в колінах — тоді гейби гаками зачіпаємося все вище і вище. Коли сходимо у долину, теж легко пригинаємо ноги в колінах, щоби іти гейби “на ресорах”, тоді не стрясаємо собі голови, хід наш є елястичний. Найкраще іти малими групами зн. гуртком біля 10, коли ідемо більшою групою прим. курінем, тоді ділимо його на гуртки із своїми провідниками. Іти треба нам рівномірно, напереді іде провідник, що знаходить дорогу і надає крок цілости. На переді повинні йти слабші, дальше сильніші і на кінці виховник. Не дозволяти, щоби перші спішили, залишаючи задніх далеко позаду, чи навіть розгублюючи тих, що не вспівають. Коли переходимо потік чи іншу перешкоду, тоді чекаємо, аж останні перейдуть і тоді щойно усі починаємо іти дальше. Те саме, коли стаємо по дорозі на короткий відпочинок. Відпочивати треба заки виступить більше змучення і краще відпочивати коротко, а частіше, чим чекати довше на довший відпочинок. Іти дальше тоді, коли відпочили вже ті, що найбільш мучаться. Змучений не може добре уважати на свої рухи, легко тратить рівновагу і тоді не важко про випадок. Коли відпочиваємо коротко, то стоячи; ноги розставляємо ширше і стаємо лицем до пройденої дороги, наплечник можемо оперти об дерево чи камінь. Коли зупиняємося на довше, тоді найкраще відпічнемо, коли положимося плоско, підкладаючи щось під плечі, і піднесемо ноги догори, опираючи їх на дереві чи камені. Під час відпочинку можемо заспівати якусь спокійну пісню, або теж хтось може оповісти якусь пригоду чи спомин із мандрівки. Можемо теж зайняти увагу спокійними грами, прим. хто за 5 хвилин завважить найбільше звуків у природі, або, приглядаючися хмарам, зложить найцікавіше уявлене оповідання про те, що своїми формами нагадують хмари, або теж один викликує, що бачить якесь дерево, усі шукають його очима, хто побачить, підносить руку.

Як вберемося і що візьмемо із собою? Основною частиною виряду на прогулянці чи мандрівці є вбрання ніг зн. передовсім черевики… Пластові штанці найвигідніші для ходи, юначки можуть теж іти у пл. спідничках, хто боїться подряпань, може взяти довгі штани. Пл. сорочка чи легка спортова сорочка чи блюзочка, із закоченими рукавами, светер, вітрівка чи непромокальний плащ — се все, що потребуємо. Беремо теж беретку як накриття голови, юначки теж люблять часом брати легку шапочку чи хустинку на голову проти сонця. В зимі беремо теплішу куртку і теплі рукавиці, а сорочку можемо взяти флянелеву. Але мусимо тямити, що все, що не вдіваємо на себе, маємо вложити до наплечника чи на меншій прогулянці до торбини, перекинутої через рям’я чи прикріпленої до пояса. Руки все залишити вільними, се дає свободу рухів і зручніший хід.

Із збірного виряду передовсім не можемо забути аптечки, із дезинфекційними засобами і перев’язочним матеріялом. Дальше складаємо виряд залежно від програми прогулянки. На кожній прогулянці треба нам компасу і карт, шнурків, ножа, записника, олівця, сірників, а дальше можемо, мати сокирку, казан, хоруговки до сиґналізації, м’яч чи вкінці підручник природознавства.

Сірники добре забезпечити від вогкости. Ось способи: вмочити кожний сірник у 2/3 починаючи із кінця до запалювання, у розтоплену парафіну (не загарячу!), або теж покрити лякером до нігтів. Можна теж загорнути цілу коробку у папір і вмочити у парафіну.

Хто любить брати із собою запас води, то може легко може зробити собі ізолятор, що задержить температуру води; пляшку завиваємо у кілька верстов газетного паперу, що діє як ізолятор, і вкладаємо тісно у відповідний полотняний мішечок.

Виряд перевіряемо все на збірці перед вимаршем на прогулянку.

Який харч візьмемо на прогулянку? Прохарчування може бути індивідуальне або збірне, спільне. Спільне, або хоч складане, все корисніше, бо усі разом дбають про нього і усі їдять те саме. Тому краще умовитися, що кожний принесе, чи теж закупити спільно, а кошти розділити поміж усіх. Кількість і якість харчу залежна від довжини і роду прогулянки. Коли ідемо на коротку прогулянку, то візьмемо лиш хліб із м’ясом, сиром, салатою і овочі для заспокоєння спраги. Коли ж плянуємо варення у полі, тоді беремо кашу чи риж, теж можемо взяти готові сухі зупи у станіолевих мішечках чи чай або какао (тоді беремо малу пушечку конденсованого молока). Можемо теж взяти м’ясо і спечи його у алюмінієвій фолії (із куском бараболі і моркви). Добре теж взяти бараболю і спечи її у жарі. Ось і добрий перепис: взяти довгу білу бараболю, надкроїти її з одного кінця і вижолобити всередині так, щоби вмістити туди ковбаску чи кусок бекону або сира. Закрити кінець відрізаним куском і завинути бараболю у воскований папір. Відгорнути жар, вложити бараболю в гарячий пісок чи землю. Печи 3/4 год. до 1 год. Можна теж вложити бараболю у бляшанку, всипати гарячий пісок чи землю і вложити у жар.

Хліб найкраще держиться свіжим житній, разовий. Теж беремо овочі, сушені овочі — родзинки, морелі, сливки; шоколяду, овочеві цукерки, кекси. Треба уважати, щоби не брати гостро заправлених речей, які викликують опісля спрагу. Добре взяти порошок до роблення лімоняди, можна теж самому його заздалегідь приготувати — напоюючи цукор цитриновим соком та висушивши його. Мусимо теж звернути увагу на добре опакування харчів, щоб донести їх смачними і незіпсованими. Вживати треба до опакування якнайбільше воскованого паперу, для деяких харчів теж станіолю, все опісля вкладати у мішечки полотенчі чи теж плястиксові. Можемо теж уживати для дечого плястикових коробок. Масло держиться краще змішане із сиром і обов’язково вложене у коробку. Не брати консерв, бо вони дуже важкі. Пакуючи, вкладати тяжчі речі на спід наплечника, від плечей вложити щось м’якого прим. светер.

Правила поведінки і безпеки на прогулянці — треба нам подумати і обговорити, як будемо поводитися під час прогулянки. Багато вказівок для цього маємо у нашому Пластовому Законі. Мусимо подумати, що зробимо, коли наша дорога випаде через чужу посілість, управне поле, як будемо заховуватися у лісі, чи будемо зривати квітки, як залишимо місце, де ми відпочивали чи таборували.

Теж треба нам поговорити, які правила безпеки треба перестерігати нам на прогулянці. Ось важніші:

1. Іти завсіди лівою стороною дороги, проти руху. В місті все лиш хідниками, правою стороною, переходити вулицю лиш на зеленім світлі. Уважати при переході автових і залізничних доріг. Коли мусимо іти у темряві, добре як кожний почепить щось білого на себе, треба нам теж мати кілька електричних лямпок.
2. Не їжмо овочів, ягід, яких напевно не знаємо, щоби не попасти на трійливі. Вважаймо на трійливі рослини і дерева, що викликують об’яви попарення.
3. Не пиймо багато води, краще гризти сухі овочі прим. сливку, се заспокоює спрагу. А передовсім не пиймо води, щодо якої ми не є певні, що вона чиста. Навчімся очищувати воду. Пиймо небагато і поволі, щоби не наразитися на болі шлунка.
4. Вважаймо, як несемо гострі предмети, ніж, сокирку. Держім їх у покрівцях!

Що робити, щоби не розгубитися по дорозі? — Перше найважніше правило се — нікому не вільно віддалятися без дозволу провідника. Коли маємо вирушати в дорогу, усі відчислюють і кожний запам’ятовує своє число. Провідник чи визначений для ведення по трасі стає на переді, дальше уставляють усі, звичайно гусаком, у порядку, який визначить провідник (звичайно слабші на початку, сильніші при кінці) і на самому кінці виховник. Кожний тямить, хто іде перед ним і хто за ним, і в сей спосіб взаємно уважають на себе. Що якийсь час, прим. під час короткої зупинки для відпочинку, провідник починає відчисляти і кожний за порядком викликає своє число і провідник уважає чи усі числа відгукнулися. Коли доведеться нам із-за якихсь причин іти потемки незнаним чи трудним тереном, тоді найкраще, коли усі держаться за руки. Добре є теж що якийсь час приставати і обернувшися приглянутися відтинкові шляху, який ми перейшли. Се особливо важне, коли маємо вертатися тою самою дорогою. Вона все трохи інакше виглядає, коли її бачимо з противного напряму. Можемо теж умовити знак свистком (кожний має свисток!), яким провідник усіх скликає або загублений дає знати про себе. Найкраще не віддалятися від групи, навіть для виконання визначеного завдання, одинцем, а лиш вдвійку.

Коли ж трапиться, що ми таки цілою групою заблудили, змилили дорогу, тоді нам не вільно “тратити голови”, а треба спокійно сісти і розглянути ситуацію. Різно можемо порадити собі:

1. Вернутися тою самою дорогою до місця, в якому ми певні, що були ще на добрій дорозі.
2. Шукати іншої дороги до місця нашого призначення при помочі орієнтації компасом і картою.
3. У найгіршому разі іти вздовж річки чи високих електричних стовпів, які все ведуть до якоїсь оселі.

Коли висилаємо розвідчиків для прослідження дороги, тоді все їх мусить іти двоє і вони все мусять бачити слідуючих за собою і вкінці цілу групу. Не можна переривати зорового контакту. Вкінці як вже вечір зближається і ми не маємо виглядів дійти до якогось знаного пункту, тоді годину перед сумерком стаємо і приготовляємося до нічлігу. Треба нам підібрати сухе місце, очистити його, збудувати заслону від вітру з матеріялу, який є під рукою, прим. звалене дерево, корінь, галуззя, і під її обороною збудувати вогнище, назбирати доволі ріща і грубших колод, щоби вдержати вогонь через цілу ніч, визначити стійку, що піддержувати буде вогонь, устроїти усім лежанки (із папороті, чатиння і т.п.) довкруги вогню. Рано при світлі і сонці з новою бадьорістю напевно віднайдемо властиву дорогу.

Прогулянка не починається для нас у хвилі вимаршу і кінчиться часом повороту домів. Із її плянуванням і переведенням получені для нас цікаві заняття на сходинах перед і після неї. Перед нею обговорюємо переведення її і вивчаємо все, що придасться нам на ній — вправи в орієнтації, читання карти, сиґналізація, в’язання вузлів, вправи у першій допомозі, може теж знайдемо якийсь цікавий перепис страви і чи її приготовлювання на прогулянці. Після неї обговорюємо, як нам дійсно вдалося перевести наш плян, які наші досягнення та які блуди, що треба нам краще приготовити на другий раз, виготовляємо теж плян нашої траси із описом усяких можливостей — може другий гурток скористає із нашого досвіду, — підмічуємо, яких правил поведінки на прогулянці ми навчилися, яких правил безпеки навчили нас випадки на нашій прогулянці і… запляновуємо наступну прогулянку!