Як проводити пластову гутірку? У першій мірі провідник гутірки (чи це гуртковий, упорядник, зв’язковий або якийнебудь член гуртка) повинен знати, „що це таке гутірка”.

Гутірка — це спосіб виміни думок, вражень, поглядів і знання в обмеженій групі людей (найменше чотири особи і не більше, ніж число членів гуртка). Гутірка не є виклад або лекція, де викладач подає слухачам дані про певну ділянку, не зважаючи на їхні зауваги і погляди. Гутірка є многостороння розмова між учасниками на певну тему і з певного метою. Усі присутні повинні по черзі взяти активну участь у гутірці на протязі призначеного часу, висловити свої думки, зауваги чи запити та щось додати до суті гутірки.

Коротко — гутірка є виміна думок у гурті на певну тему, а провідник гутірки не є викладачем, а тільки веде гутірку в напрямі призначеної мети і теми.

Мета гутірки Питання: нащо провадити гутірки, що вони дають, кому з того і яка користь?

При допомозі гутірок виробляється вмілість логічного думання, висловлювання думок чи поглядів, як також виробляється ефектовну комунікацію (взаємнення) між одиницями. Крім того, виробляється вмілість інтенсивно слухати, аналізувати суперечні думки і погляди та відрізняти факти від фантазії. Очевидно, із часом також виробляється вмілість культурно дискутувати.

Гуторення (активна участь у гутірці) дає провідницьке знання юнакам, що мають провідницькі здібності. Вони виробляють умілість передавати, заохочувати, переконувати та (інколи) прямо захоплювати своїми ідеями, думками або метою певного завдання друзів у гуртку, а навіть переконати і схилити на свій бік опонентів. Дальшою метою гутірки є з’єднати думки гуртка, передати гурткові знання чи захопити гурток до дії. Хоча це все можна осягнути писаним словом, але гутірка безмежно більш ефективна тому, що слухачі є наставлені сприймати певні думки і можуть відразу на них реагувати. Тому, що вони сприймають почуту думку майже в той сам час, дуже важливо, щоб думка була ясна і не витворювала подвійного розуміння чи многосторонньої інтерпретації. У випадку двозначности думки не тільки тратиться нагода передати її слухачам, але навіть є небезпека негативної реакції. Думка мусить бути ясна, речення короткі і послідовні. (Методика висловлення думок є окремою темою, і її не будемо тут порушувати.)

Загально кажучи, метою гутірки є виміна думок між одиницями та вироблення ефективної провідницької вмілости взаємнення з іншими.

Роди гутірок Гутірки поділяються на кілька родів, залежно від даної мети, тематики та методики проведення. Для пластового вжитку обмежимося до таких родів:

1. Інформативна гутірка — ціль гутірки є поширити поміж членами гуртка знання у певній ділянці, наприклад, про ракети і лети у простори. У такій гутірці розмова спирається на фактах, а не на думках і поглядах одиниць, що їх висловлюють.
2. Дискусійна гутірка — ціль гутірки є подати суперечні думки на тему, де факти не є знані або не устійнені. Також у випадку філософічної теми проводимо дискусійну гутірку.
3. Вишкільна гутірка — ціль гутірки є систематичне вироблення певного знання.
4. Організаційна гутірка — ціль гутірки є подати певну нову думку чи пропозицію щодо діяльности і ефектовно переконати більшість слухачів про її доцільність. Це конечно мусить бути проведене однією гутіркою, щоб тоді винести певну ухвалу.

Підготовка до гутірки. Провідник гутірки є сам гуртковий або призначений член гуртка.

Тема гутірки — усталена, як також завдання або мета гутірки. Найкраще виготовити річний плян і розкласти гутірки так, щоб була, де потрібна, тяглість тем. Такий плян дозволяє добре підготовити тяжчий матеріял або запросити доповідачів для більш технічних тем.

Гуртковий мусить знати зацікавлення членів гуртка та орієнтуватись, як вони будуть реагувати під час гутірки.

Перша гутірка повинна бути підготована на добре знану тему, щоб легко можна втягнути всіх членів до участи. Темою може бути нещодавна цікава подія, що була описана в газетах. У випадку, коли гуртковий не мав нагоди запізнатись краще з усіма членами гуртка або коли є багато нових членів, тоді можна призначити першу гутірку для плянування гутірок і добору різних тем. Таку гутірку треба почати, піддаючи кілька тем, і тоді дати нагоду присутнім висловити свої думки і пропозиції на інші додаткові теми.

Підготовка, звичайно, залежить також від роду гутірки. На деякі інформативні гутірки часом треба дістати сторонніх спеціялістів у ділянці, яку члени гуртка не могли б самі відповідно роз’яснити. У такому випадку також важливо, щоб члени гуртка підготовились загально до цієї теми, щоб могли хоча висловити думки чи доповнити певні деталі. Звичайно, треба пригадати сторонньому доповідачеві, що пластова гутірка не є виклад, навіть про суто технічні справи. Провідник гутірки мусить вичути ситуацію і спрямувати розмову на більш загальну сторінку такої теми.

Для дискусійних гутірок можна в деяких ситуаціях підібрати одиниць, що зможуть оборонити і супротивний погляд.

Час від часу треба проводити спонтанні дискусії без підготовки на суперечні теми, щоб виробляти швидкість реакції в дискусії.

Вишкільні гутірки приготовляємо заздалегідь і чергуємо провідників гутірки, як також конечно мати секретаря для записування важливіших ухвал і висновків та щоб мати тяглість теми.

Організаційні гутірки також готуємо подібно, як вишкільні, тільки всі факти слід подавати коротко, щоб можна було зробити висновок та ухвалу при кінці гутірки.

Завдання провідника гутірки. Провідник гутірки плянує всі деталі на визначену тему і готує відповідні матеріали, як також запрошує спеціялістів-доповідачів. Якщо є незнайомі особи у групі (гуртку), то він їх представляє. Він ясно визначає тему і засяг гутірки; призначає секретаря, який записує учасників гутірки, важливіші висновки та ухвали, щоб пізніше їх можна використати (виконати); старається заохотити всіх членів до активної участи, стримує одиниць, що хочуть домінувати в дискусії; сам бере участь, але не повчає групу; спрямовує дискусію до теми, стримує одиниць, що заходять у подробиці і розтягають дискусію; підсумовує важливіші кроки чи стадії гутірки; стримує емоційних дискутантів; при кінці гутірки підсумовує важливіші висновки та ухвали. Провідник мусить дотримуватись призначеного часу і навіть мусить закрити гутірку, хоч тема і не вичерпана. Така дисципліна є важлива для ділових, успішних гутірок.

Проведення гутірки. Гутірка мусить бути проведена у свобідній атмосфері, щоб одиниці могли висловлювати свої думки хоч і свобідно, але спокійно і неемоційно.

Провідник подає тему і підготовляє слухачів-учасників коротким вступом, згадуючи мету гутірки.

Триматись теми — це найважливіше завдання провідника гутірки, як уже було згадано попередньо.

Треба зацікавити учасників питаннями, а навіть, коли треба, до певної міри провокувати ними. Якщо учасники не звикли до гутірок і мало мають досвіду, провідник має укладати питання так, щоб відповідь не була тільки „так” або „ні”. Наприклад, для відкриття гуторення: „Який твій погляд або досвід у цій ділянці?” Або: „Порадь, про які факти ще нам треба довідатися, щоб краще зрозуміти цю справу?” тощо.

Для унапрямлення дискусії можна поставити таке питання: „До чого ми дійшли у відношенні до нашої мети в цій розмові?” А для осягнення висновку можна запитати: „Якщо ми думаємо провести цю ухвалу в дійсність, які наслідки вона матиме для нашого гуртка?”

У випадку, коли гутірка стає діялогом між двома більш аґресивними учасниками, провідник повинен перервати і запитати третю особу про її погляд на дану тему. Так затягаємо інших до гутірки і обриваємо обмежену розмову дискутантів.

Успіх гутірки полягає в осягненні висновків та ухвал усіма присутніми, навіть і тими, що тільки слухали. Тому провідник мусить упевнитись, що всі зрозуміли суть гутірки, слідкували за дискусією та зробили відповідний висновок. Залежно від роду гутірки, не всі можуть дійти до того самого висновку.

Підсумовуючи висновки гутірки, провідник зможе зорієнтуватись, як більшість зареаґувала на гутірку та чи дозволяє час на додаткові зівваження, щоб суть гутірки була для всіх цілковито ясна.

Оцінка проведення гутріки. Вертаючись до мети гутірки, стверджуємо, що помтуп у виховннні пластунів полягає на провіренні їхнього розвитку і вироблення вмілостей. Гутріка є спосіб вироблення вмілости взаємнень з іншими особами, і поступ можжна і треба провірити по певнім часі (6-12 місяців), вертаючись до певної теми, що не мала твердих висновків і була тяжкою для зрозуміння. Пороці та сама тема буде цілковито інакше представлена, якщо зроблено справжній поступ у гуторенні.

Найтрудніша для впорядника точка в програмі – це гутірка. І тому заки застановитись над її переведенням, треба здати собі справу з того, що це слово означає. У відміну від „доповіді” або „відчиту”, які ми нераз чуємо на більших імпрезах, академіях, з’їздах, які вимагають основного опрацювання та можуть тривати годину чи більше, характер гутірки визначає саме походження цього слова від „гуторити”. Себто це має бути наперед обдумана, на окреслену тему переведена, цікава і недовга (10-15 хвилин) розмова, яку веде впорядник, але всі можуть, а навіть повинні брати в ній участь, навіть із спільним висновком як її закінченням.

Признаю, це не легка справа, особливо для молодої людини, бо вимагає досвіду й т.зв. „рутини”. Але направду це вдячний труд для кожного впорядника і впорядниці таку вмілість (інтересно провадити розмову) у собі розвивати, без огляду на свої природні – більші чи менші – дані. З досвіду тверджу вповні свідомо, що можна у цьому зробити великий, несподіваний для себе самого поступ, а вміння цікаво вести розмову придасться кожному в різних життьових умовах і спричиняється до життьового успіху. Така нагода саме трапляється кожному з виховників та виховниць.

Передумова: знання того, що хочемо заторкнути у гутірці. Звичайно недописує нам пам’ять, і хоч приготуємо зміст і знаємо його, забуваємо сказати в даному моменті те, що хотіли. Тому треба приготовити принаймні на початку нашого „тренінґу” диспозицію на невеличкому шматку паперу, себто виписати головні точки гутірки.

В ніякому випадку не повинні ми в юнацькому гуртку робити „відчити” – себто відчитувати приготований текст, чи то оригінальний, чи з книжки, бо це вже не буде гутірка. Можна одначе в гутірку вставити якийсь короткий „цитат” з відповідної книжки, чи статті.

Сама техніка читання, без уваги на інтересний зміст, може молоді перш за все нагадувати школу, від якої врешті решт, хоч на пластових сходинах хоче відпочити, і призводить до логічних висновків, що „це не є ніяка штука”, чим обнижує в очах молоді „вартість” впорядника, якого хотіла б бачити первовзором і досконалістю, а вкінці – „нудить” самою монотонністю, яка часто при читанні буває.

Гутірка – справжня гутірка – це питомий ПЛАСТОВИЙ засіб, щоб молодь втягати в розмову, розвивати здатність висловлювати свою думку, призвичаювати до відважного виступу, а крім цього вона дає молоді почуття перебування у „своїм” товаристві і свобідної, але гідної поведінки між друзями, а не в школі, чи на доповіді, де треба мовчки й пасивно вислухати все до кінця. Але основне завдання гутірки це виробляти у молоді погляд на різні цікаві для неї справи і проблеми, ступнєво розбудовувати і скріплювати її світогляд на основі ідейних заложень Пласту.

Новацькі виховники мають до деякої міри (бо розказування казок – це теж не абияке „мистецтво”) полегшену справу, з огляду на широку дитячо-казкову літературу, а ще й тому, що казки звичайно писані в формі легкої розповіді.

Але юнацький виховник або виховниця мусить черпати матеріяли нераз з поважних джерел – і тоді приходиться їм самим обдумувати інтересну форму гутірки. І тут „поле до попису”, бо на жаль, якийсь шабльон, якийсь „стандарт” у формі гутірки годі запроваджувати. Кожний має своє „я” – свій власний ориґінальний підхід і спосіб, і так повинно бути. Для прикладу можливих форм ведення гутірки подаємо при кінці цього видання гри гутірки на різні теми.

Теми гутірок обумовлені станом пластового знання й ступенів членів гуртка їхньою підготовкою до дальшої проби та рамовим пляном діяльности коша і станиці. Для їхнього устійнення і підготови впорядник за допомогою зв’язкового складає собі плян праці гуртка на 3 чи більше місяців – так, щоб до часу передбаченої перевірки пластової проби члени гуртка мали змогу обзнайомитися з матеріялом, поданим у вимогах проби, одночасно беручи до уваги передбачений рамовий плян діяльности, чи якісь інші найважніші справи і проблеми дня.

Гутірка, це один із засобів передачі реферату слухачам, в цьому випадку, співбесідникам. Коли підготовляємо гутірку, мусимо мати завжди на увазі дві справи:

1. реферат — це є те, про що маємо говорити,
2. спосіб передачі наших думок слухачам.

Так і будемо з окрема про ці дві справи говорити. Хто хоче зладити реферат, мусить перш за все передумати його зміст, мусить рішитися яку тему вибрати. Не кожна тема надається на гутірку. Може бути тема за важка й непопулярна. Тому, коли маємо перевести гутірку, то вибір теми буде для нас найпершим і найважнішим завданням. Вона мусить бути популярна, цікава, достосована до позему знання слухачів. До теми треба підшукати наголовок, який уже сам собою позволяє виробити собі думку, про що в рефераті буде мова. Кожня річ, що її в рефераті заторкуємо, мусить мати своє узасаднення, бо тільки в такому плановому узасадненні кожної справи, дійсний зміст реферату виступить вірно і вправно. З кожної думки мусить вийти якийсь висновок, що буде завершенням реферату й вислідом усього сказаного.

А тепер приходить на чергу саме уложення реферату. Зібраний матеріял треба відповідно уложити, вибираючи з нього найбільш потрібне до заповідженої в наголовку теми. Не розводитися широко над знаними річами, бож це не цікавить слухачів. Уникати треба всього, що основно не з’ясовує справи, ані не робить її лекше зрозумілою. Неможна багато часу посвячувати справам побічним, замотуючи головну думку.

Складаючи плян реферату, поділимо його на:

1. вступ,
2. розвинення самої теми,
3. висновок.

Вступ

Як введення до самої теми, це короткий начерк про те про що буде балачка, та подання джерел, матеріялів, що ними користується референт. Вступ мусить бути якнайкоротший.

Розвинення самої теми

Тут говоримо про причини подій, про переживання людей, про яких буде мова. Для кращого зрозуміння слід цю частину поділити на відповідні розділи. В обговоренні подій треба брати під увагу всі моменти, — додатні і відємні. Треба наводити думки людей обзнайомлених з обговорюваною темою, та все що промовляє за і проти обговорюваних подій; слід уникати зайвого, щоб не мішати ясного погляду на тему, — бо ж завданням кожнього реферату є провести якусь думку, чи оборонити якийсь погляд.

Висновок

Це заключення теми. Тут треба заподати найкращу розвязку, що випливає з наведених причин, мотивів та переживань. Треба говорити завсіди ясно, зрозуміло та приступно, уживаючи простих речень та ядерних висловів.

Реферат мусить підносити на дусі слухачів, має розвивати їх ум, змушувати до думання, та поглиблювати їхнє знання. В рефераті не треба нікого з присутніх особисто вражувати та навіть заторкувати, але заховувати такт і міру. Перед остаточним виступом слід ще раз прочитати написане і з’ясувати цілість свойому другові, щоб спільно вирішити сумнівні питання.

Гутірку слід переводити з людьми передовсім тоді, коли вони, або незнають письма і через те неможуть користати з друкованого слова, або мало письменні і читання для них затяжка справа, або немають змоги набути книжки. Гутірку слід переводити теж тоді, коли члени цікавляться особливо одною справою, але це вже має характер гутірки — дискусії, що в ній дискутанти не завжди йдуть за думкою дискутанта — референта. Тут ще замало підготовити реферат, тут треба ще докладно обдумати поодинокі його точки.

Нас цікавить передовсім такий спосіб ведення гутірки, — коли ми передаємо реферат слухачам у формі співрозмови. Це робиться звичайно для більшого зацікавлення слухачів темою, для зрозуміння й запам’ятання поданого матеріялу. Це є мовби вільна розмова членів між собою. Гутірку можна переводити такими способами:

• читаючи чи виголошуючи реферат, відразу втягати читачів в балачку,
• по виголошеному рефераті вести з членами балачку на цю тему,
• у формі запитів і пояснень передати членам зміст реферату.

Найтяжча справа, це вміле ставлення присутнім таких питань, що були б для них зрозумілі, підходили б до теми, розяснювали її й доводили до бажаних висновків. При ставленні питань треба дбати про те, щоб не томити слухачів. Нераз і сам докладчик повинен дати відповідь на поставлене ним самим питання, щоби слухачам обяснити хід думок. Питання слід звертати до всіх присутніх — обговорювана тема мусить усіх зацікавити, всіх заставити над нею думати. На гутірці мають усі змогу відповідати. Тому треба уникати співбесідування з одним і тим самим слухачем впродовж цілої гутірки, бо це томить і знеохочує других. Питання і відповіді повинні бути уложені по черзі своєї важности, а докладчик повинен постепенно подавати дальший зміст теми, вияснювати її, узасаднювати прикладами, чи домагатися прикладів від слухачів. Тимто й гутірка повинна тривати довше чим звичайний реферат (30-50 хвилин).

Дуже важною і великою допомогою в переведенні гутірки є плястичні образи, — демонстрації влучними прикладами, картини, начерки, документи та книжки. Ці засоби мають в переведенні гутірки далеко більше значіння, чим при виголошенні чи відчитанні реферату. Наприкінці слід згадати, що підготовка докладчика до переведення гутірки мусить бути далеко основніша, глибша, як до реферату.

Він не тільки мусить підготовити старанно тему гутірки, але має вміти подати її у формі співрозмови, — мусить намітити собі ті точки, що їх має подати слухачам у формі реферату й ті, що їх має подати у формі питань. Докладчик має передумати, як оформити такі питання, та як їх ставляти, щоб відповіді на них збігалися з наміченою ціллю. Попри це докладчик не забуде, що питання поставленні ясно — дають ясні відповіді. Треба теж заховати такт і міру супроти своїх співбесідників. Навіть при найкращій підготовці гутірки, коли референтові бракує такту й цього ніжного, підсвідомого, що можна, а чого не можна, то гутірка може не вдатися. Намічену тему слід вміло розяснювати слухачам так, щоб вони річ зрозуміли, а у висліді, давали влучні відповіді на поставлені питання. Через увесь час гутірки треба старатися вдержати співбесідників у повному зацікавленні до теми, та вчити їх думати. Тому такі гутірки виробляють у слухачів-співбесідннкш розвиток та активність думки, а слідом за тим і — чинів.

Маєш труднощі з програмою сходин? Хто їх не мав і не має?

Плянування сходин є, здається, найчастіше опрацьовуваною темою в Пласті. Я читав на цю тему ряд добрих статтей, навіть книжечок. Здавалось би, що вже нічого нового, а головно цікавого не можна написати. Та часом хочеться щось трошки перелицювати, подати з іншого підходу. Може цей інший порядок плянування сходин припаде комусь ліпше до вподоби й поможе йому перевести цікаві сходини.

Ось шість елементів успішних сходин:

1. Інструктаж у пластуванню. Під цим розуміємо введення у якусь пластову прикмету або пластову вмілість, що поможе стати нам ліпшими пластунами. Тут належить все те, що маєш у твоїй виховній програмі. Цю частину можеш перевести в ріжних формах:

• Слово, але коротке й змістовне. Вживай до цего таблиці, рисунків, образків. Як маєш епідіяскоп чи кіновий прожектор -використовуй їх. Запроси якогось чужого, але доброго промовця і обзнакомленого з темою. Ніколи не читай, говори з пам’яти!
• Гутірка. Підготуй тему, для її представлення зужий найбільше 3 хвилини часу. Умовся з двома-трьома юнаками, щоби „вскочили” в дискусію з „єретичними” думками. Це викличе реакцію і зацікавлення. Не переривай диспутантам, але пильнуй, щоби говорили коротко, не повторювали аргументів, і не відходили від теми. На закінчення зреасумуй коротко й закінчи. Конклюзія конечна.
• Демонстрація. Багато тем можна найкраще вияснити практичною демонстрацією. Радше показуй, чим говори. Нпр. пакування наплечника, роблення полевого ліжка і т.п.
• Драматизація. Деякі теми вимагають дещо драматичного забарвлення, нпр. безпечний спосіб уживання сокири, перша допомога.

2. Пластування у практиці. Це практичне виказання, що юнаки опанували пластові вміння і знають, як їх застосувати: виказують бистрість у орієнтації і скорість у дії, обсервують і витягають відповідні внески, вживають змислів, мають засіб практичних умілостей. Це робимо найчастіше у формі гор, які мають на меті ці речі розвинути й закріпити, а теж у формі змагань, індивідуальних чи групових.

Тут належить теж впоряд. Привчаймо юнацтво реаґувати на німі знаки руками. Воно розвиває чуйність і обсервацію.

Пам’ятаймо, що найкраще навчитися: зробити це самому!

3. Веселе. Додає ріжнородности до програми сходин, а теж виховує почуття збірноти й викликає ентузіязм. Використовуйте до цего:

• Розривкові гри – з натиском на фізичний рух і веселість.
• Спів. Веселі й серіозні пісні, нові й старі. Веди живо, підготов усі добре.
• Кличі – гурткові або курінні, на таборі (примір „ракета”). Хай видумують все щось нового. Це виладовує енергію, але рівночасно вироблює єдність і дає настрій.
• Оповідання з життя. Запрошуй до цего добрих балакунів зпоміж пластунів або з поза Пласту. Розповіді мають бути короткі, але дійсно цікаві й добре передані.

4. Надхнення. Ріжні засоби для унагляднення юнакам ідейних підстав Пласту в життєвих умовинах:

• Церемонії. Відкриття й закриття сходин, заприсяження, піднесення у ступенях, відзначення, введення в уряд – повинні відбуватися торжественно з добре підготованим церемоніялом.
• Присяга, закон. Принагідне рецитування цілости чи частин пластової присяги чи пластового закона – головно при святочних нагодах.
• Мінута виховника. Коротке й повне надхнення слово виховника перед закінченням сходин.

5. Порядкові справи. Не забудь полагодити їх на кожних сходинах. Але старайся витратити на це якнайменше часу,

• Стверди приязність.
• Відчитання протоколу з попередних сходин, головно рішень і плянів до виконання.
• Перевірка чистоти, однострою і відзнак.
• Повідомлення й накази. Подавай коротко, конкретно, ясно. Оминай несуттєвих пояснень. По проголошенню – провір, чи всі вислухали й зрозуміли. Виклич одного чи іншого юнака, щоби повторив.

6. Врешті останній елемент – це плянування. Воно рідко є в програмі сходин, але без цього ніякі сходини на можуть бути успішні. Присвячуй цему багато уваги. Раз в рік присвяти одні сходини в цілости плянуванню. Це найважніші сходини.

Перед кожними курінними сходинами повинні відбутися сходини Ради Гурткових з приявністю усіх впорядників, для усталення програми сходин і визначення виконавців поодиноких точок. Перед сходинами гуртка впорядник повинен усе усталити їх програму з гуртковим.

Попробуйте будувати програму сходин так, щоб усі ці елементи були в них заступлені.

Це не значить, що кожний елемент буде репрезентований окремим зайняттям. Багато зайнять можуть мати в собі декілька елементів.

Попри тему [гутірки] треба зясувати собі:

• яка ціль гутірки, а в звязку з цим
• які повинні бути висновки та
• як її перевести, щоб до визначених висновків дійти.

Гутірки можуть бути на загальні або на дрібні-актуальні теми. Останні більше підходять до загалу, лекше ними зацікавити молодь, але остаточні висновки повинні бути все по змозі синтетичні. Іншими словами, все треба витягнути з них „загальну науку”.

Щоб гутірка всіх зацікавила, мусить бути:

1. цікава тема,
2. багато інтересних ілюстрацій та прикладів.

Головно це останнє дуже важне.

В гутірці мусять брати участь усі. Робиться це в той спосіб, що гуртковий починає якимсь добрим прикладом і коротким його обговоренням, а інші члени докидають свої міркування та дальші приклади. Якщо вони мовчали б, то гуртковий розворушить їх і приневолить взяти участь в гутірці відповідно дібраними прикладами. Часом мовчанка спричинена труднощами для пересічного хлопця думати без приготовання на місці про якусь справу та творити собі про неї на місці погляд. Об це нераз розбиваються дискусії на найцікавіші теми. Нераз треба уможливити членам як-так приготовитись до гутірки, запізнати їх наперед з темою, а може й з диспозицією гутірки.

Дуже добрі гутірки знайдете в книжці Мердіна п.н. „Як здобути щастя”, „Воля й успіх” (ця остання є в нашій бібліотеці – ред.). Із цих знаменитих книжок користайте якнайбільше.

У  лютому 1921 року появився у Львові, на західніх   землях   уперше   журнал   пластового юнацтва п. н. “Молоде Життя”.   Скромна об­кладинка з пластовим знаменом, сірий, пога­ний папір — ось так виглядало це перше чис­ло пластового журналу, що “крізь бурі і не­годи” виходив під цією назвою, хоча з довги­ми перервами аж до 1959 року.

Першим його відповідальним редактором був Степан Тисовський, брат д-ра Олександра Тисовського — Основника Пласту, а після йо­го передвчасної смерти відповідальність пере­брав проф. Володимир Кузьмович.

Два перші роки журнал, як єдиний пла­стовий журнал, дає статті на виховні теми, хроніку пластового життя, матеріяли до пла­стових іспитів, вказівки, дещо з пластової творчости. У першому числі находимо вірш молодої пластунки Христини Очеретної з полку ім. кн. Ярославни, що починається так:

“Глядіть, як сяють блиском надії
Завзяті лиця дружини,
Бож в Тобі, Пласте, щастя і мрії
Нової духом людини…”

У  тому числі є також стаття на тему “Як виробляється характер” і хроніка “Із нашого життя”. У цій хроніці і в дальших числах вже точно подавані всі пластові події,    як напр. участь   пластунів   у Йорданському   Святі   на львівському ринку, що було завжди особливо величне. В одному з перших чисел пластун Б. Окпиш описує свої враження з мандрівки на. Маківку, що її провели коші зі Львова і Стрия. А далі щораз частіше находимо в хроніці до­кази переслідування Українського Пласту по­льською владою, читаємо, як пластунки носи­ли їсти політичним в’язням і як пластуни тримали стійку біля Божого Гробу. У перших чи­слах “Молодого Життя” находимо прихильні оцінки праці Пласту таких письменниць, як Константина Малицька і Катря Гриневичева. а у десятиріччя Пласту пише привіт Пластові голова Т-ва “Просвіта” Михайло Галущинський.

Обкладинка останнього числа “Молодого життя”

У 1924 році починається другий період ви­давання “Молодого Життя”, коли редакцією займаються молоді, повні творчих задумів пла­стуни. Тоді “Молоде Життя” перетворюється у всебічний журнал пластової молоді з числен­ними літературними спробами. На сторінках зміненого форматом, а теж і змістом “Моло­дого Життя” від 1924-го до 1930-го року пи­шуть такі пізніші поети і публіцисти, як Бог­дан Кравців, Юрій Косач, Т. Довгаль, В. Янів, Є. Ю. Пеленський, П. Ісаїв, Е. Жарський, А. П’ясецький. Головним редактором від 1926 ро­ку стає Богдан Кравців.

Із розв’язанням Українського Пласту поль­ською владою 1930 року “Молоде Життя” пе­рестає появлятися. В часі нелегальної дії Пла­сту місце “Молодого Життя” заступає журнал “На сліді”, а відтак “Дорога” під редакцією теперішнього Начального Пластуна Юрія Старосольського, як теж якийсь час ред. Богдана Гошовського.

Але коли після закінчення Другої світової війни відновляється легальна дія Пласту, “Мо­лоде Життя” знову стає журналом пластової молоді і виходить спершу неточно в роках 1951-54, а відтак уже правильно як місячник  під редакцією невтомного пл. сен. Богдана Кравцева. Соте число “Молодого Життя” бачить світло денне вже на новому місці поселення, а це в Детройті в США, під редакцією пл. сен. Є. Кульчицького. Знову змінений формат, знову цей журнал служить якийсь час, як і на початку віднови у Німеччині, усім трьом уладам, значить — новацтву, юнацтву і старшому пластунству.

Від 1954 року бачимо нові зміни у вида­ванні і редакції, яку ще раз перебирає пл. сен. Богдан Кравців. “Молоде Життя” стає жу­рналом лише для пластового юнацтва, а “Го­туйсь” виконує завдання як журнал для УПН.

У 1959 році фінансові та видавничі труднощі вривають появу “Молодого Життя”, так сказа­ти патетично “на завжди”. Така добре відома назва, що роками була тісно пов’язана з Пла­стом, залишається спершу для пластового ви­давництва, а відтак для пластової кооперативи.

Аж у 1963 році народжується новими си­лами і з новими задумами місячник для пла­стового юнацтва під назвою “Юнак”. І йому вже за рік буде двадцять років “життя” — але в порівнянні з “Молодим Життям” — “Юнак” ще молодик і далеко не переходив стільки “бур та негод”, як його попередник.

Яка шкода, що не можемо нашим теперіш­нім читачам “Юнака” показати зразки чисел “Молодого Життя” з уcix його п’ятьох періо­дів появи. Скільки там цікавого і досі акту­ального матеріялу, скільки думок і молодечо­го пориву. Але чи захопив би цей журнал сьо­годнішніх вибагливих молодих читачів? Чи промовила б до них глибока віра і оптимізм покійного вже поета і пластуна Богдана Кравцева, що писав у “Молодому Житті”: “Я вірю, що колись з нами на Велику Стрічу прийдуть тисячі. Своїм захопленням запалимо серця тих, між якими йдемо, збудимо їхню приспану мо­лодість. Бож ми молоді і хочемо всім дати те, чого й ми бажаємо: сили, сонця і волі!”…

Знак видавництва «Український Пласт» у Празі

Пласт завжди дбав про видавничу діяльність. Перші по­чини пластової преси були ще перед 1914 р. У 1921 р. почав виходити журнал “Молоде життя”. Органом нелегального Пласту (1930-1939) був журнал “Вогні”, за часів німецької оку­пації — “В дорогу”; у періоді Ді-Пі таборів пл. журнали “На сліді” і “Молоде життя” (1946 — 1959). На еміграції після другої світової війни видавнича діяльність Пласту була найінтенсивніша, зокрема в періоді 1957-71. У  1948 р. постало в-во “Молоде життя”, яке, крім видавання юнацького журналу під цією ж назвою, фірмувало низку наукових праць, публі­кацій НТШ, а серед них як головне видання — Енциклопедія Українознавства (EУ). Вона стала необхідним матеріялом для членства Пласту в діяспорі. Інші видання — це: “Нарис сучас­ної української літературної мови” Юрія Шереха, Альманах Фізичної Культури та цілий ряд інших публікацій, пов’язаних з Пластом чи то тематикою, чи тим, що їх автори були пла­стуни.

В-во “Молоде життя” при видаванні EУ натрапляло на великі труднощі — редакційні й фінансові. Їх  допомагали поконувати пластуни, зокрема Курінь “Лісові Чорти”. При ви­даванні гаслової ЕУ/2 фінансову кризу вдалося побороти при допомозі т. зв. Акції-С (допомога Сарселеві), яку започатку­вав актив Пласту під проводом Кекилії Паліїв і яка знайшла позитивний відгомін в українському громадянстві. Акція ця й досі забезпечує фондами появу й закінчення EУ/2.

Після розпорошення членства Пласту в різних країнах ще пекучішою стала потреба журналів для окремих уладів — новацтва, юнацтва і дорослого членства. Спроба перенести з Мюнхену В-во МЖ до США чи Канади не була успішна, хоч були інтенсивні заходи. Фірма МЖ в Мюнхені, власність Пла­сту, згідно з вимогами німецького закону мусіла перетворитися на одноособову фірму в-ва МЖ. Фірмував її пл. сен. Володи­мир Козак (1954-63), а згодом пл. сен. Атанас Фіголь (до 1971), з тим, що формальні її власники підлягали повному контролеві пластових проводів.

Пластові журнали.

Ілюстрований місячник для новацтва почав виходити в 1945 р. в Німеччині. По короткій перерві при переселенні член­ства почав виходити з 1954 р. в Нью-Йорку “Готуйсь”, а з січ­нем 1971 р. появляється в Торонті. Журнал виконує важливу функцію сполучника поміж новацтвом у 6-ох країнах, допо­магає внховникам матеріялами — літературними на актуаль­ні теми, перекладами і спонукує дітвору до творчости. В жур­налі, крім літературного матеріялу, сторінки: мовних ігор, сто­рінки для малят, хроніка, листування, майстеркування, рисунки-малюнки, дитяча творчість — т. зв. “перші спроби”. Досі вийшло 255 чисел “Готуйсь” (до кінця 1978 p.).

“Юнак” (попередня назва “Молоде життя”) — це ілю­стрований місячник. Виходив в 194649 pp. в Німеччині, 1950 р. в Канаді, в 1951-59 у США, а в 1963 р. відновив появу в Ка­наді, де виходить і досі.

Журнал інформує про життя і працю юнацтва, об’єднує пластову молодь, у ньому завжди “спроби молодого пера”, до­писи до хроніки, рецензії на прочитані книжки, на нові му­зичні платівки, репортажі з мандрівок тощо. Колишні юнаки — співробітники “Юнака” зі своєю творчістю вийшли вже на сторінки “Сучасности” та загальногромадської преси. Особли­во жвава літературна діяльність юнацтва під проводом Дмитра Нитченка в Мел5орні. Загально відомі молоді поети — Кате­рина Горбач, Роман Бабовал, Любомир Госейко та інші — де­бютували в “Юнаку”. “Юнак” користується популярністю серед громадянства, має добрі оцінки за зміст і вигляд. У ньо­му є перегляд громадської активности юнацтва, рівня україно­знавства, національного вироблення нашої молоді. Досі поя­вилося 183 числа “Юнака” (до кінця 1978 p.).

“Пл. Шлях” — квартальник, журнал дорослого членства Пласту і Пластприяту. Він почав виходити ще у Львові 1930 p., появлявся з перервами в Німеччині, а в 1966 році відновив появу в Торонті й виходить досі. Вийшло досі 55 чисел. У них віддзеркалене не тільки життя і праця Пласту, але й зміст “ідеологічного наплечника”, з яким мандрували пластуни по Україні, мандрують тепер у 6-ох країнах світу. В журналі знайдемо підсумовування і підтверджування пластових ідеалів, ви­несених з України, які однаково, хоч тепер при дуже відмін­них обставинах, правлять пластунам за дороговкази на всіх життєвих закрутах. (…)

У прикладах сходин Ти пізнав декілька ігор і това­риських забав. Але це тільки кілька зразків з великого вибору прерізних ігор, яких можна навчитися чи то від інших пластунів, чи то з журналів і книжок для молоді. Тепер легко можна дістати на книжковому ринку багато гарних, ілюстрованих видань з цієї ділянки, різ­ними .мовами та у великому виборі.

Ігри це таке улюблене зайняття молоді всього світу, так багато різних родів і відмін їх буває, що можна на­віть поділити їх на групи. Так розрізняємо відповідно до того, де їх відбуваємо, ігри в кімнаті або на віль­ному повітрі. І одні, і другі бувають “тихі” — тобто такі, що ними не перешкоджаємо іншим, або “гамірні”, що вимагають відокремленого місця й свободи. Бувають ігри короткі, що їх можемо вплести у різноманітну програму сходин, або довгі, що на них мусимо завжди передбачити потрібний час.

Гра різниться від забави тим, що забава має на меті весело й культурно провести час, а гра завжди має завдання ще й виробляти у нас якісь прикмети духа й тіла або навчити нас чогось потрібного нам у пласту­ванні та в щоденному житті.

Тому можемо поділити ігри ще на такі, що мають на увазі виробити у грачів якусь особливу прикмету або вмілість, як ось ігри, що виробляють наші змисли, нашу пам’ять, фізичну силу і вправність (спортові), нашу спо­стережливість, дотеп або ознайомлюють нас із різними відомостями з українознавства чи вмілостями для пла­стових проб тощо.

Маючи на увазі цей поділ ігор, наші потреби під­готувати ту чи іншу точку з пластової проби, до якої готуємось, пору року, місце й час, підбираємо ігри для наших сходин, прогулянок, мандрівок, зустрічей тощо. Повторяючи їх у різних відмінах, самі переконуємось, наскільки вони помогли нам опанувати бажану ділян­ку знання чи виробили ту чи іншу бажану вмілість.

(…) Відповідно до потреб можна і треба застосовувати й переробляти найдені у підручниках ігри так, щоб для нас вони в даний час найбільше підходили.

А перш за все треба Тобі пам’ятати, що кожну гру і товариську забаву можемо провести по-пластовому так, як це ми з’ясували у правилах Великої Гри (дивись IV розділ нашої книжки), і тоді вона нам справді вдається та дасть користь, або можемо її якоюсь непластовою поведінкою одиниці чи цілого гуртка зіпсувати, а собі й іншим спричинити багато неприємностей чи клопоту. Тож запам’ятай собі це юнацьке гасло:

“Чесний змаг і чесна гра — це ознака пластуна”

В часі першої світової війни зустрівся одного разу ж повітрі славний німецький літун Ріхтгофен з англійським противником. Змісця розпочався бій, один одного почав обстрілювати скорострілом. Нараз англієць запримітив, що противник перестав стріля­ти, бо з якоїсь причини затявся скоростріл. А літак Ріхтгофена був загально знаний, отож англієць зняв, з ким має діло. Побачивши, що Ріхтгоіен став безборонний, – він завернув свого літака й відлетів. Лі­тун перервав наступ у тому моменті, коли спостеріг, що противник не має рівних з ним шансів. Це є – чесна гра.

Подібних прикладів маємо багато з часів середновіччя. Тоді боротьба велася здебільшого в фор­мі двобою на шаблі. Коли трапилося одному з войовників, що йому в часі бою зломилася шабля, против­ник відкладав і свою шаблю. – Це є чесна гра.

Наш лицарський князь Святослав завжди пові­домляв: «Іду на вас», – коли вирушав проти когось війною. А під Ґрунвальдом, де зустрілись Герман­ські хрестоносці зі слав’янською коаліцією, обидві лави рушили до бою щойно після того, як трубачі дали знак до наступу. І це є чесна гра. (Варта пригадати при цій нагоді, що побіду виріши­ли “руські полки” – з Галичини, Волині й Поділля і військовий геній Витовта!).

Правила чесної гри мали створити умовини жит­тя і боротьби – гідні людини, мали навіть у боротьбі дати змогу борцеві – бути людиною. Вони давали всім партнерам боротьби – рівні шанси, значить рів­ні права на виграну, хоронили їх перед підступом, несподіваним заскоченням і всяким обманом.

Друга, світова війна внесла в боротьбу зовсім інші методи. Вони довели до того, що людина стала почуватися, немов звірина серед дикого степу, цько­вана і тровлена з усіх сторін найбільш дикими за­собами боротьби. Тепер людина ні хвилини не чуєть­ся певною, ніколи не знає, коли й звідки вдарить на неї ворог. Життя у таких умовинах стає нестерпним.

Дух, з якого зродились оці методи, на жаль, не минув і нашої країни. Під його впливом і в українському житті завелись методи протилежні правилам чесної гри. Як довго шаліла війна, – гук гармат і вибухи бомб заглушували здоровий голос протесту проти вродження у наше життя тих “модерних” методів боротьби, які перемінювали людську спільноту – в стадо вовків.

Війна скінчилася, а ми опинилися на вигнанні. Але вовчі методи у нас не перевелися. Та тут вони показались подвійно небезпечними й ще більш злочинними, ніж це було в краю, умовини життя на еміґрації – такі важкі й повні небезпек для нас, – як національної спільноти, – що тільки тоді зможемо не датись їм і зберегти себе, як окремішню національну групу, – коли будемо всі разом, як одна ве­лика сім’я, як спільнота тісно спаяна, під кожним оглядом солідарна, з високо-етичним рівнем життя. А кромі того наші люди зіпхані в великих масах по та­борах – а таборовий побут ще більше степенує ці не­безпеки. Щоб можна було по-людському жити в таких людських муравлищах, якими є табори, мусять у всіх людських взаєминах, – так у приват­ному, як і громадському житті, – запанувати методи чесної гри.

І оце щораз голосніше чути з усіх усюдів про­тест проти вовчих прийомів. Щораз загальнішою стаз туга за людськими умовинами життя – і боротьби. А разом з тим щораз рішучіше лунає категорична вимо­га чесної гри в усьому громадському житті, а в гро­мадській боротьбі зокрема.

Сьогодні кожному ясно, що наш рятунок тільки в тому, якщо потрапимо зорганізуватись у рямках одної цупко зв’язаної спільноти, яка буде жити од­нією думкою, одним змаганням і однією надією. І ясно дальше, що такої спільноти  вовчими прийомами  ми не створимо, – тіль­ки одиноко   методами чесної гри.

Тими методами чесної гри став сильним англій­ський нарід; вони стали підставою англійської ім­перії. Тими методами швейцарці розбудували також і свій добробут – у гористому, убогому краю, і під­несли його на найвищий рівень в Европі. Подібно й у шведів. Бо тут і там – методи чесної гри стали пе­редумовою для здійснення національної солідарности. А ця знов уможливила влаштувати життя, якого їм мо­же позаздрити кожний інший нарід.

Щоб наглядно показати, що значить чесна гра, уявіть собі м’ячеві змагання, але такі, де гра ве­деться без правил, де кожний грач грає, як сам захоче, грає “дико” і вовчими методами змагає до ці­лі. Десь, пригадую, – така гра вже була. Вона, оче­видно, не дійшла до кінця, а вислідом було, – що кількох грачів знесли з грища з поломаними ногами, один мав зломане ребро, кілька, інших мали теж по­важні ушкодження. А кілько було перепалок, сварок, рукопашних розправ – поміж глядачами! Змагання покінчилося одним великим скандалом!

А тепер уявіть собі, що все життя народу – це одно велике змагання на величезному грищі. Які бу­дуть висліди, коли змагання відбувається   дикими методами вовчої гри? Кожний іде до своєї цілі, – як уміє і може:  один – по трупах своїх противників, другий – пістолем промощує собі шлях, інший знов – кулаками й широкими ліктями, цей – воює брехнею та обманом, той – скликає найбільших злочинців проти свого суперника, ще інший – кличе чужинців на, поміч твоїй власних братів, а тамтой – доносами та зрадою купує собі протекцію у ворогів народу!  Ото було б позорище! Аж страшно подумати, що таке  видовище мав би дати український нарід на еміграції!

А це могло б легко статися, якщо загаді грома­дянства бездільно приглядатимесь, як паношаться у нашому житті вовчі прийоми. І коли сьогодні вимога чесної гри стає неначе гаслом оздоровлення, – то ми схильні добачати в тому пробудження інстинкту са­мозбереження народу.

Чесна гра – це школа громадської постави. Діточа ігра й спорт – є підставою державницького ви­ховання – якраз завдяки тому, – що вони дають пер­шу заправу в методах чесної гри.

В Англії ігра й спорт належать до головних та найвизначніших засобів виховання державних мужів. Бо спорт не тільки гартує тіло й розвиває фізичні сили, але дає крім того речі без порівняння вартніші: формує громадянина, дисциплінує його духа, заставляє його шанувати правила гри – й тимсамим – вже в молодечому віці – привчає майбутнього грома­дянина – респектувати закони. А що найцінніше: за­правляє його в чистих і чесних методах гри – а роз­виває в ньому погорду до нешляхетних і нелицарських засобів поступовання.

Тільки в атмосфері чесної гри міг скристалізуватись той тип, що є гордістю англійської раси й, рівночасно її силою: англійський джентельмен. Бо це тип людини, що панує над кожним своїм рухом і кож­ним порухом свого почування, – а тому вміє панува­ти й над другими!

А пригадаймо собі, яким благословенством була чесна гра для старинньої Геллади. Неодин раз призадумувались дослідники над її таємницею: звідки та­кий високий підйом всього життя, звідки така буйна творчість, що досягнула висот, яких й досі людство не перевищило? – Розв’язка загадки в тому, що старинний грек сприймав усе життя, як аґон-змаг ігру. Життя для нього – це змаг за найкращий осяг, а змаг-агон можливий тільки в атмосфері чесної гри, яка дає кожному рівні шанси дійти до цілі. Коли одного разу на олімпійських ігрищах одному бігунові зсунулась перев’язка з бедер, то всі інші учасники змагу дістали наказ скинути свої перев’язки, шоб усі мали рівні шанси в бігу до мети. Сприймання ці­лого життя як змаг-аґон і методи чесної гри випов­нили все життя такою динамікою, що це дало змогу гелленському генієві досягти божеських висот творчости. Чесна гра.між філософами – дала  Плятона й Аристотеля, між драматургами – Айсхіля і Софокля, між мистцяии – Філія і Праксітеля, між реторамй Демостена й плеяду софістів, між  політиками – ці­лий ряд мужів великого формату.

Одною з хворіб нашого національного організму є отягання нашого життєвого рівня вниз. А еміґраційний побут ще більше сприяє тому спиханню на дно. Замало серед нас амбіцій підносити народний стиль вгору, ушляхетнювати методи людських взаємин і, як треба, – громадської боротьби. Бо боротьба – є одним з проявів життя, вона є стимулом поступу та культури. Але боротьба внутрі одного громадянства тільки тоді є будуючим чинником, коли вона ведеть­ся методами чесної гри. В іншому випадкові бороть­ба зроджує зародки  розкладу  й  руїни. Ушляхетнення методів нашого громадського жит­тя – це передумова української сили на чужині.

В тому відношенні Пластовий Улад має сповнити історичне   завдання. Вже ідеоло­гічні підстави нашого руху зобов’язують пластунів до активности в тому напрямі.  Пластова організація дає найвідповідніше середовище для плекання та здійснювання у практичному житті – методів чесної гри. Пластові провідники мусять придумати таку сис­тему пластового виховання, щоб вщіпити пластунам відразу до тих вовчих прийомів, що розпаношуються у нашому емігрантському середовищі. З пластових ря­дів мусить залунати рішучий голос протесту проти звироднілих методів громадського життя і політичної боротьби.

Ці ігри більше складні за попередні. Вони вимага­ють заздалегідь докладного плянування і приготуван­ня. Теренові ігри є дуже популярні в пластуванню своїм пригодництвом і своєю романтикою. Цінною характери­стикою їх е вплив на вироблення ініціятивности і провідництва.

У плянуванню теренових ігор беремо до уваги:

Пори року. Найчастіше теренові ігри проводиться лі­том, рідше — весною та осінню, і дуже рідко зимою.

Терен. Треба бутУ добре ознайомленим із місцевістю, де плянуємо провести гру.

Час. Спочатку починаємо з коротких, одногодинних ігор. Потім переходимо до двогодинних ігор і т. д. Де­які теренові ігри можна опрацювати на цілий день, а то й на два дні (такі ігри рекомендується для пла­стунів скобів).

Назви. Найкраще тереновим іграм давати історичні назви. Цим ми надаємо більшу привабливість.

Виряд. Потрібно мати топографічну мапу даної мі-сцевости і повний виряд, відповідно до вимог тієї гри і пори року.

Правила гри. Потрібно виготовити їх завчасу. При­клади:

1. Кожна гра мусить мати однаково опрацьовані функції для обох груп (наприклад: атаки і обо­рони). Ніколи не давати перевагу одній із груп, б — Для розрізнення „ворожих” груп найкраще вжи­вати барвні пов’язки на руках або ,,латки” на плечах.
2. Установити методу „полону” чи „вбивства”. На­приклад, через відірвання пов’язки чи „латки”.

Перебіг гри. Беремо до уваги наступне:

1. Обидві групи учасників гри мусять дорівнювати одна одній.
2. Визначити вихідні пункти, пункти зустрічі з „во­рогом” і кінцевий пункт збірки обох груп.
3. Устійнити час початку і кінця гри.
4. Для більшої цікавости ще можна передати про­відникам груп завчасу приготовлені інформації в заклеєних ковертах. У визначений час провід­ники відкривають коверти і знайомляться із змі­стом гри, метою гри, правилами і вимогами. Мож­на додати ще шкіц місця теренової гри, або по­дати азимути, при помочі яких провідник зможе визначити маршрут по мапі. (Цю, більш складну, форму гри рекомендується застосовувати до пластунів, які або приготовля­ються до третьої пластової проби, або вже мають третю пл. пробу. Іншими словами – застосувати до пластунів, які мають добрий досвід і вишкіл).

„Полювання на оленя”

Гуртковий — це олень. Він не ховається, але або стоїть, або рухається в колі, промір якого е 20 кроків

(для відміни гри ,,олень” може стояти або рухатися на одному місці). Пластуни стоять довкола „оленя” на від­далі 100-200 метрів (ярдів). На поданий знак пластуни вирушають, щоб знайти ,,оленя” і непомітно підкрастися до нього. Коли гуртковий побачить когось із пластунів, викликує його ім’я, і той виходить із гри. По 15-20-30 хвилинах гуртковий подає сиґнал, що грі кінець. Всі встають на тому місці, до якого дійшли. Виграє най­ближчий.

Цю гру можна проробити в іншій формі, а саме: „олень” має зав’язані очі. Тоді пластуни-мисливці стоять

від нього на віддалі 50-ох кроків. Час гри тоді скоро­чується до 10-15 хвилин.

„Рохвідування за ворогом”

За місце править частина терену чи міста розміром з квадратну милю (або 2 кілометри) і з визначеними ме­жами.

Один гурток (або півгуртка) — це „ворог”. Він ви­рушає першим і ховається в межах визначених кордо­ном. Другий гурток (або друга частина півгуртка) виру­шає 15 хвилин пізніше і намагається розшукати ворога. Другий гурток (або півгуртка) можуть діяти всіляко, на­віть розсипатись одинцем, те саме відноситься і до „во­рога”. Але одні і другі звітують своїм провідникам (або гуртковим) про рух протилежної групи.

Коли другий гурток за визначений час (наприклад, одної години) не розшукає „ворога”, то „ворог” виграє.

Пластуни з обох груп записують імена бачених пла­стунів із протилежної групи. За кожного баченого одер­жують 2 пункти.

„Облава партизанів”

Розвідувачі доносять, що в лісі, в точно визначенім терені, сховалась група ворожих партизанів кількістю 5-7 людей.

Курінь одержує доручення виловити їх. Провідник вправи розділяє своїх на менші відділи, кожному відді­лові доручає перешукати визначений відтинок терену, забезпечуючи його мапою, шкіцом із напрямними кутами маршу або іншими деталями, як час вимаршу, особливі доручення тощо.

З усіх боків одночасно починається наступ, перстень облави затіснюється.

Усі учасники гри одягнені однаково, особливих від­знак не мають, одначе кожен член одної і другої сторони носить на рукаві нитку кольору своєї групи. Взятому в полон або „вбитому” учасникові гри зривають нитку, і він випадає з гри. Його відводять на умовлене місце.

Члени облави порозуміваються між. собою прийня­тим гаслом. Поклик і відклик слід вимінювати з близь­кої віддалі, щоб не підслухали його супротивники, бо тоді легко могтимуть прослизнутися поміж чатами об­лави.

Партизани є добрі й проворні розвідувачі. Вони вмі­ють добре ховатися, непомітно просмикнутися, стара­ються використати кожну тактичну помилку облави, бо знають, що на кожний оклик „стій”, звернений в їх бік, мусить кожний учасник стати. Утікати, обдурювати, мов­ляв, „я свій, чого чіпляєшся” — не вільно, бо можна цим пошкодити своїм і знищити цілу вправу.

Вправа може тільки тоді добре вдатися, коли буде збережена між учасниками: глибока тиша, щоб навіть птах не сполохати. Це стосується взагалі всіх польових ігор.

Виграє облава, якщо переловить усіх партизанів або якщо тільки один втече від неї; у кожному іншому ви­падку виграють партизани.

Терен вправи, простір кількох квадратових кіло­метрів, мусить мати багато природних схованок (гайків, хащів, ровів, ям).

За зловлення провідника партизанів 4 пункти, за зловлення звичайного партизана 2 пункти..

Кожний партизан, що висмикнувся, виграє 3 пункти.

„Оборона Січі”

Більша група — це „татари”, які здобувають Січ. Менша група — це „запорожці”, які обороняють Січ. Відношення між групами 1 до 2.

Січ представляє хоруговка, від якої на віддалі 50-100 кроків розміщені чати. Кошовий Січі не має права наблизитися до хоруговки ближче, ніж 20 кроків. Довко­ла хоруговки хащі, природні заслони терену.

Чатам не вільно змінити становища, хібащо на на­каз кошового.

Гурток розвідувачів досліджує околицю, стежить за рухами ворога, що наступає, і про все доносить кошо­вому, який на основі цих вісток пересуває чати.

Чати недоторканні, треба їх оберігатися, але можна переловлювати гінців, що їх висилає кошовий до чат, і так перешкодити у його зв’язку з чатами.

Січ тоді здобута, коли хоч один „татарин” дійде до хоруговки. Гра триває 1-2 год.

Пункти обчисляються так само, як і при вправі ч. 3.

„Фронтові лінії”

Два курені в кількості 40-60 людей, рівні силою, роз­ташовуються на віддалі 1-2 кілометрів один напроти од­ного або під кутом. Провідники пробоєвих гуртків виси­лають розвідувачів, що мають розвідати про становище чат противника, про розміщення хоруговок, про рухи пробоевого гуртка. З нарисом становища ворога верта­ються (якщо їх не переловлять) до свого гуртка. Почи-

нається наступ, або приготовляється у певній віддалі від хоруговок засідка. Тих, що наступають, переловлюють чати противника. Якщо хтось прокрадеться через лінію ворожих чат, — забирає тільки одну хоруговку і з нею вертається до своїх, прокравшись ще раз через лінію во­рожих чат.

Чатам не вільно наблизитися до хоруговок на ближ­чу віддаль, як 200 кроків, але вільно посилати до булави пробоєвого гуртка гінців із проханням допомоги.

Чати недоторканні, не мають жадних бойових від­знак, але гонець, що поспішає до відділу, дістає бойову відзнаку і тоді втрачає недоторканність, значить, можна його „вбити” (зловити).

Для гри мусять бути точно визначені межі і терен.

Гра триває дві години.

Пункти: убитий (роззброєний) противник — 2 пунк­ти, гонець — 2 пункти, здобута хоруговка — 5 пунктів; втрачений ігрець — 1 мінус. Виграє група, що втратить менше хоруговок, менше членів, отже здобуде більше пунктів.

Цю гру можна ускладнити, даючи особливі доручен­ня поодиноким гурткам, наприклад, збудувати кладку через річку і дістатись до ворога з боку, звідки він най­менше сподівається нападу чи підходу, виконати нарис становищ противника відповідно до вимог картографії, переслати депешу в даному часі та умовленими засобами (семафором або Морзівською абеткою — хоруговкою чи світлом) до провідника даної групи тощо.