У пластовому таборі не розбиваємо наметів рядами чи вуличками як у військовому обозі, але розкидаємо їх поодинокими гуртками: 50 чи 100 або й більше ярдів один гурток від одного, у великому колі, навколо намету виховника, що творить разом з прапором і таборовою ватрою звичайно осередок табору.

Розбивання шатер. Як уже вибереш собі місце під табір, розбий своє шатро так, щоб вхід не був проти вітру.

Можеш сміятися з дощу, коли ти правильно натягнув шатро

ТОМ-ЖОВТОДЗЮБ Ч. 4. ТОМ ІДЕ ТАБОРУВАТИ.
Повний надій до табору прийшов.
Що шатро линви держать – відразу пізнав.

Коли надходить злива, викопай навколо шатра рівчачок – 3 цалі завглибшки – щоб його не залила вода. Цей рівчачок має відводити воду кудись униз з горбка. Викопай ямку завбільшки з горнятко відразу біля долішнього кінця шатрового паля, і встроми туди цей паль, коли надходить дощ. Це дасть тобі змогу звільнити відразу усі шнури, що від вогкості корчаться.

Постачання води. Коли там є джерело чи струмок, треба найкращу його частину зберігати в чистоті й охайності, щоб мати воду для пиття. Далі вниз по течії можна визначити місце для купання, прання тощо.

Пластуни завжди дбають про те, щоб зберегти воду для пиття якнайчистішою, бо інакше можуть захворіти.

В кожній воді буває багато мікробів, замалих, щоб їх можна побачити без мікроскопа. Деякі з них небезпечні, інші ні. Ніколи не знаєш, чи в воді нема небезпечних мікробів; якщо маєш сумніви щодо води, найкраще вбити всі зародки переваренням води. Поки будеш пити – охолоди її знов. При переварюванні води не досить тільки закип’ятити її і відразу відставити; її треба поварити з 1 /4 години, бо ці зародки дуже міцні створіння і, щоб їх убити, треба довго кип’ятити.

Кухні. Вогонь для варіння розкладаємо за вітром, тобто в тому напрямі від табору, куди віє вітер, щоб дим і іскри з вогню не летіли на шатро.

Старі пластуни завжди дуже дбають про надзвичайну чистоту в кухні, бо коли навколо сміття й залишки, на них громадиться мушня, що легко може затруїти їжу, а від того пластуни можуть захворіти.

Тому завжди зберігай у кухні і навколо неї якнайбільшу чистоту.

Для того треба мати дві ями – одну мокру, а другу суху. Це звичайні діри в землі, приміром коло 18 цалів і завглибшки щонайменше дві стопи. Мокру яму покриваємо зверху шаром соломи чи трави і через нього ллємо помиї. Цей покрив затримує нечистоти і не дозволяє, щоб вони осідали на землі. Цю солому чи траву треба щодня палити і давати нову.

До сухої ями скидаємо все, що не горить. Коробки від консерв насамперед палимо і склепуємо наплоско – аж тоді кидаємо до сухої ями. Пали все, що можеш, бо яма буде дуже швидко повна. Сміття треба щовечора прикрити шаром землі.

Лятрини (туалети). Друга важлива для здоров’я пластунів справа – це викопати рівчак, що служитиме за лятрину. Всі пластуни мусять запам’ятати, що перше, про що треба подбати, прибувши на місце таборування – це лятрина.

Ще поки розіб’ємо шатра і розпалимо вогонь, треба викопати лятрину й побудувати навколо неї заслону. Рівчак має бути дві стопи завглибшки, три стопи завдовшки і одну стопу завширшки, щоб той, хто ним користується, міг присісти і розставити ноги – одну по одному, а другу по другому боці рівчака. Справивши потребу, вкинь грубу верству глини і, після кількаденного користування, цілий рівчак прикрий старанно землею.

Навіть у таборі на одну ніч пластуни повинні викопати собі лятрину. І навіть, відійшовши з табору, пластун завжди випорпає собі малу ямку кілька цалів завглибшки, що її після справлення потреби знов засипле. Занедбання того не тільки робить місце нездоровим, але також відбирає у селян і господарів охоту давати пластунам поле під таборування. Отож, пластуни, не забувайте про це!

Коли ти вибираєшся таборувати, мусиш насамперед вирішити, де має стояти твій табір і який він має бути.

Що ближче він буде до твого дому, то менші витрати на дорогу.

На мою думку, найкраще місце під табір у лісі чи близько лісу, в якому маєш дозвіл зрубувати дерево для опалювання і на будову колиби. Отож, якщо ти знаєш по сусідстві власника лісу, що дозволить тобі користуватись якимсь його кутком – твоє щастя. У лісі буває вогкий ґрунт, а в негоду капає з дерев. Зверни на те увагу. Якщо збудуєш добру непромокальну колибу, то шатра не потребуєш.

Морське побережжя теж добре місце під табір, якщо знайдеш таку місцину, де можна дістати човни і купатися. Інколи можеш дістати для користування “гаусбот” (мешкальний човен). Тільки не забувай про добру воду для пиття й дерево для опалювання.

Можеш теж вибратись у гори, на пустирі чи на річку і дістати дозвіл там розтаборитися.

Вибираючи місце під табір, завжди думай про те, що буде, коли настане дощова й вітриста погода. Вибирай найсухіше і найзатишніше місце, недалеко від доброї води – це найважливіша справа першої ваги. І впевнися, що твоя питна вода чиста.

Є багато способів, як збудувати вигідне ліжко в таборі, але завжди треба постелити між тілом і землею непромокальне рядно. Добре, лягаючи, постелити грубо натяту траву, солому чи папороті.

Думаю, що ти ніколи не переконаєшся, скільки в тебе твердих клубів, поки не переспиш раз на голій землі, не підстеливши під себе ні соломи, ні трави.

Очевидно, кожний пластун знає, що найвразливіше місце – це бедрова кість. Коли тобі доведеться спати на твердій землі, то пам’ятай про те, що вся таємниця, як зробити собі вигоду, в тому, щоб вигребти малу ямку, завбільшки в чайну чашку, де б можна примістити бедро. Це робить велику різницю при спанні. Нічний відпочинок – це важлива справа; хто добре вночі не виспиться, той швидко вичерпається і не зможе виконувати так добре денної роботи, як той, що вигідно виспався. Тому моя добра порада: зроби собі добрий грубий матрац із соломи.

ТОМ-ЖОВТОДЗЮБ Ч. 5. ТОМ ВИСИПЛЯЄТЬСЯ.
І казали йому: багато покривал під себе давай!
Але він знає краще – тому замерзає.

Як зробити матрац

Коли хочеш зробити матрац, змайструй собі таборовий ткацький станок і зроби на ньому матрац з бадилля, папороті, вересу, соломи чи трави, шість стіп завдовжки і дві стопи і дев’ять цалів завширшки. На тому ж станку можеш плести мати з соломи, щоб з них робити шатра, сховища чи стінки.

Можна зробити собі ліжко ще й іншим способом, а саме: ушити великий мішок з брезенту чи грубого полотна, шість стіп завдовжки і три стопи завширшки; в мандрівці можна там скласти свій виряд, а в таборі можна його випхати соломою, листям чи папороттю тощо, і вживати як гарного м’якого матраца.

У такому мішку для спання можна таборувати й без шатра

Подушка теж дуже вигідна в таборі. Для цього потрібний сильний мішечок, коло двох стіп завдовжки і одну стопу завширшки.

Його можна самому собі зробити. Вдень послужить він тобі за мішок на одяг, а вночі – за подушку. Випхати треба її власним одягом, гарно складеним і звитим.

Я часто вживав своїх черевиків за подушку, завивши їх у сурдут, щоб не розсувалися.

Як зробити таборовий ткацький станок. Вбий у землю поруч 5 коликів заввишки дві стопи і шість цалів (І ряд). Навпроти цього ряду вбий у землю на віддалі 6-7 стіп два колики теж в одній лінії (II ряд) й прикріпи до них поперечку (отже рівнобіжно до І ряду), або вбий теж 5 коликів. Від кожного колика І ряду натягни до поперечки II ряду мотузку чи шпагат і там їх прив’яжи. Продовження мотузків поверни назад через І ряд; залиш їх яких 5 стіп довшими та прив’яжи їх до вільної поперечки чи пак ткацького “валка”. Так мають іти від кожного колика І ряду мотузки до II ряду й далі назад до вільної поперечки, і сюди вони повинні бути прив’язані на такій віддалі одні від одних, яка є між кілками І ряду.

Один пластун рухає тепер повільно валком униз і вгору, а другий вкладає в’язанки папороті чи соломи верствами напереміну то наверх, то під спід поземо натягнутих мотузків. Ці в’язанки стягаються мотузком, прив’язаним до валка, коли його підносити вгору чи опускати вниз.

Коли ти пересунеш при тому валок раз трішки направо, то знов наліво, щоб прив’язані до нього мотузки раз ішли з одного боку поземо натягнутих мотузків, то знов з їх другого боку, то вони будуть переплітатися і в’язання буде міцніше.

На таборовому ткацькому станку легко уткати вигідні матраци з бадилля, папороті, вересу, соломи чи трави

“Як собі постелиш, так і будеш спати”, — каже народне прислів’я. Пластуни знають добре, що добрий сон і відпочинок залежать не тільки від постелі, але й від того, як збудоване шатро.

Недосвідчений юнак легковажить приписи доброї будови шатра, але до того часу, коли з солодкого сну збудить його дощ, чи вітер підірве або звалить на ньо­го шатро, чи вода просочиться й промочить “до нитки” його тепле ліжко.

Щоб не переживати таких не надто приємних при­год серед ночі, краще завчасу і завжди, не зважаючи на те, що заповідається погідна ніч, поставити шатро як слід.

Перш за все вибери добре місце. Не в заглибині, звідки вода не має куди стікати. Не на самому вершку гори чи горба, коли немає довкола високих дерев, якщо не бажаєш, щоб Твоє шатро виконувало завдання громозводу. Найкраще на трохи похиленому терені, поро­слому хоч з одного боку лісом, далі від великих дерев із сухими або пошкодженими гілками, що могли б під час великої бурі обірватись і впасти на шатро.

Вибирай терен сухий, не хвилястий і не кам’янистий, щоб можна було вбивати кілки.

Роздивися, чи немає поблизу мурашника та чи не ставиш шатра саме на їхньому шляху до води, до “пасовища” їхніх “корівок” тощо. Щоправда, вони Тобі не дозволили б спізнитися на ранішню збірку, але краще не переривати їхнього звичайного порядку денного. Ко­марі люблять вогкі, парні долини, втікають від вітру, що гуляє по верхах. Теж подбай, щоб Твоє шатро було на продувному місці, де за дня доходить соняшне про­міння та висушує вогкість. Гірські потоки під час бурі заливають не раз дуже раптово широкі долини.

Дивись, щоб шатро було вище всякого можливого заливу під час несподіваної повені.

Хоч би якої форми було Твоє шатро, перш, поки його поставиш, сполучи всі частини та розклади так, щоб його “підлога” набула бажане положення. Приколи тимчасово кінці шатра кілками до землі, влізь у сере­дину шатра і постав одну чи більше завчасу пригото­ваних головних підпор.

Коли шатро вже стоїть, поправ ще раз кілки, пиль­нуючи, щоб полотно всюди було сильно й рівно нап’яте, а форма з усіх боків симетрична. Тепер дивись, чи го­ловні підпори стоять прямовисно. Коли ні — поправ, звільняючи в потребі один-щва кілки.

Тепер, не відкладаючи, берись до польової лопат­ки. Обкопай шатро рівцем, не зважаючи на те, що, мо­же, хтось сміявся б з Тебе і переконував, що сьогодні буде прегарна погода. Ти посмієшся колись з нього, ко­ли серед ночі мокрий прийде про’ситись до Твого сухого шатра. І хоч Ти радо приймеш його як гостя, але з того часу він вилікується з лінивства. Рівець потрібний від горішнього боку похилого терену і з боків, так щоб вода могла вільно стікати у природно похилому напрямі. Не багато поможе рівець довкола шатра, коли немає куди з нього воді подітись. По скінченні таборування не забудь загорнути рівець або поікласти в нього вико­пану дернину та прибрати чи опалити все, що застанеться по таборуванні.

Шатро треба скласти зовсім сухим або при першій нагоді просушити. Це дуже важливе, щоб зберегти йо­го на довгий час придатним до вжитку.

Може, одначе, трапиться й таке, що немає в Тебе й Твоїх друзів шатра, а треба заночувати.

Тоді можна збудувати захисток-курінь (“шалаш”) із матеріялу, який в даній околиці найдеться.

Ось тобі взірець такого куреня:

Як його збудувати, розказує Тобі цей рисунок. Та­кі курені-захистки будували собі наші пластуни в Кар­патах, коли купити шатра іне мали спромоги. Будова його вимагає більше праці, помисловости і підхожого матеріялу, але старанно зроблений, такий курінь добре захищає від дощу, вітру, а навіть сильної бурі.

Щоб жити вигідно в таборі, пластун мусить вміти збудувати собі тимчасове сховище на одну ніч або й тривалішу хижу, якщо збирається таборувати довший час.

Яке сховище будувати – залежить від околиці й погоди.

Зверни увагу, з котрого боку віє вітер; задню стіну сховища зверни в цей бік, а вогнище зроби перед входом. Якщо збираєшся таборувати там, де багато дерев, і якщо маєш право їх уживати, то ти можеш вибрати собі довільно один з багатьох типів сховищ. Тимчасове сховище на одну ніч – це найпростіший вид хижі.

Схоронище на одну ніч – це простий дашок, що його швидко зробиш

Вбиваєш сильно в землю прямовисно дві жердки і на їх вершки кладеш поперечку. На цю поперечку спираєш більше тичок з боку вітру та кладеш на них дальші поперечки для прикріплення галузок, комишу, деревини, хмизу чи іншого матеріалу на дах.

Для одного чоловіка може бути таке сховище зовсім мале, три стопи заввишки спереду, три стопи завширшки і шість стіп завдовжки. Вогонь розклади яких чотири стопи перед входом і лягай у сховищі вздовж вогню.

Пошивання хижі

Коли берешся пошивати дах, починай знизу і клади матеріал верствами, одну вище одної так, як кладуть дахівки. Так зробиш дах непромокальним.

Паль, вложений у розгалуження дерева, може бути основою для твоєї хижі

Для пошивання можеш ужити грубих, завжди зелених гілок чи трави, комишу, дернини, кори чи дощинок, званих “ґонтами” або малих гілок вересу, тісно скручених.

Звичайно, закінчивши пошивати стріху, радять класти на неї кілька галузок і грубших паль, щоб стріху втримати під час завірюхи.

Інші хижі

Якщо захочеш збудувати цілу хатку, можеш зробити собі стріху, спираючи її з обидвох боків головної крокви. Але поодинокої стріхи з вогнем перед нею цілком вистачає для більшості людей. Інший спосіб будування сховища: зіпри жердку чи хребет скелету на розгалуження нижчого дерева, яких 5 стіп над землею, з тим, щоб долішній кінець жердки був віддалений яких 7 стіп від дерева в напрямі вітру; на ту жердку зіпри бічні поперечки й пошивай, як звичайно.

Де немає під рукою жердок, нагромадь купу хмизу, вересу і т.п. півколом, щоб він творив малу стіну і захищав від холодного вітру, а у відкритій частині півкола розведи вогонь.

Зулуси будують свої хижі так, що вбивають в землю прямовисно довгі тички по обводі кола. Вершки згинають до середини і зв’язують їх разом. Опісля переплітають ці тички гнучкими прутами впоперек і дістають щось на зразок округлої клітки для птахів. Це все покривають солом’яними матами чи пошивають або переплітають соломою. Інколи залишають малий отвір угорі, що править за комин.

Червоношкірі індіани будують свої “Ті-Пі”, зв’язуючи кілька довгих жердок разом у стіжок і покриваючи їх брезентом чи зшитими разом шкірами.

Якщо в твоєму шатрі чи сховищі занадто гаряче на сонці, накрий його покривалом або накидай на верх соломи. Що грубша стріха, то холодніше в шатрі влітку. Якщо ж у хижі холодно, зроби грубшу нижню частину стін або збудуй знадвору навколо хижі малу стінку з дернини в стопу заввишки.

Зулуси починають будувати хату так, що встромлюють довгі тички сторч у землю по обводі кола. Вершки зв’язують потім разом і роблять скелет

Ніколи не забувай викопати навколо хижі добрий рівчак, щоб твоєї долівки не залила вода знадвору, коли вночі пройде злива.

Хижу для гуртка можна збудувати, склавши тички у стіжок і прикривши так зроблений скелет дерниною

Тубільці з Сомалі називають таке схоронище “веб”

Залежно від умов і потреб вибираємо найбільш пригожий спосіб переправи.

Через глибоку, а не надто широку річку, коли над її берегом ростуть дерева, легко переправитись, зру­буючи надбережне дерево так, щоб воно упало впоперек річки. Обрубуючи гілки, влаштовуючи поруччя (з де­ рева або линви), додаючи в потребі ще один зрубаний стовбур, творимо кладку способом давніх піонерів чи лісовиків.

Таку кладку, одначе, можемо прокласти тільки там, це дозволено рубати дерева.

Коли можемо користуватися довгою драбиною, то­ді кладемо її у пригожому місці впоперек ріки так, щоб щаблі стояли прямовисно і творили основу для кладки.

При драбині ставимо жердки, що сягають дна річ­ки, а до них прив’язуємо линви як поруччя. На три­кутних опорах, прив’язаних до драбини і жердок, кладе­мо “поміст” із пригожого матеріялу. Якщо є дві дра­бини, кладка вийде зручніша і міцніша.

Цікавого способу переправи через глибокі канали вживають голландські скавти. Вони користуються при тому “ножицями”, як для ставлення щогли. їх ставлять на середині річки чи каналу, міцно прив’язують сідало і дві довгі линви. “Ножиці” нахиляють в один бік, юнак сідає на поперечку і тримається за жердку обома ру­ками. Тепер з протилежного берега інші натягають лин­ву, і юнак немов “перескакує” на другий бік. Друга линва забезпечує його від удару об землю на другому боці переправи.

Місток з “козлів” будуємо, коли річка неглибока, а зате ширша і має рівне, тверде дно.

“Козли” можемо легко зробити з пластових па­лиць або, в разі потреби, з довших і грубших жердок, які зв’язуємо линвами, вживаючи правильних пластових вузлів.

Такі “козли” ставимо у відступах, на які дозволяє нам довжина і якість матеріялу, що його вживаємо на

поміст, звичайно не більше ніж 3-5 кроків. До них при­в’язуємо перекутні жердки для скріплення стабільности (стійкосте) цілого містка. Прив’язуючи до “ніг” козла додаткові жердки, можемо забезпечити місток одним або й двома линвовими поруччями.

Над неширокими річками зі стрімкими спадистими берегами “козли” можна ставити в похилій позиції і ро­бити містки у формі дахових в’язань.

Кожний піонір повинен знати свої точні особисті виміри – ось так детально (подаю пересічні чоловічі виміри):

Кінцевий суглоб вказівного пальця або великого пальця – 1 цаль

Віддаль між розтягненими великим і вказівним пальцями – 8 цалів

Віддаль між розтягненими великим пальцем і мізинцем – 9 цалів

Від зап’ястка до ліктя (це теж довжина твоєї стопи) – 10 цалів

Від ліктя до кінця вказівного пальця (т. зв. “лікоть”) – 17 цалів

Від середини колінного “яблука” до землі 18 цалів.

Розтягнені рамена, від кінця до кінця пальців, – т. зв. “сажень” – відповідають майже твоїй висоті.

Пульс б’є біля 75 разів на хвилину. Кожний удар трохи коротший за секунду.

Крок: крок має біля 2 і 1/2 стопи, більш-менш 120 кроків дорівнює 100 ярдам. При швидкій ході кроки коротші, ніж при повільній.

При швидкій ході перейдеш милю (англійську) в 16 хвилин, тобто приблизно 4 милі за годину.

Оцінка віддалі

Кожний пластун мусить вміти оцінювати віддаль від цаля до милі і більше.

Якщо пам’ятаєш докладно свої виміри, вони тобі дуже допоможуть при мірянні предметів. Також корисно зробити засічку на палиці, що відповідають одному цалеві, шістьом цалям, стопі, ярдові. їх можеш виміряти мірничою стяжкою, поки почнеш уживати палиці. Оцінку віддалі під час мандрівки зробиш на підставі часу тривання мандрівки та її швидкості. Припустім, що йдеш зі швидкістю чотирьох миль на годину. Якщо ти мандрував півтори години – то знаєш, що пройшов біля шести миль.

Віддаль можна оцінювати також звуком. Якщо бачиш гармату, що десь далеко стріляє, і порахуєш секунди, що пройдуть від зблиску, аж поки не почуєш звуку, – можеш сказати, як далеко від тебе ця гармата. Звук іде зі швидкістю 365 ярдів на секунду (стільки ярдів, скільки днів у році).

Перевір на основі власних спостережень:

На 50 ярдів можна ясно розрізнити уста й очі особи. На 100 ярдів очі виглядають як крапки. На 200 ярдів можна ще відрізнити ґудзики і подробиці одягу. На 300 ярдів можна ще бачити обличчя. На 400 ярдів видно рух ніг. На 500 ярдів колір одягу.

При більших віддалях знайди собі в уяві половину віддалі до того предмета. Оціни віддаль того пункту від тебе і помнож це число на два – одержиш віддаль до того предмета. Інший спосіб: відгадай найбільшу віддаль, на яку той предмет може від тебе знаходитись, а опісля найкоротшу, яка може бути – і поділи.

Предмети здаються ближчими, ніж вони насправді є: за ясного світла, що падає на предмет, або коли дивитись понад воду чи сніг, коли дивитись вгору чи вниз. Предмети здаються дальшими: в тіні, коли дивитися через глибоку долину, коли тло того самого кольору, коли спостерігач лежить чи стоїть навколішках, коли над землею мигтить гаряче повітря.

Віддаль через річку

Щоб оцінити віддаль через річку, вибери собі якийсь предмет “X”, напр. дерево чи скалу, на протилежному березі навпроти твого табору “А” (дивись рисунок).

Витичивши трикутники, як показано на малюнку, можеш дізнатися про ширину річки з великою точністю

Йди під прямим кутом до напряму А-Х уздовж берега, скажімо, 90 ярдів. Перейшовши 60 ярдів, постав там палицю чи камінь, як точку “В”. Дійшовши до точки “С”, 30 ярдів від точки “В” і 90 ярдів від точки “А”, повернись знов під прямим кутом і йди від річки, рахуючи кроки, аж поки не побачиш своєї палиці й дерева на протилежному березі річки в одній лінії. Число кроків, що ти пройшов від берега річки, тобто віддаль C-D, дорівнюватиме половині віддалі А-Х.

Оцінка висоти

Пластун мусить також уміти оцінювати висоту від кількох цалів до трьох тисяч стіп і більше. Він повинен уміти оцінити висоту тину, глибину рова, висоту підмурування, дому, дерева, вежі, горбка чи гори. Це легка справа, коли ти багато в тому вправлявся, але з книжки дуже тяжко того навчитися.

Щоб знайти висоту якогось предмета, як дерево чи дім, відійди від нього на одинадцять стіп чи ярдів або іншої довільної міри, і постав там іншого пластуна, щоб тримав палицю.

За допомогою пластової палиці, якщо ти позначив її цалевою поділкою, можеш визначити висоту дерева

Тепер іди ще на віддаль одної, тобою вибраної міри, отже разом на віддаль 12 одиниць тої міри від предмета. В тому місці приложи око до землі й подивись на вершок дерева. Другий пластун посуває свою руку по палиці вгору чи вниз, аж поки твоє око, його рука і вершок дерева не будуть в одній лінії. Відміряй в цалях віддаль руки пластуна від землі на палиці: кількість тих цалів відповідатиме висоті предмета в стопах. Ти можеш ужити довільної одиниці міри, щоб тільки було відношення одинадцять до одного, тоді цалі на палиці відповідатимуть стопам висоти предмета.

(Примітка перекладача: Бо одна стопа має 12 цалів).

Вага й кількість

Ти повинен також уміти оцінювати вагу – листа, що важить одну унцію, фунт риби чи картоплі, або мішок висівок, а також правдоподібну вагу чоловіка за його зовнішнім виглядом. Того можна теж навчитися тільки практичними вправами.

Вчись також оцінювати кількість; скажи, раз тільки кинувши оком, скільки приблизно людей в якійсь групі, в автобусі або й у великім натовпі, скільки овець у череді, фігур на таці тощо. Вправлятися в тому можеш постійно сам – на вулиці й серед поля.

Щогли можуть бути одноцілі, тобто з одного дов­гого, тонкого стовбура, звичайно з ялиці чи смереки, або складені з кількох коротких дрючків, навіть з пластових палиць.

У першому випадку Тобі треба:

1. устійнити, яка заввишки має бути щогла;
2. за дозволом, зрубати відповідне дерево;
3. приготовити прилад для вішання прапорів;
4. закопати щоглу на вибраному місці.

Якщо до цієї роботи приділено один гурток, тоді працю можеш поділити між двома групами. Одна копає яму і приготовляє прилад для вішання прапорів, а з другою йдеш у ліс заготовляти матеріял. Довжину ба­жаного дерева треба знати заздалегідь, щоб щогла і по­вішений на ній прапор творили з довкіллям гармонійну цілість. Нашвидку зрубане дерево часто може вже на місці виявитися невідповідним для вжитку.

Під час заготовлювання дерева на щоглу друга група викопала вже яму, приготовила прилад для ві­шання прапора, а в потребі теж “ножиці”, щоб ставити щоглу.

“Ножиці” це два відповідної довжини прямі дрючки, зв’язані линвою приблизно на віддалі двох кроків від їх тонших кінців.

Встромивши товщий кінець щогли в яму, підпи­раємо і підносимо її “ножицями” і допоміжними линва­ми до потрібної позиції. Поставлену прямовисно щоглу обсипаємо викопаною землею, утрамбовуючи її з усіх боків дрючками. Тобі як керманичеві треба добре вва­жати, щоб щогла стояла прямовисно не тільки, коли на неї дивитись спереду, але теж з усіх боків.

Складані щогли з круглих жердок, різаних лат або пластових палиць можемо зробити з трьох або і чоти­рьох частин (“поверхів”). По­чинаючи знизу, першу части­ну творять три зв’язані разом жердки, другу дві, а третю і четверту поодинокі жердки, лати чи палиці. Найнижчу ча­стину вкопуємо неглибоко в землю, а цілу щоглу тримаємо в прямовисній позиції линва­ми, які прив’язуємо до міцно вбитих у землю кілків. Таку щоглу можна поставити навіть у закритому приміщенні (за­лі), прикріплюючи линви до долівки.