Що брати з собою? Як і в що пакувати, щоб було вигідно нести? Оце питання, що над ним думають не тільки початківці у мандрівництві, але й досвідчені мандрівники.

Щоб найти правильну розв’язку, треба взяти до уваги: пору року, теренові умови, час мандрування та особисті можливості мандрівника. Покищо, коли йдемо на одноденну мандрівку, справа не складна. Вона зчасом, коли будемо вибиратися на мандрівний табір, буде куди трудніша. Але й тепер треба Тобі призадуматись, щоб не забути чогось, що Тобі буде потрібне, або не набрати забагато речей, без яких можеш обійтись.

Ось список речей, що складаються на пластовий виряд. Залежно від потреб і пори року домовляєтеся з друзями, що з нього Вам треба взяти на мандрівку.

• Одяг: Повний пластовий однострій з пластовим ножем, найкраще складаним. В кишенях однострою: пластова виказка, записник, олівець і забезпечені від вогкосте (у відповідній коробці) сірники.
• Для нічлігу: піжама, одне або два накривала (коци), а в особливо холодних умовах мішок до спання (“спимішок”).
• Від холоду й дощової погоди: светер, вітрівка, дощовик, запасні черевики.
• Білизна: спідня білизна й шкарпетки, хустинки й плавки — усе в окремій торбині.
• Приладдя до миття: мило, щіточка і паста до зубів, дзеркальце і рушник в окремій торбині.
• Приладдя до їжі: менажка, ложка й виделка, горнятко.
• Приладдя до направок: кусень доброго шнурка, дроту, припинки, голки й нитки, ґудзики і т. п.
• Особливе приладдя й предмети: листовий папір і поштові марки, бандаж або стерильні наліпки на малу рану, польова пляшка, компас, співаник, музичний інструмент, електрична лямпочка, туалетний папір тощо.
• Харчі відповідно до умов і потреб.
• Добра топографічна мапа в окремій торбі для завішування через плече.

Усе, що потрібно взяти з собою, треба положити в наплечник, бо в ньому найвигідніше нести, при чому обі руки в Тебе будуть вільні. Є багато різних родів наплечників, що їх уживають у тій чи тій країні. Вибираючи для себе рід, який Тобі найкраще підходить, уважай иа такі його прикмети:

Наплечник не повинен бути замалий. Він повинен бути вшитий з непромокального (імпрегнованого) матеріялу. Ремені повинні бути доволі широкі, щоб не в’їдалися в рамена. Вони  повинні легко запинатися і бути міцно до наплечника пришиті, щоб при більшому обтяженні або раптовому рухові не обірвалися. Зовні наплечник повинен мати кишені на дрібні речі.

Пакуючи, призначуй у наплечнику стале місце для кожної речі, сортуючи все у відповідні мішечки і пам’ятаючи, де що є. Дощовик клади так, щоб його легко можна було дістати. А найважливіше: клади найм’якші речі Твого виряду в частину, що прилягає до плечей.

Добре спакувати наплечник це неабияка вмілість. Від неї залежить Твоє добре почування на мандрівці.

Тож завчасу, ще поки підеш у мандрівку, привчайся цього разом із друзями при допомозі Вашого впорядника.

Додж, генерал американської армії, оповідає, як то він раз мав переслідувати групу червоношкірих індіан, що вбили кількох людей.

Вбивці, тікаючи верхи, вирушили майже тиждень раніше.

Генерал Додж взяв собі на допомогу дуже доброго слідця-пластуна на прізвище Еспіноза. Йдучи за слідом індіан уже багато миль, Еспіноза раптом зіскочив з коня і видобув з замаскованої щілини в скелі чотири кінські підкови. їздці, явна річ, зняли їх з підкутих кінських копит, щоб не лишати по собі слідів.

Шість днів переслідував Додж з своїми людьми банду, і майже впродовж цілого того часу звичайне око не бачило ніяких слідів. Вкінці, проїхавши 150 миль, наздогнали і спіймали всю банду. Це була заслуга тільки Еспінози, що так добре вмів стежити.

Стеження вночі

В іншому випадку американські відділи стежили за ватагою індіан, що нападали й убивали білих. Американцям допомагали червоношкірі індіанські пластуни.

Щоб успішно зробити напад, відділи маршували вночі, слідці знаходили шлях у темноті, намацуючи сліди ворога пальцями. Так вони пройшли доволі швидким кроком багато миль, та раптом затрималися й зголосили, що слід, за яким вони йшли, перетинає якийсь інший свіжий слід упоперек. Коли командувач-старшина підійшов до них, вони все ще доторкалися руками слідів так, що не могло бути ніякої помилки.

Принесли світло, і з’ясувалося, що це ведмідь пройшов упоперек слід ворога! Марш тривав далі без будь-яких дальших перешкод; вранці напали й спіймали ворогів.

Американського пластуна Фредерика Бирнгема, що був у Південній Африці з відділом Вілсона, коли їх розбито в прах над річкою Шенґені в країні матабелів, вислано з депешею саме перед тим, поки їх оточили вороги. Він ішов уночі, щоб ворог його не спостеріг.

Шлях знаходив він, доторкаючись пальцями в болоті слідів відділу, що проходив туди вранці.

Я сам теж провадив відділ уночі через важкопрохідну частину узгір’я Метопо в Родезії, щоб напасти на ворожу твердиню, яку я вислідив попереднього дня. Я пізнавав шлях по моїх власних слідах — то руками, то пальцями ніг через підметки моїх черевиків, уже зношені і тонкі. І мені ніколи не було важко знайти напрям.

Важливість стеження

Слідити, значить — йти за слідами — кажуть у нас, в інших країнах кажуть інакше. І так у Південній Африці називають це «спурінґ», бо слід називається там «спур» (spoor); в Індії кажуть «паґґінґ», бо «паґ» (pug) — це в них слід; у Північній Америці кажуть «трейлінґ» (trailing).

Це один з основних засобів, за допомогою яких пластуни здобувають відомості, а ловці знаходять дичину. Але щоб стати добрим слідцем, треба починати це ремесло замолоду і вправлятися в ньому в будь-який час, скільки разів виходиш з дому, однаково — в місті чи на селі.

Коли спочатку ти мусиш постійно нагадувати собі про цей обов’язок, то пізніше він перейде в твою звичку, і тоді вже не треба буде собі про нього нагадувати. А це — дуже корисна звичка: вона робить і найнуднішу дорогу цікавою.

Коли ловці розглядаються в терені за дичиною, вони насамперед шукають будь-яких слідів, старих чи нових, щоб довідатися, чи в околиці взагалі є якась звірина. Тоді вивчають новіші сліди, щоб дізнатися, де ховається звірина. Опісля, знайшовши свіжий слід, вони йдуть за ним, поки не знайдуть звірини й не вб’ють її. Пізніше вони не раз мусять іти по своїх слідах назад, щоб знайти дорогу до табору. Воєнні пластуни роблять цілком так само щодо ворогів.

Сліди людей. Передусім мусиш уміти відрізнити слід стопи однієї людини від такого ж сліду іншої — за його величиною, формою, цвяхами тощо. Те саме стосується слідів коня чи інших тварин.

З сліду людини, тобто з величини стопи й довжини кроку, можеш до деякої міри відгадати її зріст.

Коли хочеш відчитати слід, вибери собі дуже виразний відбиток стопи, дуже старанно відміряй його довжину, довжину зап’ятка, ширину підметки; ширину підбиття, ширину зап’ятка, зверни увагу на те, скільки рядів цвяхів і скільки цвяхів у кожному ряді, яке охоронне окуття зап’ятка чи під пальцями ніг, якої форми головки цвяхів, де бракує цвяхів тощо.

Найкраще зробити малюнок відбитка стопи, напр., ось так:

Треба дуже старанно відміряти довжину людського кроку, від зап’ятка однієї ноги до зап’ятка другої.

Одного разу знайшли в річці потонулого чоловіка. Люди гадали, що він випадково впав у річку і що рани на його голові були від каміння в річці. Але хтось відрисував собі його черевики і, простеживши берег річки, знайшов його сліди. По них він прийшов на місце, де без сумніву відбулася боротьба: земля була дуже стоптана і кущі поламані аж до самої води; там були теж сліди ще двох інших чоловіків. Хоч цих людей ніколи не знайшли, проте з’ясувалося, що тут правдоподібно сталося душогубство, якого ніхто й не сподівався.

Різниця між слідами босих ніг. Початківцеві дуже важко знайти різницю поміж багатьма слідами босих ніг — вони всі такі подібні! Поліційні індіанські слідці роблять в такому випадку так:

Змірявши насамперед слід ноги, рисують опісля лінію від кінчика великого пальця до кінчика малого пальця, звертаючи увагу на те, яке розташування інших пальців перед цією лінією. Намалюй це в своєму нотатнику. Коли пізніше побачиш більше слідів, тобі треба тільки спробувати таку ж лінію на одному чи другому сліді, щоб знайти саме той, якого шукаєш. У всіх людей положення пальців трохи інше.

Спробуй це з іншими пластунами твого гуртка: нехай кожний зробить відбитки своєї босої ноги, а ти шукай різниці між ними, нарисувавши попри пальці лінію.

Як пізнати спосіб ходу на слідах. Пластун мусить відразу, як тільки кине оком, здогадатись, яким кроком ішла людина, що лишила сліди.

Коли людина йде кроком, ступає на землю цілою шириною стіп, та ставить стопу одну від одної в трохи меншій віддалі, як один ярд. У бігу пальці трохи глибше втискаються в землю, викидають трохи землі, а віддаль більша, як один ярд. Інколи люди йдуть назадгузь, щоб обманути того, що за ним слідкує, але добрий пластун звичайно відразу це збагне з короткого кроку, з більше звернених досередини пальців і з глибше втиснених у землю зап’ятків.

Сліди коня

У звірят під час бігу пальці глибше входять у землю, викидають її трохи, і їхні кроки виходять довші, ніж у повільному ході.

Як тільки побачиш слід коня, мусиш відразу сказати, яким кроком він ішов.

Йдучи кроком, кінь залишає дві пари слідів копит — ліва задня нога знаходиться відразу перед слідом передньої лівої, а права передня — зразу ж за відбитком задньої правої ноги.

Форма сліду задньої ноги звичайно вужча й довша, ніж передньої.

Колишні розбійники й конокради вживали такої штучки: вони прибивали коням підкови передом назад, щоб обдурити слідців, що пробували б їх переслідувати. Але добрий слідець не дасть себе «вивести в поле». Так само й злодії з таких міркувань часто йдуть назадгузь, але бистрий слідець збагне це дуже швидко.

Треба також вивчати сліди коліс, щоб знати різницю між слідами авта і велосипеда та змогти подати напрям, яким вони їхали.

Вік слідів. Вивчаючи сліди, яким кроком хтось ішов, треба, крім того, дізнатись, якої давності ці сліди. Це дуже важлива річ, і треба дуже багато практики й досвіду, щоб вміти це як слід.

Дуже багато залежить від стану ґрунту й погоди та їх впливу на сліди. Йдучи, напр., за слідом у бездощову, вітряну днину змінним ґрунтом, побачиш, що слід буде виглядати на легкому піщаному ґрунті незабаром уже як старий, бо вогка земля, витиснена з-під поверхні, швидко висихає і кольором не різниться від землі на поверхні, а гострі краї сліду швидко заокруглить вітерець, граючись з сухим пилом, в якому слід зроблено.

На вогкій землі той самий слід виглядає свіжіше, бо сонце тільки частково висушить вирвану глину, і тому вітер не заокруглить гострих країв відбитка. А у вогкій глині, в тіні дерев тощо, куди сонце не доходить, той самий слід, що в піску виглядає старий, — тут виглядає зовсім свіжо.

Очевидно, дуже добрим показником віку слідів є дощ, що впав на ці сліди (якщо знаєш, коли йшов дощ). Багато можуть тут допомогти також інші сліди, що їх перехрещують, або обставина, наскільки висохла чи зів’яла стоптана трава. Йдучи за слідом коня, можеш відгадати час, коли він туди проходив, за виглядом посліду, враховуючи належно вплив сонця, дощу чи птиць.

Навчившись розпізнавати на слідах спосіб ходу й їх вік, мусиш далі навчитися йти за ними по кожному роді ґрунту. Цього можеш учитися ціле своє життя і все ще будеш відчувати потребу постійно в цьому вдосконалюватися.

Можеш теж багато навчитися з попелу погаслої ватри — байдуже, чи він ще теплий, чи вже холодний, — з відходів, з яких довідаєшся, чим живилися тут люди, байдуже, чи їжа була багата, чи скромна.

Мусиш швидко шукати не тільки за знаками, які зробили твої власні пластуни, але й за знаками, що їх зробили й інші пластуни.

Розшуки вкрадених речей

В Судані й у Єгипті є дуже добрі тубільні слідці, і я бачив їх при роботі.

У полковника єгипетської кавалерії вкрали з дому деякі речі, тому послали по слідця до сусіднього племені Джалін.

Він швидко знайшов сліди стіп злодія, йшов за ними далеко в пустелю і знайшов там місце, де були закопані вкрадені речі. Сліди вели потім назад до бараків.

Цілий полк мусив вишикуватися босоніж на перевірку перед слідцем. Вкінці, перевіривши сліди всіх вояків, він заявив: «Ні, між ними нема злодія». Саме в ту хвилину підійшов до полковника з якоюсь справою його тубільний слуга. Слідець, що стояв поблизу, сказав полковникові: «Ось вам людина, що закопала вкрадені речі!»

Слуга, здивований тим, що його викрили, признався, що це він украв речі свого пана, гадаючи, що його підозріватимуть менше, ніж інших.

Як стежити. Коли старий пластун натрапить на дуже свіжий слід людини чи тварини, звичайно не йде за ним дуже близько, бо переслідувана звірина часто оглядається позад себе: чи за нею не слідкують. Тому слідець іде викрутасами і згодом приходить знов на те місце, де сподівається відшукати спід. Коли знайде його, робить коло вперед і т.д., аж поки не згубиться слід. Тепер він знає, що він попереду звірини, тому й робить щораз вужчі кола, поки її не знайде, ясна річ, стережучись зайти «від вітру», щоб звірина не почула його, коли наблизиться на віддаль нюху.

Кілька слідців з Сайну йшло за вкраденим верблюдом з Карачі до Севену 150 миль по піску й голих скелях. Бажаючи обдурити слідців, злодії тягали верблюда сюди й туди по переповненій вулиці, думаючи, що його слід згубиться між іншими. Але слідці це передбачили і розіслали стежі навколо міста. Так знайшли вони на віддаленому місці слід, що виходив з міста, й успішно слідкували за ним.

На твердому ґрунті дивися вперед. Коли тобі доведеться стежити там, де важко помітити слід, напр., на твердому ґрунті або на траві, з’ясуй, у якому напрямі йшов останній видний слід і дивись у тому напрямі, але досить далеко: вперед яких 20-30 ярдів. У траві побачиш зігнені або стоптані стебла, а на твердому ґрунті пересунені або видряпані з землі камінці тощо. Те все, справді, незначні знаки, але якщо на них будеш дивитися в одній лінії, переконаєшся, що вони творять щось на зразок сліду, якого іншим способом не можна було б взагалі помітити.

Я раз слідкував за велосипедом на твердій битій дорозі, де він дійсно не залишав узагалі будь-якого сліду. Але коли я поглянув уздовж поверхні дороги далеко вперед проти сонця, що саме сходило, я зовсім виразно побачив його слід на майже невидній поволоці роси на землі. Стоячи на сліді і дивлячись собі саме під ноги, я не міг побачити найменшого знаку.

На непомітний слід треба дивитися проти сонця, тоді помітимо й найменші нерівності терену, що кидають виразну тінь.

Як знайти втрачений слід. Якщо хочеш знайти слід, що його згубив з очей, зроби так: поклади хусточку, палицю чи інший предмет на останній видний слід і ходи широкими колами яких ЗО, 50 чи 100 ярдів довкола того сліду; вибираючи найсприятливіший ґрунт, по змозі м’яку землю, шукай дальших слідів. Якщо йде цілий гурток, то звичайно найкраще, щоб він затримався на одному місці, а тільки один чи два шукали дальших слідів. Якщо кожний захоче шукати слідів, дуже швидко їх знищить, затоптавши їх чи змішавши зі своїми слідами; в такому випадку пам’ятай, що «забагато кухарів — пересолена юшка!»

Коли шукаєш слідів, керуйся здоровим людським глуздом: подумай, в якому напрямі міг ворог піти, і спробуй там шукати.

Я пам’ятаю слідженого одного разу дикого кабана; цей приклад краще з’ясує нам те, що я тільки-що сказав: Кабан біг спочатку через болотисті підмоклі поля, і було зовсім легко йти за ним, аж поки він не повернув на дуже твердий ґрунт, де за малу хвилину не було видно найменшого знаку його слідів. Треба було зробити розшуки. Визначено останній слід, і слідець почав ходити у широкому колі, дуже дбайливо обшукуючи ґрунт, але не знайшов будь-якого знаку. Тоді слідець почав розглядатися довкола по околиці і, ставлячи себе в ситуацію кабана, спитав: «В якому ж напрямку пішов би я тепер?» На деякій віддалі перед ним, у продовженні попереднього сліду, стояв довгий живопліт колючих кактусів, а в ньому видніли дві діри. Він підійшов до однієї з тих дір, яка лежала на шляху, що його правдоподібно міг вибрати собі кабан. Тут ґрунт був усе ще дуже твердий, і жодного сліду не було видно. Але на одному листочку кактуса в дірі була грудочка мокрої глини: ось той бажаний знак. На тому твердому ґрунті не було жодного болота, і кабан, очевидячки, приніс його на своїх ногах з мокрого терену, що ним пробігав. Цей один малий знак дав змогу слідцеві іти далі правильним напрямом від одного такого знаку до другого, поки не прийшов укінці на слід у відповідному ґрунті, звідки міг іти за кабаном аж до його лігва.

Пристосуй свій крок до сліду. Я приглядався, як у Судані один слідець ішов за слідами по землі, де звичайне око зовсім нічого не могло помітити, таким способом: коли слід був виразний, він намагався іти тим же кроком, як і слід. Так він ішов з ним крок у крок, і, йдучи, стукав палицею в землю, немов відзначаючи кожний слід стопи. Коли сліди зникали на твердому терені або під летючим піском, він ішов далі таким самим кроком, стукаючи палицею в ті місця, де мали б бути сліди стіп. Вряди-годи він бачив легке заглиблення чи інший знак, що вказував там на наявність сліду. Так він знав, що він іде завжди правильним напрямом.

Гурткові вправи в стеженні

Приготуй ґрунт для стеження, вибираючи ділянку м’якої землі, яких 10-15 ярдів до квадрата та вирівняй його вальцем. Частину ґрунту зволож, немовби на неї йшов дощ. Другу частину залиши сухою. Одному з хлопців доручи перейти цим ґрунтом, опісля перебігти, а далі переїхати велосипедом. З’ясуй різницю в слідах, щоб пластуни з гуртка, побачивши колись якісь сліди, могли відразу сказати, чи особа, що залишила сліди, йшла чи бігла.

Вишли хлопця, щоб робив сліди; іншим хлопцям доручи їх слідкувати, помічати всі інші сліди, що їх перетинають, та означити, які особи чи звірята ці сліди зробили. Хлопець повинен мати на підметках черевиків прив’язані пластини для роблення слідів, або повинен прибити собі на підметки чи на палицю кілька цвяхів такої форми, щоб не помилитися щодо його сліду.

Вивчай вік слідів, зробивши день пізніше свіжі сліди біля старих. Зверни увагу на різницю у вигляді, щоб пластуни навчилися відгадувати вік слідів.

Доручи кожному пластунові зробити в м’якому ґрунті відбиток власного черевика і відрисувати його на папері.

Висилай гурток на різні дороги. Нехай принесуть повідомлення про сліди, що там побачили, — сліди людей, возів чи звірят.

Роби гіпсові відбитки слідів. Навколо сліду зроби вал з болота. До шклянки чи чашки налий води, повільно досипай гіпсу, цілий час помішуючи, поки маса не стане як сметана — така густа, щоб її ще можна було лити. Налий цю масу на слід. Коли вона ствердне, викарбуй на ній дату, місце знахідки тощо. Як цілком ствердне і висохне, обережно її викопай та обмий від бруду.

Ігри в слідкуванні

Запам’ятай слід

Доручи хлопцям з одного гуртка сісти так, щоб ноги були підняті вгору. Іншим пластунам дай три хвилини часу на те, щоб запам’ятали вигляд їхніх черевиків. Виславши їх потім до кімнати чи куди-небудь, доручи одному пластунові з першого гуртка зробити кілька слідів стопи на пригожому ґрунті. Тепер викликай окремих пластунів другого гуртка. Нехай приглянуться до слідів і скажуть, кому вони належать.

Відрисовування слідів

Покажи гурткові сліди стіп. Зверни увагу, котрий пластун зробить найвірніший малюнок стопи. Пластунам можна йти за слідом, поки не знайдуть пригожого ґрунту, де є добрі відбитки стіп.

Знайди злодія

Попроси чужу людину зробити сліди так, щоб пластуни цього не бачили. Тепер пластуни вивчають ці сліди, щоб потім їх знов упізнати.

8-10 осіб, разом з тією чужою людиною, проходять за чергою перед пластунами та роблять сліди стіп. Кожний пластун пошепки каже роз’ємному судді, котрий з них зробив попередні сліди, тобто подає, котра це була особа з черги. Виграє той, хто правильно відгадає. Коли більше правильних відповідей, виграє той, хто зробить найкращий малюнок сліду з пам’яті.

Йди за слідом

Вишли пішки чи на велосипеді «зайця» з повною кишенею зерна, лушпиння з горіхів, папірців конфетті тощо. Він має час від часу позначати ними свою дорогу, щоб гурток міг за ним слідкувати.

Або вживай пластових знаків, рисованих на землі, складених з гілок тощо, ховаючи при тому в якомусь місці листа.

Словом «знак» окреслюють пластуни всякі дрібні деталі, наприклад: сліди стіп, зламані галузки, столочену траву, залишки їжі, краплі крові, волосок і т.п. — все те, що може допомогти тобі здобути потрібну інформацію.

Пані Вальтер Смітсон, подорожуючи в Кашмірі, йшла з кількома тубільними індуськими слідцями за слідами пантери, що задавила й забрала з собою молодого козла. Пантера пройшла в одному місці через широку голу скельну плиту, не залишаючи на ній, очевидно, жодних слідів по своїх м’яких стопах. Слідець раптом пішов на дальший кінець скелі, де вона закінчувалася гострим краєм. Він зволожив палець і повів його здовж краю скелі, поки не знайшов кілька прилиплих до скелі шерстинок козла. Це показало йому, де пантера зійшла вниз, волочивши за собою козла. Цих кілька шерстинок — це було саме те, що пластуни звуть «знаком».

Слідець пані Смітсон знайшов теж ведмедів, помітивши малі «знаки». В одному випадку він помітив, що кора на дереві було свіжоздряпана, очевидячки — ведмежими пазурами, а в другому випадку він знайшов на корі дерева чорну шерстину; це вказувало, що тут ведмідь чухався об дерево.

Як помітити «сліди»

Одна з важливих справ, що її пластун повинен засвоїти собі — будь він військовий розвідник, ловець чи мировий пластун — це не довести до того, щоб він чогось не помітив. Він мусить помітити малі ознаки й сліди й опісля зрозуміти їхнє значення. Але жовтодзюб мусить добре вправлятися, щоб виробити собі звичку справді все помічати й нічого не випускати з очей. Цього можна навчитися добре як у місті, так і на селі.

Так само мусиш вміти помітити всякий незвичайний звук чи дивний запах і зрозуміти, що воно може означати. Поки не навчишся помічати «знаків», у тебе буде дуже мало даних, щоб з них зробити висновки, і з тебе як пластуна не буде ніякої користі.

Пам’ятай: пластун завжди вважає за велику ганьбу, коли стороння людина помітить щось швидше, ніж він — однаково, чи це щось далеке від нього, чи тут же під його ногами.

Коли ти виберешся кудись з вправним пластуном, переконаєшся, що його очі постійно «бігають», розглядаючись в усіх напрямках — далеко й близько — і помічаючи все, що діється навколо.

Раз йшов я з одним пластуном через Гайд-Парк у Лондоні. Раптом він відізвався: «Та коняка трохи кульгає». Близько від нас не було ніякого коня, але я побачив, що він дивиться на коня далеко за ставком. Відразу після того він підняв чудернацький ґудзик, що лежав на стежці. Його очі, як бачите, дивились однаково на те, що було далеко і на те, що було близько.

«Чи ти бачив того чоловіка?»

На вулицях незнаного міста пластун зверне увагу на головні будинки й бічні вулиці, на крамниці, повз які він проходитиме, та на те, що було за їхніми вітринами, так само помітить він, які підводи його минають.

Найбільше, однак, він звертатиме увагу на людей, їхні обличчя, їх одяг, взуття, хід — так, щоб коли його запитає поліцист: «Чи ви бачили людину з темними обвислими бровами, одягнену в синій одяг, як проходила вниз вулицею?» — він міг дати приблизно таку відповідь: «Так, така людина йшла, трохи налягаючи на праву ногу, мала на ногах імпортні черевики, а в руці якийсь пакуночок. Вона повернула вниз на Золоту вулицю, другу вулицю ліворуч звідси, яких три хвилини тому».

Така інформація має часто неоціненну вартість, щоб вислідити злочинця.

Ти пам’ятаєш, як Кім в оповіданні «Кім» вчився спостерігати за допомогою гри, що в ній він мав з пам’яті описати тацю, повну малих предметів, які йому показали на хвилину й опісля прикрили.

І ми вживаємо тієї «Гри Кіма», бо це — визначна вправа для пластунів.

В Італії була революційна організація, звана «Каморра», що приділяла велику увагу вишколові хлопців, привчаючи їх швидко помічати й зберігати в пам’яті речі. Йдучи вулицями міста, каморрист залюбки раптом затримувався і питав хлопця: «Як була одягнена жінка, що сиділа в дверях четвертого будинку праворуч на попередній вулиці?», або: «Про що розмовляли два чоловіки на розі третьої вулиці за нами?», або: «Куди казали їхати візникові і який був його номер?», або: «Який заввишки цей дім і яке завширшки вікно на першому поверсі?» тощо. Або хлопцеві дозволяли одну хвилину розглядати крамничну вітрину, а потім він мав описати все, що там було.

Пластун мусить теж дивитися на землю, особливо вздовж краю хідника вздовж будинків. Я часто знаходив цінні прикраси, що їх загублено. Люди ступали по них і ногами відкидали набік, зовсім їх не помічаючи.

Кожний міський пластун, зрозуміло, мусить знати, де найближча аптека, найближчий поліційний відділ, лікар, лікарня, пожежна сторожа, телефон, станція швидкої допомоги тощо.

 

Подробиці у зовнішності

Подорожуючи поїздом чи автобусом, завжди звертай увагу на кожну подробицю у зовнішності тих, хто подорожує. Приглянься до їх облич, одягу, способу говоріння тощо, щоб ти міг потім кожного з них докладно описати. Намагайся теж дізнатися з їх зовнішнього вигляду й поведінки, чи вони багаті, чи бідні (це звичайно скаже тобі їхнє взуття), яке — правдоподібно — їхнє звання, чи вони щасливі, чи нездужають, чи може потребують допомоги.

Але роби свої спостереження так, щоб люди не помітили, що ти їх спостерігаєш, бо вони насторожаться.

Вміння докладно спостерігати людей і відгадувати їх характер і думки має безмежну вартість у промислі й торгівлі, особливо для продавця чи його помічника, коли йдеться про те, щоб намовити людей купити товар чи викрити погані наміри шахраїв.

Кажуть, що характер людини можна пізнати по тому, як вона носить капелюха. Якщо капелюх трохи набік, його власник повинен бути доброї вдачі; якщо капелюх дуже перехилений на один бік — це буде хвалько; коли капелюх сидить на потилиці, його власник не платить боргів; хто ж носить капелюха рівно на чубку голови — це людина, правдоподібно, дуже чесна, але «розумом не грішить».

З ходи людини часто можна теж легко пізнати характер: дивись, як дріботить, вимахуючи руками, діловитий хвалько; як швидко йде довгими раптовими кроками, нервова людина; як ліниво волочить ногами ледащо; як вправно, тихо й швидко ступає пластун тощо.

Вправляйся в спостеріганні!

Навіть невелика вправа в спостеріганні вже дасть тобі змогу досить докладно пізнати з одягу людини її характер. З усіх частин одягу найвірніше свідчить про людину звичайно її взуття.

Раз колись я був з однією панею на селі, і ми бачили, як перед нами йшла молода пані.

«Цікаво, хто ця пані?», — спитала моя приятелька.

«Ба, — відповів я, — може ви цікаві знати, чия це служниця?»

Дівчина була дуже добре зодягнена, але коли я поглянув на її черевики, я здогадався, що одяг належав колись комусь іншому, що вона його дістала й переробила на себе, але щодо черевиків — то вона краще почувалась у своїх власних. Вона ввійшла в дім, де й ми затрималися, і попрямувала до «входу для слуг», отже ми переконалися, що це була одна з служниць.

Раз мені пощастило зробити послугу одній пані, що була в скрутному становищі. Я здогадався, бо йдучи за нею, я побачив, що її підметки до краю зношені, хоч вона й була добре зодягнута. Думаю, що вона ніколи не дізналась, як я дізнався, що їй потрібна допомога.

Коли їдеш у залізничному вагоні чи автобусі з іншими людьми, можеш уприємнити собі час такими вправами: дивлячись тільки на ноги людей і не підводячи погляду вгору, відгадуй, хто ці люди: старі чи молоді, багаті чи бідні, товсті чи худі і т.п. та опісля, глянувши вгору, перевір, як близько був ти від правди.

Я недавно говорив з одним детективом про одного добродія, що з ним ми обидва перед тим розмовляли, і намагалися відгадати його характер.

Я запримітив: «Ну, він в усякому випадку — рибалка».

Мій товариш не міг здогадатися, чому саме рибалка, бо він сам не був рибалкою.

Я запримітив, що з лівого манжета його піджака висіло багато дрібних стрипців з сукна. Не один завзятий рибалка, знявши з вудки штучну муху з гачком, кладе її в шапку сушити; інший вкладає її в рукав. Коли висохне, витягає її, при чому часто видирає нитку чи й дві з сукна.

Пригадай собі, як Шерлок Холмз зустрів раз незнайомого і помітив, що він скидався на заможну людину: він був зодягнутий в новий одяг з жалобою на рукаві, поводився по-вояцьки, ішов моряцьким кроком, був опалений сонцем, мав витатуйовані знаки на руці і в руці дитячі іграшки. За кого б ти був узяв цю людину? Отож, Шерлок Холмз правильно відгадав: він нещодавно відійшов у ступені сержанта з королівського флоту, йому померла жінка, а вдома було кілька малих дітей.

Знаки біля трупа

Декому з вас може трапитися, що він одного дня перший знайде труп людини. В такому випадку треба прослідкувати та записати й найменші знаки, що їх видно на тілі чи біля нього, перш ніж його порушити, або змінити вигляд місця, чи стоптати ґрунт. Поза ретельним відміченням положення трупа (його, по змозі, найкраще сфотографувати так, як його знайдемо), треба дуже старанно перевірити ґрунт навколо нього, не стоптавши його більше, ніж це потрібно, щоб не знищити залишених слідів.

Якщо вмієш, зроби малий малюнок, як тіло лежало і де були навколо нього знаки: це може мати своє значення.

Я знаю два випадки, що знайдено трупи, про які спершу думали, що це хтось вкоротив собі віку, повісившися. Але ретельна перевірка землі біля них — в одному випадку зламані гілки й стоптана трава, а в другому — зім’ятий килим, виявили, що тут було вбивство, і що аж після того повішено тіла, щоб виглядало, ніби вбиті самі на себе наклали руки.

Відбитки пальців

Відбитки пальців — це перша річ, що її шукає поліція на всіх предметах. Якщо вони не відповідають відбиткам пальців убитої людини, вони можуть походити від її вбивці, якого можна ідентифікувати, порівнюючи ці знайдені відбитки з відбитками його пальців.

В одному випадку знайдено старого вченого добродія мертвим у його спальні з однією раною на чолі і з другою на лівій скроні.

Дуже часто вбивця після вбивства хапає закривавленими від свого злочину руками за двері чи за дзбанок, щоб помити собі руки.

У згаданому випадку на часописі, що лежав на столі, були відбитки трьох закривавлених пальців.

Підозра впала на сина вбитого, і поліція його заарештувала.

Але ретельна перевірка кімнати й відбитків пальців виявила, що старому панові стало вночі погано. Він встав з ліжка, щоб дістати якісь ліки, але поблизу стола йому закрутилася голова і він упав, вдаряючи прудко головою об ріг стола, і зранив собі скроню; (рана цілком співпадала з рогом стола). Намагаючись встати, він схопився за стіл і залишив криваві відбитки пальців на часописі, що там лежав. Потім він знов упав і вдруге поранив собі голову, цим разом об ніжку ліжка.

Відбитки пальців порівнювали з пальцями трупа і з’ясувалося, що вони такі самі. А треба знати, що на 64000000000000 людей не знайдеш двох з однаковими взірцями на шкірі пальців. Так стало ясно, що тут не було душогубства, і сина небіжчика звільнили як невинного.

Інші знаки

В російському місті знайдено вбитого банкіра. Поблизу тіла лежала цигарничка з янтарним мундштуком. Цей мундштук виглядав дуже дивно: його можна було тримати в устах тільки в одній позиції; на ньому виднілися знаки двох зубів. Ці сліди показували, що зуби були різної довжини.

Зуби вбитого виявилися зовсім правильні, отож очевидно, що цигарничка не його. Але його небіж мав зуби, що цілковито відповідали знакам на мундштуці. Його заарештовано, і опісля знайдено дальші докази, що виявляли, що саме він був вбивцею. Таке ж оповідання є в «Записках Шерлока Холмза» під назвою «Пацієнт в лікарні». Тут знайшли повішеного чоловіка й уважали його за самовбивцю… Аж прийшов Шерлок Холмз і виявив на підставі різних знаків, як напр., недокурків, покусаних різними зубами, слідів ніг тощо, що в кімнаті разом з тим чоловіком перед його смертю було аж троє людей. Вони й повісили його.

Подробиці країни

Коли перебуваєш на якійсь околиці, зверни увагу на орієнтаційні знаки, тобто такі предмети, що допоможуть тобі знайти шлях та не дозволять заблукати, напр.: далекі узгір’я, церковні вежі, — і ближчі предмети, як: цікаві будинки, дерева, ворота, скелі тощо.

Але запам’ятай собі: помічаючи такі орієнтаційні знаки, що їх колись захочеш використати, щоб сказати комусь іншому, як йому там знайти шлях, ти мусиш приглянутись до них дуже уважно, щоб потім описати їх без помилок і в належному порядку. Мусиш помітити й запам’ятати собі кожну бічну доріжку й кожну стежку.

Мусиш теж звертати увагу на дрібніші знаки, напр.: птиці, що зриваються і раптом відлітають (це означає, що в даному місці появилась якась людина чи якась звірина), на куряву, яка наведе тебе на думку, що там рухаються звірята, люди чи підводи і т. ін.

Очевидно, на селі ти повинен так само, як і в місті, дуже дбайливо звертати увагу на всіх перехожих: як вони зодягнені, що нагадують їхні обличчя, який у них хід, – ти повинен перевірити сліди їхніх ніг і намалювати собі їх у нотатнику, щоб опісля, зустрівшись де-небудь з ними, міг знову їх упізнати, як це робив пастушок в оповіданні на початку цієї книжки.

Звертай теж увагу на сліди тварин, птиць, коліс і т.п., бо вони можуть дати тобі важливу інформацію.

Читання слідів — це така важлива річ, що про те я влаштую ще окрему гутірку.

Відкриті очі

Нехай ніщо не буде замале для твоєї уваги. Ґудзик, сірник, попіл цигарки чи листок — все те може мати велике значення.

Пластун має дивитися не тільки перед себе, але й на обидва боки і позад себе; він, як каже прислів’я, мусить «мати очі й на потилиці».

Часто, раптово оглянувшись, побачиш «ворожого» пластуна або й злодія, що зрадить себе так, як цього ніколи не зробив би, коли б знав, що ти оглянешся.

Є цікаве оповідання Фенімора Купера під назвою «Шукач стежок», де гарно описана робота червоношкірого індіанського розвідника. Він «мав очі на потилиці» і, пройшовши мимо кущів, помітив поміж свіжим листям один чи два зів’ялі листки. Це викликало підозру, що хтось приніс туди ці листки, роблячи собі кращий сховок; так викрив він кількох утікачів.

Нічне пластування

Пластун має вміти помічати малі подробиці так само добре вночі, як і вдень.

Вночі він робить це в основному слухом, деколи й дотиком чи нюхом.

В нічній тиші звуки несуться далі, ніж удень. Якщо прикладеш вухо до землі чи до палиці або особливо до барабана, що доторкається землі, можеш на далеку віддаль почути стукіт кінських копит чи тупіт людських ніг.

Інший спосіб: відкрий ніж з вістрям на обидва боки; одне вістря встроми в землю, а друге тримай обережно поміж зубами, — тоді чутимеш далеко краще.

Людський голос, навіть коли говориш пошепки, несеться на далеку віддаль і його не переплутаєш з будь-яким іншим звуком.

Я часто вночі пробирався крізь передні сторожі, після того, як, підслухавши тихий шепіт їхньої розмови або хропіння сонних, дізнавався, де стояли стійки.

Гурткові вправи в спостереженні

В місті

Насамперед навчи помічати різні роди крамниць, що мимо них вони йшли, і пригадувати собі їх у відповідному порядку. Опісля: запримітити й запам’ятати назви крамниць. Пізніше: запримітити й запам’ятати по двохвилинному огляді зміст крамничних вітрин. Вкінці: запримітити зміст різних крамничних вітрин у півхвилинному чергуванні для кожної.

Навчи хлопців помічати незвичайні будинки як орієнтаційні знаки, число поворотів вулиці, що нею звичайно ходять, назви інших вулиць, подробиці возів, що проїжджають мимо, та передовсім подробиці у зовнішньому вигляді осіб щодо їх одягу, характерних ознак чи ходу. Насамперед покажи їм, як це робиться. Опісля вишли їх до міста та випитуй після повернення.

Доручи пластунам розвідати й запам’ятати собі, де містяться всі пожежні сторожі, поліційні дільниці, лікарні тощо.

На селі

Виведи гурток на прогулянку і навчи хлопців помічати віддалені головні риси околиці як орієнтаційні знаки, напр.: узгір’я, церковні вежі тощо та близькі орієнтаційні знаки, як: особливі будинки, дерева, скелі, ворота тощо. Нехай також запримічають побічні дороги й стежки, різні роди дерев, птиць, тварин, слідів, а далі людей і возів.

Вишли хлопців на прогулянку. Після повернення випитай у кожного з них зокрема, або нехай усі пишуть на папері, відповіді на яких шість питань щодо деяких пунктів, що їх повинні були помітити. Вартість вишколу помітно піднесеться, коли зробиш наперед деякі малі знаки на землі або розкинеш там ґудзики чи сірники тощо, що їх хлопці мають помітити або й позбирати та принести; це добрий засіб, щоб примусити їх просліджувати ґрунт близько себе так само, як і віддалені предмети.

На курінних сходинах влаштуй сцену з «випадком» без попередження, напр.: з’являється чоловік, «збиває з ніг» виховника і утікає. Кожний гурток пише опісля повідомлення про те, що сталося, подає опис тієї особи тощо.

Ігри в спостереженні

Шукай наперстка (В кімнаті).

Вишли гурток з кімнати. Поклади наперсток, перстень, монету, клаптик паперу чи інший малий предмет на місце, де його добре видно, але важко запримітити. Поклич гурток, нехай його шукає. Коли хтось із пластунів побачить його, іде ще трохи далі й спокійно сідає, не зраджуючи іншим місця, де він схований.

За якийсь час доручають йому показати знахідку тим, кому не пощастило знайти.

Далеко — близько (В місті або на селі)

Роз’ємний суддя йде вздовж визначеної дороги чи іншої лінії з гуртком у гуртковім укладі. Він має з собою картку для записування балів для кожного пластуна.

Кожний пластун розглядає зазначені подробиці, і як тільки щось помітить, біжить до роз’ємного судді, щоб показати йому те, або й віддати знайдену річ. Роз’ємний суддя записує відповідні бали проти прізвища пластуна. Хто здобуде найбільше балів під час прогулянки, — виграє.

Подробиці вибираємо, як подано далі, щоб розвивати спостережливість пластуна та навчити його дивитися далеко й близько, вгору й униз. Кожного разу, як граємо цю гру, підбираємо інші предмети; кожного разу повинно їх бути 8-10.

Кожний знайдений сірник 1 бал
Кожний знайдений ґудзик 1 бал
Побачити сліди птаха 2 бали
Побачити сивого коня 2 бали
Побачити голуба на льоту 2 бали
Побачити сидячого горобця 1 бал
Побачити ясеня 1 бал
Побачити розбите вікно 1 бал (І так далі).

Крамнична вітрина (В місті поза домом)

Роз’ємний суддя доручає гурткові пройти мимо шістьох крамниць, призначаючи для кожної крамниці півхвилини. Відпровадивши хлопців, він дає кожному з них картку паперу й олівець та доручає написати на ній з пам’яті, що він запримітив, скажімо, в третій і п’ятій крамниці. Хто правильно опише найбільше предметів, той виграє. При тому поодинокі пластуни повинні змагатися парами. Ті, що програли, змагаються знов, поки гра не дійде до найслабшого. Таким чином найслабший має нагоду найбільше вправлятися.

Що є в кімнаті? (В кімнаті)

Пошли кожного пластуна до якоїсь кімнати на півхвилини. Коли вийде, нехай зробить список меблів і предметів, які помітив. Хто запримітить найбільше, виграє.

Найпростіший спосіб записувати бали пластунам — це зробити собі список усіх предметів тієї кімнати з колонками балів для окремих пластунів. Так можна легко порахувати бали.

Гра Сетона

Приготуй картки з картону, розділеного щонайменше на 12 малих квадратиків. Кожний пластун дістає одну карту й олівець і з тим відходить на кількасот ярдів.

Провідник бере тепер великий шматок картону, поділеного на таке саме число квадратиків, боки яких завдовжки щонайменше три цалі. Провідник має кілька чорних паперових кіл з проміром півцаля, і припиначі. Яких шість кіл він уміщує на своїй таблиці, де схоче. Він тримає свою таблицю так, щоб пластуни могли її добре бачити. Тепер пластуни поступово наближаються, поки не побачать чорні кола на таблиці провідника; тоді вони зарисовують на своїх картах чорні точки на відповідних місцях. Хто це зробить правильно з найбільшої віддалі від провідника, той виграє.

За кожне правильно уміщене коло давай п’ять балів та віднімай один бал за кожних два цалі меншої віддалі від найдальшого пластуна.

Пачкарі через кордон

«Кордон» — це лінія в терені яких 400 ярдів завдовжки, найкраще якась дорога чи широка стежка або смуга піску, що на ній добре видно сліди ніг. Один гурток пильнує кордону, розставивши стійкових вздовж тієї дороги; посередині поміж кордоном і «містом» перебуває запасна частина сторожі. «Місто» — це пункт, визначений деревами, будинками чи прапорцями, якої півмилі від кордону. Ворожий гурток пачкарів збирається якої півмилі з другого боку кордону. Вони мають перейти через кордон у будь-якому складі: поодинці, гуртом чи розсіяно, і мають дістатися до міста ходою, бігом чи пластовим кроком. Тільки один з них, припускають, справжній пачкар, і він має на черевиках особливі набійки, щоб робити сліди. Стійки проходжуються сюди й туди по своєму відтинку (бігти можуть тільки після того, як проголошено «тривогу»), чекаючи на сліди пачкаря. Як тільки котрий стійковий побачить слід пачкаря, дає знак «тривоги» запасній частині й кидається якомога швидше йти за слідом. Запасна частина співпрацює з ним, і вони всі намагаються спіймати пачкаря, поки дістанеться до міста. Якщо він увійде в межі міста, тоді він у безпеці і виграє.

Гра Кіма

Примісти 20-30 малих предметів на тацю, або на стіл чи підлогу, напр.: два-три різних роди ґудзиків, олівців, корків, ганчірок, горіхів, камінців, ножів, мотузків, світлин, одне слово — все, що можеш знайти, і прикрий все те полотном чи сурдутом.

Приготуй список цих предметів і зроби колонки для відповідей кожного хлопця за таким зразком:

Індіани завжди вміли дуже спритно поводитися з вогнем. Вони вживали чотирьох родів вогнища. Ватра Ради всередині “Ті-Пі” – це обрядовий рід вогню. Ватра Приязні – трохи більша за першу – може зігріти кожного в оселі. Сигнальну Ватру будували для висилання димових знаків. Куховарська ватра – це дуже малий вогник з жевріючою червоногарячою гранню. Пластуни вживають таких самих родів вогню.

Очищення місця. Перш ніж запалити вогонь, згадай про те, що робить в такому випадку кожний лісовик; він усуває навколо всю траву, сухе листя, папороть, верес, щоб перешкодити вогневі перекинутися на траву чи кущі, що довкола нього. Не одну велику лісову пожежу спричинили молоді жовтодзюби, бавлячися з вогнем, що їм здавався таборовою ватрою. Там, де є небезпека, що може загорітися трава, тримай напоготові галуззя чи старі мішки, щоб задушити вогонь.

Пластуни завжди повинні бути на сторожі, щоб відразу могти загасити лісову пожежу, що в будь-який час може випадково знятися; це буде їхнім “добрим вчинком” перед власником лісу чи людьми, що їх стада і збіжжя можуть бути в небезпеці.

Приготування вогню. Вчитися запалювати ватру з того, що “хтось чув, як хтось казав” – ні на що не придасться. Єдиний спосіб – вважати на подані тут вказівки – і опісля самому практично вчитися готувати й запалювати вогонь.

В книжці п. н. “Два малі дикуни” подано такі віршовані вказівки, як приготувати вогонь:

“Насамперед звій сухої з берези кори,
Далі м’які сухенькі галузки клади,
А накінець смеречини, щоб котел кипів,
Щоб ти собі біля ватри, як вдома сидів”.

Пам’ятай, що звичайна хиба початківця – це його спроба зробити великий вогонь. Ніколи не побачиш лісовика, щоб таке робив; він уживає для свого вогню якнайменшу кількість палива. Насамперед назбирай палива. Зелене свіжостяте дерево нікуди не годиться, так само й сушняк, що довго лежав на землі. Проси дозволу обламувати сухе галуззя з дерев.

Коли приготовляєш вогонь, поклади кілька полін плоско наспід, особливо тоді, коли ґрунт вогкий. На них поклади підпалку, тобто дрібні тріски, хмиз чи інший матеріал, що легко займається від сірника. На тому збудуй стіжок з тонких гілок чи трісок з сухого дерева так, щоб спирались одні на одних й на підпалку. Це називаємо “ядром ватри”.

Добре ядро зробимо легко, розколовши дерево на кілька полінець чи трісок, як на рисунку. Це називаємо “запальником”. Коли його покладемо сторч, розколеним кінцем униз, тоді він швидко займеться ясним полум’ям.

На ядро кладемо кілька грубших трісок, щоб зробити більший вогонь.

Як запалювати вогонь. Це все запали, підклавши сірник під підпалку.

Коли дерево вже справді загорілось, приложи грубшого пруття, а далі полін.

Жовтодзюб, запаливши вогонь, гасить сірник і відкидає його на землю. Лісовик же, перш ніж сірник відкинути, переламає його наполовину. Чому? Коли сірник ще зовсім не згас і ще тліє, впече його в руку і так зверне на себе увагу.

Різні роди вогнищ. При куховарському вогні важлива річ, щоб мати багато червоногарячого жару. Три великі поліна умістіть на землі у формі зірки, як спиці в колесі, щоб середні кінці були спрямовані в вогонь. Такий вогонь ніколи не погасне, бо коли поліна надгорять, досить їх підсунути досередини, щоб витворилась свіжа грань. Вогонь, добутий таким способом, дає дуже мало полум’я і диму.

Коли хочеш, щоб вогонь горів ясним полум’ям цілу ніч, щоб світив або грів, зроби зірчастий вогонь; одне поліно повинно бути таке довге, щоб сягало аж до твоєї руки; тоді можеш його час від часу підсунути досередини, причому не треба тобі вставати.

Щоб вогонь тлів цілу ніч, прикрий його купою попелу. Вранці легко роздуєш жар, і вогонь буде готовий для вжитку.

Ось як у Північній Америці роблять вогонь для огрівання шатра:

Вбий у землю два сильні палі, на відстані коло чотирьох стіп один від одного, обидва легко нахилені назад. Зрубай молоду деревину з пнем, яких шість цалів завтовшки; розріж його на частини, чотири стопи завдовжки. Поклади три чи більше таких полін одне на одне, спираючи їх на вбиті в землю палі. Цей “рефлектор” творитиме задню стінку ватри. Тепер поклади два короткі поліна по боках вогню, і третє впоперек них так, щоб закрило вогонь спереду. Всередині цього квадрата збудуй стіжковату ватру; вона даватиме багато тепла. Зрозуміло, квадрат треба збудувати в напрямі проти вітру.

Гасіння вогню. Пластун дуже уважає на вогонь. Скориставшися вогнем, він не відійде з того місця, поки його добре не загасить. Вогонь треба гасити водою й землею і треба його добре затоптати, щоб не залишилася жодна іскра, що могла б пізніше спричинити пожежу. Вкінці кладемо на вогнище кусник дернини, що його ми викопали там перед запалюванням вогню, щоб ані сліду не було по вогнищі.

У таборі здадуться щипці до вогню. їх можна зробити з букового чи іншого жилавого кийка, в чотири стопи завдовжки й цаль завгрубшки. Вистружи його всередині більш-менш до половини; вложи цю середню частину в гарячий жар на кілька хвилин і опісля зігни кийок, аж поки обидва кінці зійдуться. Тоді стесуєш внутрішню частину кінців, щоб краще хапали, і маєш готові щипці.

Як зробити вогонь без сірників. Що ти зробиш, коли тобі треба розпалити вогонь і не маєш сірників?

Зулуський хлопець поборює цю трудність так: він вишукує кусень твердого прутика і вертить ним дірку в м’якому дереві. Внаслідок дуже швидкого свердлування йому вдається розжарити дерево, яке опісля запалює суху траву чи лико з кори дерева, а ними він уже розпалює вогонь.

З Південної Африки до Австралії – далеченька дорога, тисячі миль через океан. А проте, коли приїдеш до Австралії, побачиш, що тубільці мають тут багато подібних звичок і багато таких самих хитрих вигадок, як їх вживають дикуни Південної Африки.

Червоношкірі індіани Північної Америки мають теж свій спосіб розпалювати вогонь, і їхнім способом дуже часто користуються пластуни.

Щоб розпалити вогонь, хлопець бере веретено з твердого дерева, тримає його сторч однією рукою, охороняючи собі долоню куснем дерева чи каменем, і прудко крутить ним за допомогою лука, обкрутивши веретено тятивою.

Кінець веретена крутиться на дощині з м’якого дерева, що її хлопець притримує ногою.

Ямка, зроблена веретеном, сполучена з малим зарізом збоку дощинки, щоб жар з-під веретена міг впасти в цей малий отвір і запалити губку, що її там хлопець примістив.

Так то хлопець, що раз навчився цього способу робити вогонь і знає, який рід дерева для цього вжити (бо не кожне дерево годиться), може йти в ліси без коробки сірників і все ж таки може загрітися чи зварити собі їжу, коли тільки захоче, запалюючи вогонь лісівницьким способом.

Таборові свічники можна зробити з шматка дроту, скрутивши його в малу круглу спіраль, або з надколеної тріски, застромленої у стіну; можна теж встромити свічку сторч у глину чи в дірку у великій картоплині. Скляну заслону на свічку можеш зробити, відтявши дно у пляшці й встромивши її сторч у землю з свічкою в шийці. Дно у пляшці можеш відтяти, коли наллєш у неї води на цаль чи півтори заввишки і поставиш на жар ватри: коли розігріється, трісне на рівні води. Або обкрути раз навколо пляшки шнурок і тягай його швидко в один і другий бік, аж поки те місце пляшки не розпечеться; в тому місці вона трісне, коли стукнути або скласти її в холоду воду. Але пам’ятай, що розбите скло – небезпечна річ у таборі.

На кожному таборі розвивається одна дрібна ділянка культури а саме, мистецтво орнаментики таборового довкілля. Це прикрашення шатер і будова брам переважно є одна з кульмінацій таборової діяльности. Але в найновіші часи, це мистецтво прибрало нові напрями. Сьогодні його можна назвати нео-модерністичним-фарбо-плястичним-абстрактно-нитковим-антиприродно-натуральним стилем.

Це може бути правда, що сьогодні мистецтво відходить від природи, але літній табір не є місце для його прояву. На таборі повинна перевищувати простота, спокій, рівновага і краса природи, а не якісь модерні, технічні видумки людства. Спостерігаймо випадки на таборах:

Ідучи спокійно через ліс одного теплого ранку, я зауважив рух у кущах коло стежки. Придивляюсь, бачу новацька криївка. По-середині стоїть великий вождь, сестричка, і запрягає робітників-новачок до кустарного ремесла, обмальовування камінчиків фарбами з пушок-розпилювачів. Праця іде, аж куряться хемікалі. Продукція виробляє на замовлення: каміння фльорисентно червоні, помаранчеві, крикливо жовті і білі…

Іде робота на таборі. Час прикрасити головну площу. Юнак дістав ініціативу, побіг до кухні, вернувся з алюмінійним блискучим папером і починає обвивати каміння цим папером. Скінчивши роботу, обвинувши двадцять каменів, він став почуватись дійсним художником. Підійшовши до нього, я його запитав чи він колись бачив у лісі, чи у музею, такі алюмінійові каменюки. Він пошкрабався у голову і за десять хвилин зникла блискуча прикраса…

Є гарний паркан перед шатром який юнаки щойно побудували. Але щось ще бракувало. Зелені. Розбіглись юнаки по лісі, і за п’ять хвилин уже росли дві сосни у три стопи заввишки. Це мене здивувало. Запитавши їх, як ці сосни так скоро виросли, вони мені показали: найсильніший викорчував малу сосну, обтріпав ґрунт і дав „сокирникові”, щоб затесати кінець, щоб легше було застромити сосну в землю…

Чую з кухні, що табір юнаків будує надзвичайну таборову браму, величиною троянського коня. Для техніки будови вони спровадили електричну пилу і пару фунтів цвяхів. І закипіла робота аж доки не збудували браму: приблизно десять свіжозрубаних, коро-обголених дерев, збитих довгими цвяхами. Постав у лісі великий конгломерат різноманітних кутів Геометрії зображених колодами в повітрі…

Вище подано кілька прикладів пластової премудрости. Деякі з них є смішні, а деякі болючі. Траґедія полягає в тому, що ці люди не є свідомі свого зла. Тут входить роля провідника який повинен мати прищеплену в своєму серці непохитну любов до природи.

Кожний провідник повинен прикладом і своїм керівництвом вчити молодих естетичної поведінки супроти природи.

Відбувши пластовий табір, діти повинні навчитись принайменіне одне – шанування і дбання про природу і своє довкілля. Провідники на таборах повинні виключати усі орнаментики які порушали б красу природи.

Наприклад:

• фарбування каменів (бо це не є тимчасове, тільки залишається на довше);
• усунення соснових шпильок із ґрунту перед шатрами (це витворить порох під час суші, а болото під час дощу);
• більші склади шишок соснових (чи ви колись бачили шишки на струнко, в рядках у лісі?);
• надзвичайні ботанічні сади перед шатрами (це штучно виглядає коли в лісі ніде не видно моху, а він росте лише перед самим шатром!);
• обголення кори з дерев на піонерських роботах (чи ви колись бачили такі дерева без кори в лісі?);
• дротяне-вішакове виробництво з вішаків на одяг;
• блискітна алюмінійова творчість.
• криївки з модерними вигодами, як запозичені матраци на землі, крісла і коробки.
• шнурково-ткацьке мистецтво, яке дівчата виробили до надзвичайного рівня.

Перед тим як юнаки беруться до роботи прикрас, вони повинні запитати себе, чи це, що я роблю порушає спокій природи? Чи це, що я зробив зможе після збурення повернутись до свойого сталого місця в природі?

…Непотрібно вирубувати живі дерева, засмічувати ліс, палити вогні, здирати кору та інші шкідливі дії, які проходять незамітно попри очі адміністрацій.

…Памятайте, що прикраса у таборі перестане бути прикрасою, коли вона не зможе після табору повернутись до свого природного стану.

Ось два проекти денного порядку в таборі:

7.00	Вставання, провітрювання постелі, умивання тощо.
8.00	Підняття прапора, молитва (Деколи краще після перевірки).
8.15	Снідання.
9.45	Перевірка порядків (Звіт).
10.00	Практичне пластування, плавання.
13.00	Обід.
13.30-14.30	Відпочинок (обов’язковий!).
14.30-17.30	Пластові ігри поблизу, плавання.
18.30	Вечеря й дозвілля.
20.30-21.30	Таборова ватра (або: 21.00-23.00 нічні вправи).
21.30	Спати.
22.00	Гасити світла. Тиша.

7.00	Вставання, провітрення постелі, умивання тощо.
8.00	Підняття прапора, молитва.
8.15	Снідання.
10.00	Перевірка порядків.
10.15-12.00	Пластові заняття.
13.00	Обід.
13.30-14.30	Відпочинок,
14.30-17.00	Чай з сухарцями.
17.30-20.00	Розваги і таборові ігри.
20.00	Какао.
20.30-21.30	Таборова ватра.
22.00	Гасити світла.

Таборові ватри. Пісні, декламації і малі скетчі можна влаштовувати при таборовій ватрі, і кожний пластун повинен і щось від себе вкласти до програми, хоч би він і не довіряв своїм здібностям.

Поодинокі гуртки відповідають за готування програми на кожний вечір у тижні. Так гуртки можуть приготуватися до ватри наперед.

Купання і плавання. В таборі купіль – це одна з твоїх утіх і один з твоїх обов’язків. Утіха – бо купатися приємно, а обов’язок, бо жоден хлопець не може вважати себе справжнім пластуном, поки не вміє плавати і рятувати життя у воді. Але купіль має і свої небезпеки, що на них кожний пластун мусить бути приготований.

По-перше – небезпека корчів. Якщо купаєшся раніш, як півтори години після їди, поки пожива стравлена, легко можеш дістати корчі. Корчі зігнуть тебе в жахливих болях у дві погибелі так, що ти не можеш рухати ні руками, ні ногами, і ти потопаєш. Так можеш утопитися, і це – тільки твоя вина.

Коли йдемо купатися, мусимо завжди поставити купелеву сторожу – двох добрих плавців, що самі не купаються, але, роздягнені, готові в кожну хвилину скочити в воду й допомогти купальникові в біді. Сторожі не можна купатися, поки всі інші не вийдуть з води. Рятувальна линва теж мусить бути на витягнуту руку.

Багато хлопців тратить щоліта життя через нерозум, бо, купаючись, не думає про ті справи. Купатися можна дозволити тільки в безпечних місцях і під суворим наглядом.

На купання в таборі треба звернути дуже пильну увагу, щоб неплавці не лізли в небезпечну воду.

Треба точно дотримуватися таких приписів:

1. Пластун може купатися тільки під особистим наглядом чергового старшини або призначеної ним для цієї мети відповідальної старшої особи. Передовсім треба дослідити, чи місце безпечне та зробити все потрібне для цього, включаючи приготування рятівничої линви.
2. Визначити сторожу з двох добрих плавців, по змозі вишколених плавців і рятівників життя; вони – роздягнені, на човні чи, відповідно до обставин, на березі – мусять бути готові кожної хвилини допомогти хлопцеві в потребі. Вони не сміють самі купатися, поки всі інші не залишать води.

Організація Скаутів Америки вживає так зв. “системи двох”. Пластунів ділять на пари. Кожний з обидвох хлопців є приблизно однаково добрим плавцем. У воді кожний хлопець відповідальний за безпечність другого з його пари. Черговий старшина наглядає над цілою групою.

Порушення чужої власности. Подбай про дозвіл від власника землі, поки вступиш на неї. Без дозволу не маєш права зійти де-небудь з дороги, але кожний власник дасть тобі такий дозвіл, коли прийдеш до нього і скажеш, хто ти такий і що хочеш робити.

Коли йдеш їхніми полями, пам’ятай передусім, щоб:

1. залишити всі ворота так, як ти їх застав,
2. якнайменше турбувати звірят і дичину,
3. не нищити тинів, збіжжя чи дерев.

Паливо, що його потребуєш, не смієш брати без попереднього дозволу. Ні в якому випадку не витягай з живоплоту сушняк, що ним залатали дірку.

Лінюхи в таборі. В таборі – багато простору. Але там немає місця для однієї породи людей, а саме для хлопця, що не хоче прикласти рук до багатьох дрібних завдань, що їх треба виконати. Тут немає місця для лінивців і нарікалів – ба, для них немає місця взагалі в пласті, а в таборі і поготів.

Кожний хлопчина мусить допомагати, і то допомагати охоче, щоб зробити табір вигідним для всіх. Так зростає дух побратимства.

Порядок. Таборище повинно бути завжди чисте й охайне, не тільки (як я уже казав) з уваги на мухи, але й тому, що пластун повинен бути завжди охайний, де б він не був. Якщо ти неохайний в таборі, завжди будеш тільки жовтодзюбом і ніколи не буде з тебе справжнього пластуна.

Віником дуже легко підтримувати чистоту в таборі; його можеш зробити, тісно обв’язавши кілька гілок берези довкола держака.

Пластун дбає теж про порядок у своєму шатрі, ліжку чи кімнаті. Його можуть раптово викликати на тривогу або може трапитися інша несподіванка, і якщо він не знає докладно, де його речі, то буде довго вовтузитися, особливо коли його викличуть серед ночі.

Отож, лягаючи спати, навіть удома, звикай складати свій одяг і так його примістити, щоб ти міг знайти його відразу напотемки і швидко одягтися.

Відчищення місця після відбуття табору. Ніколи не забувай, що вигляд місця, де відбуто табір, свідчить про те, чи його вживав порядний гурток або курінь, чи ні. Жодні сяк-так годящі пластуни не залишають забрудненого таборища. Вони заметуть і закопають чи спалять кожний залишок сміття. Селяни не мусять тоді самі чистити поля по вашім від’їзді, і тому вони охочіше дозволять вам знову його вживати.

Залишити по собі засмічене й неупорядковане місце таборування – це велика ганьба для куреня, гуртка чи й самітного таборовика.

Пам’ятай, що згортаючи табір, ти маєш залишити тільки дві речі:

1. Ніщо.
2. Подяку власникові поля.

Заплата. Друга справа, про яку треба пам’ятати, така: коли ти користувався полем селянина, йому належить винагорода за те. Якщо не платиш грішми, можеш це зробити іншим чином: виконай якусь корисну для нього працю. Можеш направити йому тин чи ворота, виполоти бур’ян тощо.

Ти повинен завжди робити добрі вчинки селянинові й людям, що живуть близько табору, щоб вони були раді з твого перебування в їх околиці.

ГУРТКОВІ ВПРАВИ В ТАБІРНИЦТВІ

Найкраща вправа в таборуванні – таборувати, коли тільки можливо: поодинокі ночі, вкінці тижня і довші табори.

Коли йдеш у табір з куренем, не забувай, що дуже важлива річ – мати кілька “постійних наказів”, що їх можна в разі потреби час від часу доповнювати. Гуртковий провідник відповідальний за те, що його пластуни їх точно виконують.

Охоплюючи денний порядок, такі накази приписують, щоб кожний гурток таборував окремо від інших; вони теж доручають влаштовувати змагання щодо чистоти й порядку в шатрах і довкола них.

Шатра кожного гуртка звичайно приміщені разом, досить далеко від шатер другого гуртка, але не далі, як на віддаль голосу від шатра виховника, що звичайно збудоване посередині.