На руханку і спорт в таборі вистарчить присвятити денно дві години, по годині –– рано і в вечер.

Руханку найкраще булоб вести методою Нільса Букга, що знаменито примінена до вимог сучасного життя. Бо підчас коли шведська руханка вирабляє головно добру поставу, то система Букга виховує ще й до того тип людини стрункої та гнучкої. В ній не помішено теж ґімностики нервної системи, а дальше й вироблення духових прикмет, як: відваги, швидкої орієнтації та певности себе. (Гл. його книжка: “Grundgymnastik” в німецькій мові і “Gimnastyka podstawowa” в польській. Кождий провідник фізичного виховання повинен основно прочитати одну з цих книжечок).

В таборі належить вправляючнх поділити на 3 групи, по: 1) сильних, 2) середних і 3) слабих. Якщо це неможливе, то уложити програму як для ґрупи слабих, а сильніщнм в часі призначенім на гри і забави дати кілька тящих вправ.

На всякий припадок між 14-18 роком життя належить поминути всякі силові і інтензпппі вправи, за це належить звертати увагу на вправи, які впливають корисно на поширення грудної клітки.

Руханку починати о год. 5.10 рано в самих штанцях. Щоби не тратити часу збірки, відчислювання, –– робити це в ході. Вправи для всіх груп починати ходом, ціль: розігріти мязи. Темпо скоре, ходити зі співом. Опісля хід на вшпиньках, пятах, з вимахами рук, опісля випадами. Повздовж тижня вправляти один з цих ходів, слідуючого тижня переходити до другого роду ходу. Починати з найлекшого. Хід з співом повинен бути все таки на початку кождої лекції. Що до вибору вправ, то належить держатися осьтакої засади: вправи на цілий місяць поділити так, щоби з початку були найлекші, відтак степенувати. При тому розложенню не вільно поминути жадної ґрупи вправ, уважати на всесторонність. Відповідно до часу тревания табору можно плян відповідно змінити.

Лекція повинна тревати 45 мінут, чим зимніще в тим швидшім належить її вести темпі.

Спершу виконує вправу інструктор, опісля повторюють її всі. Направляючи, не казати, що хтось зле виконує вправу, тільки показати самому в чому лежить блуд. Довгим накраплюванням мучиться внравляючих. При вправах, при яких числиться темпо, добре є, якщо всі вправляючі числять хором, вирабляє це почуття ритму. При тяжких вправах дати приказ “вправляти” і нехай кождий виконує для себе, інструктор тільки поправляє блуди. В той спосіб не дасться відчувати вправляючим тої залежности від інструктора (Німецький руховик і автор численних спортових підручників Hans Suren каже, що виконування на тємпа забиває у людині індивідуальність, а при тящих вправах, мимо поділу на групи, впливає відємно на здоровля. Бо хоч в ґрупі всі рівні силою, то один віддихає скорше, другий повільніше –– а це нищить серце).

Після скінчення лекції вбрати теплу одіж без огляду на атмосферичний стан. Цей час вистарчить до того, щоби серце цілковито успокоїлося.

По лекції слідує коротка купіль, до двох мінут. Коротке і скоре натертя тіла, потім належить тепло вбратися, це запобігає болям мязів, які спортовцям даються дуже в знаки. Так виглядалаби ранішна година посвячена руханці.

Пополудневу годину присвячується спортови. Найкраща пора: год. 18-19, бо не дошкулює спека, тай шлунок мав досить часу, щоби стравити обід. Ходить про те, щоби не дати пластунам відчути, що це тренінґ. По полудневих викладах чуються таборовики дещо перетомленими, тому всякий спорт буде для них найкращою розривкою, а заразом відпочинком.

На першому місці належить поставити легку атлетику: як біги, скоки, мети. Для пластунів від 14-18 р. життя не вільно давати бігів на 400 м., 800 м., ані середних, ані довгих. Можна давати вправді біг навпростець до 1.000 м., але не на час. Темно повинен надати провідник таке, щоби не змучило навіть найслабших. Від 18 року життя можуть пластуни вправляти всі біги крім маратонського (після табелі Макензі, усі галузи спорту можна впривляти аж по скінченню 19-22 р. життя).

Вправи починати кількома руханковими вправами, як біг на місці (уважати на високе підношення колін), дальше кілька склонів, згинів, вимахів ніг і кінець. Вступні вправи не повинні тревати довше понад 4 мінути. Найкраще їх переводити п той спосіб, що пластуни творять колесо, інструктор стиє в середині і впровляє з прочими. Приказів ніяких не дається, тільки заповідається, прим: “тепер біжимо на місці,” махаємо ногами”…  т. п.

Якщо є мало спортового приладдя, поділити таборовиків на групи по 6. При тому уважати, щоби таборовики так вправляли, щоби не слідували мети по метах, біги по бігах, тільки уложити чергування осьтак: зриви (start) на 50 м., відтак стусан кулею, скок в височінь, мет ратищем, скок в даль, мет диском. Інструктор повинен тут усунутися зовсім на другий плян, дати вправляючим повну свободу. Це відноситься до тих, що стало спортом займаються, що до прочих –– то повинен ходити від групи до групи, поправляти, показувати. Досвідчені спортовці повинні цю працю йому облекшувати, тому добре є, як до кождої ґрупи додаться спеціяліста в дотичній галузі спорту. (Під кінець табору можна урядити змагання груп).

Для легкої атлетики посвятити три лекції в тижні, решту лекцій присвятити грам та забавам, як: кошиківпі, відбиванці, ручному і копаному мячеви і т. п.

Годину в тижни присвятити науці плавання, а головно ратуванню потапаючих. До цего є знамениті альбуми, в яких на світлинах пояснено докладно спосіб ратовання.

Можна рівнож вправляти лучництво, то вирабляє справність і око, а яке тепер воскресили за границею. Накінець, в безпечнім місци, куди не ходять прохожі та таборовики, уладити фльобертову стрільницю. Для стріляння мусить бути визначена стала пора, а підчас стріляння розставлені сторожі, щоби не було припадку. Доріг до уріжнороднения сотки, тільки їх шукати.

Щоби можна було наглядно переконатися, які успіхи поробили таборовики за час перебування в таборі, належить уладити перед першою лекцією спробу фізичних осягів, а відтак повторити її перед самим закінченням побуту в таборі. Ріжниця в осягах буде найкращим доказом корисности таборів.

В програму такої проби повинно входити для пластунів від 14-18 р. життя: біг на 60 м. для пластунок і новиків, 100 м. для пластунів, мет булавкою, скок в височінь, в даль, лаження на линві (на час) – а для пластунів понад 18 літ життя додати ще біг на 800 метрів.

На початку і під кінець табору перевести теж лікарські, антропометричні поміри (гл. таборова виказка).

З спортового приладдя конечно треба справити до тпбору: диск, ратище, кулю, 2 копані мячі, один ручний. Добре булоб мати “Medicinball”, але не конечно. Скочню, навіть добру, можна уладити всюда, стояки рівнож. В сталому таборі можна уладити руками боровиків спортову площу вправ.”

Стільки про фізичне виховання пластунів в таборі. Поза табором остає ще 11 місяців року, в них майже невикористуваний пластовим загалом зимовий сезон.

А чейже тоді спортові гуртки по Курінях повинні розвивати як найкраще свою діяльність?!

Повинні вони між иншим звернути увагу на два, що до своєї вартости дійсно пластової спорти: мандрівництво, і лещетарство, всім доступні, не коштовні. (Вміння їздити на лещетах дає змогу зорганізувати зимовий пластовий табор).

А в них і необмежений тереном – і сонце й рух, свіжий воздух і здоровля – і вишкіл зруч-ности, гарту, видержности, завзяття, і зарадности і наука краєпізнання… Правдиво пластові спорти!

До першої пластової проби Тобі треба було вміти орудувати компасом, находити північ різними способами та в різний час і знати умовні знаки на топографічних мапах. Це дає Тобі вже деяку підставу до того, щоб на мандрівці, постійно вживаючи мапи, набути досвіду в устійнюванні свого місця в дорозі, а вслід за тим самопевности в розшукуванні доброго напряму мандрівки, не розпитуючи зустрічних людей тощо. Легше орієнтуватись в околиці, де багато доріг, фабрик, церков і інших об’єктів, позначених на маті.

Але коли Ваша мандрівка відбувається в терені, де цих об’єктів мало, тоді треба Тобі вміти найти своє місце, відчитувати т. зв. рельєф терену (горби й долини) на мапі і порівнювати з околицею. Горби й долини, усю будову або рельєф терену позначається на географічних матах (наприклад, у шкільному атлясі) щораз то темнішими брунатно-червоними (гори) або зеленими (долини) кольорами.

На топографічних мапах позначують рельєф терену звичайно:

• поземними лініями, т. зв. ізогіпсами, що з’єднують на мапі пункти однакової висоти понад рівень моря;
• рисками, які показують напрям і крутість схилу (дивись рисунок);
• котами, тобто числовим відміченням висоти понад рівень моря важливих пунктів на мапі. Вони бувають двох родів: дуже точні, визначені за допомогою тригонометрії (зображені малим трикутником на мапі), і менш точні, визначені барометром (мале кільце з чотирма рисками).

Щоб краще зрозуміти зображення рельєфу терену ізогіпсами, уяви собі або таки справді -виконай для вправи модель частини терену, складений з грубих аркушів картону.

Коли зрівняєш гострі заломи, тоді з’єднання між окремими аркушами картону будуть творити оті лінії, що їх бачиш на топографічній мапі. По деякій вправі — її можемо набути на сходинах, розглядаючи мапу та описуючи уявлену мандрівку — кожний з нас, поглянувши на мапу, зразу пізнає, де терен підноситься, де опадає, з котрого боку гора стрімкіша тощо. Рельєф терену, яким збираємось проходити, завжди вивчаємо перед мандрівкою, бо від нього залежить, як довго нам доведеться мандрувати, як скласти програму дня, чого нам сподіватися в дорозі тощо.

Щоб добре опанувати всю техніку й читання топографічних мап, Ваш гурток повинен набути на власність відповідний підручник, ось хоч би “Maps and Survey”, А. R. Hinks (МасМіllan Со.), або  “Surveying Merit Badge Pamphlet ” (Boy Scouts of America), і перейти матеріял, передбачений вимогами проби, до якої готуєтесь. Тут подамо Тобі тільки кілька вказівок, як користуватись топографічною мапою, відповідаючи на такі питання:

ЩО ЗНАЧИТЬ “ЗОРІЄНТУВАТИ МАПУ” І ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ?

Зорієнтувати мапу — значить покласти її так, щоб позначені на ній сторони світу відповідали дійсності. Інакше, щоб північ на малі (що завжди є на її верхньому краю) була звернена справді на північ.

Послуговуючись компасом, зроби це так: Поклади карту на якомусь рівному місці. Для цього може послужити плаский великий камінь, стятий пень дерева або таки суха, тверда й рівна земля. Тепер поклади компас на лінію, якою обведена мапа зі східнього (правий) або західнього (лівий) боку так, щоб лінія північ-иівдень на компасі покривала цю лінію на мапі.

Тепер повертай мапу разом і з компасом так, щоб магнетна стрілка покрила лінію північ-південь на компасі (враховуючи магнетичне відхилення-деклінацію для даної країни, дивись уступ про сторони світу).

Аж тепер можеш порівнювати мапу з тереном, шукати особливих об’єктів, позначених на мапі, і так визначувати місце, де перебуваєш.

ЯК ЗНАЙТИ СВОЄ МІСЦЕ НА МАПІ?

Якщо Ти зорієнтував мапу і перебуваєш на якомусь виразному пункті, наприклад, на схрещенні чи розгалуженні доріг, коло церкви чи іншого будинку, позначеного на малі, тоді, коли Ти знаєш, де північ, Твоє місце на мапі вже тим самим визначене. Інша справа, коли тільки здалеку бачиш один чи два пункти, які можеш напевно розпізнати і знайти їх на мапі. Твоє місце хоч приблизно відоме, але ще докладно не означене, а це може Тебе і Твоїх друзів змилити в дальшому напрямі мандрівки.

На далекому горизонті Ти бачиш два виразні пункти, позначені на мапі. Це може бути церква і вершок найвищої в околиці гори, позначений цифрою на мапі. Тоді на зорієнтованій мапі шукаєш уявленої лінії, що сполучає даний об’єкт у терені, наприклад, церковну вежу, з його означенням на мапі, і зазначаєш легко олівцем її продовження в напрямі Твого положення. Те саме робиш з другим об’єктом. Де перетнуться на мапі ці дві лінії, там Ти тепер знаходишся. При тому може виявитись, що дорога, по якій Ви тепер ідете, неправильна. Побіч, у деякому віддаленні, пролягає друга дорога, якої Ви не помітили, а якою Вам треба було йти.

ПЛАСТОВИЙ БІГ І ХІД НАВПРОСТЕЦЬ

Така пригода може на мандрівці легко трапитися. Це може мати деколи прикрі наслідки. Ось Вам треба було на умовлений час бути в даному місці, щоб зустрінути інших пластунів. Може, це був кінцевий пункт Вашої мандрівки, і Ви поспішали до поїзду чи автобусу. Коли Ви змилили дорогу, а хочете надолужити втрачений час, треба рішатись: або вернутись на правильну дорогу, але прискорити хід, або скоротити дорогу, ідучи, коли це можливо, навпростець. Щоб скористати на часі, а не втомитись, ми знаємо добрий і випробуваний спосіб: біжимо пластовим бігом. Як це робимо? На наказ провідника мандрівки: “Пластовим бігом руш”, ідемо 30 або 40 кроків звичайним пластовим кроком, а потім таку саму кількість кроків біжимо, вертаємось до звичайного маршу і т. д.

Якби ми бігли довгий час звичайним бігом без перерви, то часто не змогли б осягнути нашої мети на час. За короткий час бігу висунулись би наперед найсильніші юнаки, гурток розтягнувся б на довгій віддалі. Юнаки могли б навіть розгубитись, бо найслабші залишилися б далеко позаду, а всі були б докраю втомлені і виснажені і, може, не добігши до мети, мусіли б сісти й відпочивати.

Пластовим бігом ми можемо бігти довший час без утоми і скористати 25% або 1/4 на часі. Тобто, коли звичайним ходом нам треба було б іти до даної мети, наприклад, 1 годину, то пластовим бігом ми пройдемо ту саму віддаль за 45 хвилин. Таким робом гурток завжди залишається в цілості, юнаки тримаються разом і можуть у потребі один одному допомогти. Все ж таки гурток кори стає на часі і без утоми може надолужити втрату і бути на час в означеному місці.

Коли ми вирішимо йти навпростець, хоч би й тереном закритим, як ліс, кущі тощо, тоді інше діло. Перш за все мусимо добре розглянути й устійнити якнайдокладніше напрям, в якому нам треба посуватися по прямій лінії до нашої мети, не зважаючи на наявні доріжки, стежки і менші перешкоди.

Коли добре знаємо напрям, тоді, залежно від умов, вибираємо собі не менше ніж два якісь добре видні ближчі або дальші “посередні пункти”, що лежать на цій лінії, як дерева, кущі, горбики, заглибини в терені тощо. Крім цього, запам’ятовуємо або в потребі зазначаємо наш вихідний пункт так, щоб ми його могли добре пізнати з першого і другого посереднього пункту. Тоді швидким1 кроком, а в потребі й пластовим бігом посуваємося по так визначеній лінії, маючи на увазі завжди наш вихідний і перший посередній пункт. Коли дійдемо до нього, перевіряємо наш напрям і вибираємо ще один дальший посередній пункт і т. д., аж поки пройдемо намічену трасу по пряімій лінії. У відкритому чи менше залісеному терені зможемо посуватися швидше. В лісі треба нам іти поволі, обережно перевіряючи, чи йдемо справді по наміченій прямій лінії. Коли між окремими посередніми пунктами трапляється якась тяжка до поборення перешкода, як багно, малий ставок, дуже густі кущі тощо, тоді треба її обійти. Від наступного посереднього пункту треба продовжувати марш по наміченій лінії.

У більшості пластових таборів ставлять дивні „енігми”, значиться клясичні питання, які видаються цілком прості, але на які мало людей має правильні відповіді, чи взагалі, рідко хто колись застановляється над такими запитами. А це справді шкода, бо це лиш показує наскільки ми часто принимаемо за самозрозуміле факти чи феномени, які в дійсності мають складні принципи та закони, що ними керують.

Цьогорічна Лісова Школа теж кинула у пластовий світ таке дивне питання: що, властиво, спричинює магнетичний полюс кругом землі? Ми усі мали змогу експериментувати із компасом, і напевно нераз переконалися, із більшим чи меншим успіхом (особливо меншим підчас лисячого бігу!), що його стрілка завжди вказує на північ. Але чому вона завжди вперто туди повертається? Учасники ЛІІГ89 дуже швидко відповіли: „Та очевидно тому, що на півночі є магнетичний полюс”. Нажаль така відповідь не задоволила булаву ЛШ, і одного вечора, коли табір (крім завзятих героїв у ,,білому шатрі”) поринув у тихий сон, а булава куняла у штабі, виринуло це питання: що спричиняє магнетичний полюс кругом землі? Це дещо ,,збило з пантелику” команданта, Павла Небесного, бо ж він, як і булавний Славко Ґалуґа, інженер, і ще до того інженер електрики. Довго думали, і в таку пізню пору вискакували різні гіпотези (деякі з них були дійсно дивні і ще більше неймовірні.)

Найпростіша відповідь була така: на північнім полюсі є великі поклади заліза, і вони спричиняють магнетичне притягання компасових стрілок з цілої земської кулі. Гм, цікава гіпотеза. Значиться, коли магнетичне поле є досить сильне, щоби спрямовувати компаси десь в Аргентині, то такий сильний магнетичний полюс прямо би зривав компаси з руки пластунів північної Канади. Дальше: магнетичне притягання повинно би тоді бути спрямоване векторіяльно просто в напрям покладів заліза, значиться в Аргентині чи Австралії компасові стрілки повинні би бути спрямовані вниз, до землі, прямо в лінії крізь землю в сторону північних покладів заліза. Проте пластуни з Аргентини мене запевнювали, що так не є, і що стрілки їхних компасів лежать поз- емо, а не стирчать якось вниз. Отже, щось тут не грає з тими покладами заліза.

Щоби забити останний цвях у трумну цеї гіпотези, наведу ще один факт. Ми усі знаємо, що магнетичний полюс „мандрує” по півночі кулі земської, і ефект цього феномену ми бачимо у зміні магнетичного відхилення з року на рік. Іншими словами, в додаток до магнетичного відхилення, топографічні карти теж нам вказують наскільки це магнетичне відхилення міняється кожного року (збільшується чи зменшується відносно правдивої півночі, залежно від нашого положення на кулі земській.) Отже з того виходить, що магнетичний полюс міняє своє положення там на вершку ґльобуса!

А хто його пересуває? Наші пластуни-комедіянти зараз же запропонують, що це якесь плем’я ескімосів кожного року викопує зпід снігу ці поклади заліза, ладує їх на саночки запряжені у кілька пар псів, та перевозить цей супер-магнет в інше місце на півночі, і тоді його знову закопує у сніг аж до наступного року. Гм, справді, вже трохи надто смішно стає.

І закінчилася Лісова Школа, і роз’їхалися усі додому, і далі ніхто не мав відповіді на це питання. Проте Славко Ґалуга недавно надіслав мені листа: ,,Маю відповідь на славне питання ЛШ 89! Прочитай собі”, і разом з листом була залучена фотокопія із якоїсь книжки фізики. Ось і пояснення.

Геомагнетизм — це наука про магнетичний полюс землі, чи взагалі будь якого космічного тіла. Ґеомагнетичний полюс складається із двох частин; перша частина є внутрішня (спричинене внутрішнім складом самої кулі земської), і є вдесятеро разів сильніша від другої частини, зовнішньої (спричиненої елєктромагнетичним струмом іоносфери.) Перша частина, внутрішня, є спричинена різницею в обороті земної шкаралупи (поверхні) в порівнанні до розтопленого, рідкого нутра планети. Ага! Ось і відповідь. Значиться, розтоплене ядро планети обертається дещо відмінно від поверхні землі, і це спричинює елєктромагнетичний полюс, який спрямовує компаси в одну сторону. Тому, що обі фази, плинне ядро і застигла шкаралупа, є динамічні у своїй поведінці, отже це спричинює мандрування північного полюса, а це виявляється у формі змін магнетичного відхилення.

В додаток до цього, соняшні заворушення, виявлені соняшними плямами, мають вплив на силу магнетичного полюса землі, і можуть навіть спричинити тимчасову зміну у напрямі позитивного і негативного напряму полюса. І дійсно, в історії нашої землі були зміни у напрямі півночі, значиться північ („позитивна” сторона полюса) обмінювалася із півднем („негативною” стороною полюса.) Гм, цікаво би було щойно тоді побачити висліди лисячого бігу коли раптом компас би вказував північ там, де повинен бути південь. Згадаймо теж, що ці тимчасові зміни в напрямі магнетичного полюса є спричинені раптовим надлетом соняшних протонів та електронів у зовнішну земну атмосферу. Подібне бомбардування земної іоносфери спричиняє „північне сяйво”, коли атоми кисню (О2), водня (Н2) і азоту (N2) є зекситовані обстрілом цих електромагнетичних частинок.

Отже наступний раз коли ви загубитеся на лисячому бігу, або на мандрівці зайдете за компасом не туди, куди треба було, пам’ятайте, що все зможете зіпхати вину на тимчасове раптове вивернення магнетичного полюса. Коли докладно вияснете виховникові сам принцип магнетичного полюса, включно із іоносферою, протонами, північним сяйвом та азотом, вірте мені, не будете мати жодної кари. Навпаки, напевно одержите псевдо „таборового Айнштайна”, і принаймні порядне признання, якщо не відзначення, у таборовому звіті.

А для тих, що шукають нової еніґми, ось запит: чи треба намочувати шнури у воді перед тим, що будете в’язати в’язання на піонерські споруди? Вказівка для розв’язки: чи шнурок корчиться чи напухає коли є мокрий, і що станеться коли він висохне?

Якщо Ваш гурток вибирається в мандрівку, то перш за все треба вирішити, куди йти, що там хочете оглянути, яким теренам будете мандрувати, якою дорогою йти, якою вертатися та скільки на це треба часу.

Для цього необхідна добра польова карта, а Вам треба теж вміти її “читати”, тобто розуміти всі знаки, що на такій карті находяться, і взагалі привчатися нею користуватися. Це не така проста справа, як могло б здаватися. Існує окрема ділянка науки — картографія, і Вам треба ступнево впродовж юнацького пластування пізнавати те, що може пластунові в мандрівці пригодитися. До першої пластової проби мусиш пізнати:

1. Які карти (мапи) надаються для вжитку на пластових мандрівках.
2. Що таке поділка і як нею користуватися.
3. Що означають різні знаки на польових картах.

Ти знаєш, що в незнайомому місті вживаємо мап того міста, де можна найти кожну вулицю, парк чи головні будинки. Газолінові (бензинові) станції роздають даром мапи, на яких докладно позначені всі роди доріг, віддалі поміж містами тощо. Але в кожній країні є ще інші, дуже докладні карти, на яких найдеш не тільки всі шляхи, міста, села, хутори, але й ріки, потоки, поля, багна, ліси, садки, а також зображені дуже докладно гори й долини. Такі мапи звуться топографічні, і вони найбільше надаються для нашого вжитку. Хто вміє їх добре “читати”, той може докладно описати, яким тереном буде мандрувати, так немов би вже там колись був. Це дуже важливе, бо ми, пластуни, йдемо в мандрівку звичайно у малозаселені околиці, і немає там кого питати про дорогу та інші деталі. Зрештою, це й не є нашим звичаєм. Ми даємо собі раду самі.

Топографічні мапи чи карти в кожній країні трохи різні. Тому, залежно від того, в якій країні живе чи радше хоче мандрувати Твій гурток, треба завчасу придбати таку мапу й основно познайомитися з нею.

Кожна мапа буде мати зазначену поділку, тобто означення, скільки разів віддалення, представлені на карті, менші від справжньої віддалі в терені. В Европі бувають такі поділки: 1:200 000, 1:100.000, 1:75 000 або й 1:25 000. Це означає, що один центиметр на карті уявляє собою, наприклад, сто тисяч таких пентаметрів, тобто 1 кілометр дійсної віддалі в терені і т. п.

У країнах, де міряють віддалі цалями (інчами), ярдами, милями тощо, вживають поділки 1:50 000, 1:62 500 і ін. У другому випадку (1:62 500) один цаль буде уявляти собою приблизно одну милю, бо миля має 1,760 англійських ярдів або 63,360 цалів (інчів). Знати поділку дуже важлива справа, бо тоді можеш вирахувати віддаль, яку треба пройти, а тим самим вирахувати час, запланувати нічліги тощо. Так, як поділка, різняться де в чому в різних країнах також способи означування різних предметів у терені: шляхів, гір і ін. Але на кожній топографічній карті Ти найдеш значення поодиноких умовних знаків, уживаних літер, скорочень тощо.

Для прикладу подаємо табличку таких знаків, яких уживають на топографічних картах у США і в Канаді.

Знаючи поділку й знаки, спробуйте заздалегідь у домівці заплянувати собі малу мандрівку. При тому допоможе Вам Ваш друг впорядник.

Пізніше, коли будете вибиратись на довші мандрівки, буде потрібно Вам ще більше відомостей з картографії. Про них розкажемо у дальших розділах.

Не раз може трапитися, що для проведення якоїсь вправи або для складення докладного звіту з певного терену чи пройденої дороги треба Тобі накреслити нарис мапи або польовий шкіц.

Він повинен бути точний, ясний і доцільний, тобто містити тільки те, що в даному разі потрібне.

Щоб добре накреслити такий нарис, потрібне Тобі деяке приладдя, а саме:

1. Тонка дощечка розміром піваркуша або цілого аркуша паперу, клямри для притримування паперу. Можна для цього теж ужити креслярських кнопок (“шпанівок”).
2. Компас по змозі з приладом, щоб можна його прикріпити до дощечки. Ставимо його так, щоб пряма північ-південь була рівнобіжна до прямовисного берега дощечки.
3. Коротка лінійка з дрібною поділкою.
4. Декілька аркушів паперу, гумка до витирання, м’який олівець, по змозі циркуль і кутомір.

Рисунок починаємо від устійнення поділки, яку подаємо в числах (наприклад, 1:1000) і врисовуємо її внизу нарису. Існують такі головні способи рисування польових шкіців:

ШКІЦ “НА ОКО” (З ОДНОЇ ТОЧКИ СПОСТЕРІГАННЯ)

Папір, на якому готуємось рисувати шкіц, складаємо тричі через середину і так творимо вісім ліній, що променисто розходяться з одної точки. Ця точка пересічі буде наше становище.

Кладемо папір на дощечку, орієнтуємо її горішнім берегом до півночі і починаємо шкіцування. Націлюємось у терен через кожну лінію та врисовуємо на -папір ті предмети, які лежать в напрямі її продовження або побіч нього, оцінюючи віддаль до цих предметів “на око”.

Таким способом дістаємо швидкий, побіжний нарис терену.

ШКІЦ З ДВОХ СТАНОВИЩ

За підставу нарису приймаємо якусь пряму лінію в теремі: стежку, дорогу, паркан, рів тощо. Відмірюємо кроками віддаль між вибраними двома точками спостерігання на обох кінцях цієї лінії. Орієнтуємо нашу шкіцову дощечку і врисовуємо на ній цю нашу підставу нарису в поділці, в якій рисуємо шкіц, і вписуємо її довжину.

Тоді йдемо на одне зі становищ, орієнтуємо дощечку та націлюємо на предмети в терені, які хочемо мати на рисунку, прикладаючи на папір лінійку. Напрям кожного бажаного предмету врисовуємо на шкіц без точного означення його віддалі. Тоді переходимо на друге становище і, знову зорієнтувавши дощечку, націлюємо на ті самі предмети. Точка пересічі напрямних ліній на один і той самий предмет дасть нам його положення і віддаль у поділці, в якій врисована підстава шкіцу. Доповнюючи шкіц способом “на око” та відповідним описом, маємо вже докладніший плян спостеріганого відтинку терену.

ШКІЦ ЗА ЗРАЗКОМ МІРНИКІВ

Фахові мірники, що виконують докладні поміри і пляни, вживають звичайно такого способу:

Витичують довільну пряму лінію (а в потребі трикутник чи многокутник), що творить підставу поміру.

Тоді до кожного пункту чи предмету, який має бути врисований у плян, проводять прямовисну лінію (під кутом 90°) до цієї підстави. Віддаль від початку підстави до точки пересічі її з прямовисною і віддаль даного пункту від підстави по прямовисній означають точно його положення.

Мірники виконують такі поміри дуже докладно, вживаючи відповідних приладів для мірення, визначування прямих кутів тощо. Ми можемо, виконуючи такий шкіц, міряти віддалі кроками, а прямий кут визначати “на око”.

ШКІЦ ПІД ЧАС ПОХОДУ

Щоб не відмірювати віддалі кроками, треба устійнити швидкість ходи і знати, яку віддаль проходимо впродовж однієї чи більше хвилин. Нарис подробиць терену, що їх зустрічаємо по дорозі, робимо “на око”; зміни напряму означуємо напрямними кутами.

НАРИС ДОРОГИ З МАПИ

У потребі перешкіцовуємо з мапи все потрібне для того, щоб дійти на місце призначення, міряючи напрямні кути за допомогою кутоміра. Це потрібне особливо тоді, коли маємо частково або в цілості йти навпростець від одного до другого характеристичного пункту в терені. При марші за напрямними кутами, зміряними на мапі, треба завжди пам’ятати про магнетичне відхилення і враховувати його, устійнюючи напрям у терені.

ОЦІНКА ВІДДАЛІ “НА ОКО”

Дуже потрібне при шкіцуванні терену добре оцінювання “на око” віддалей. Для цього потрібні вправа і досвід. Треба пам’ятати, що залежно- від умов ми деколи оцінюємо віддаль замалу, а деколи завелику.

“Заблизько” бачимо предмети:

• по дощі або у вологі дні, коли в повітрі багато водяної пари;
• освітлені предмети на темному тлі;
• на тлі одностайної барви, наприклад, лану збіжжя, води, піску;
• предмети на схилі гори, тим більше, чим -вище міститься предмет;
• у дощ або сніговію предмети видаються більшими;
• коли маємо за собою сонце.

“Задалеко” здаються нам предмети:

• у сухі дні, під час довготривалої погоди;
• смерком або якщо предмети є в тіні, наприклад, у лісі, в мрячні, понурі дні;
• якщо колір предмету зливається зі своїм довкіллям;
• коли дивимось напроти сонця;
• якщо спостерігаємо лежачи або навколішки.

Добрий спосіб оцінювати не надто далекі віддалі за допомогою власної руки. Робимо це ось як:

• Випрямивши руку, дивимось на даний предмет через вершок вказівного пальця правим (або лівим) оком.
• Зберігаючи в цьому положенні руку і пальця, приплющуємо праве (ліве) око і дивимось в тому ж напрямі другим оком.

• Бачимо, що палець вказує тепер не на предмет, до якого оцінюємо віддаль, але на точку віддалену від нього трохи вліво (або вправо).
• Тому, що віддаль поперечну до лінії нашого зору (А) легше нам оцінити, оцінюємо її та множимо на 10. Вислід дасть нам приблизну віддаль даного предмету.

Правильність цього рахунку легко довести на основі подібносте трикутників, бо віддаль від наших очей до кінця нашої випрямленої руки звичайно вдесятеро більша, ніж віддаль наших очей одне від одного (а).

Новий спосіб орієнтації в терені, тобто знайдення напрямку, винайшов 16-літній скавт, Роберт Овендаф, студент Дордж Мейсон Гай Скул у Фале Чирч, Вірджінії. Винахід Овендафа дуже простий, але точний. Його провірили науковим способом два професори математики, два астрономи. Його правдивість також потвердили електронні цифрові машини “комп’ютори”. Також 50 тисяч спроб у терені показали, що ця метода успішніша від орієнтації при помочі компаса. Пересічне відхилення є 8°, а рідко коли більше від 30°. Його досліди виявили деякі помилки, що їх зробила навіть Енциклопедія Брітаніка у відомостях про соняшні годинники. Редакція цієї енциклопедії плянує ці помилки справити при помочі Роберта Овендафа.

Цим винаходом зацікавлені вчені Міністерства Оборони і Департамент Цивільної Оборони. Під час гурагану «Карла» в Тексасі просили Роберта Овендафа доставити друковані інструкції своєї методи для жертов та рятівничих команд.

Людина, яка перебуває в лісі, полі чи в горах, потребує простої, але докладної методи, щоб зорієнтуватися. Не завжди навіть компас може допомогти знайти правильний напрям, бо металевий предмет у землі може відхилити стрілку від правильного північного напряму. Моряцький спосіб орієнтації при помочі точного годинника може допустити помилку на 30°. Це значить відхилення півмилі на одну милю маршу. Досить скомплікований і не дуже точний спосіб, що його вживають скавти при помочі соняшного годиника, вимагає довшого часу і багато терпеливости.

Роберт Овендаф винайшов новий спосіб, щоб визначити напрям при помочі тіні. Хто потребує хутко і докладно визначити напрям, нехай уживає ось такого способу:

На рівному полі встромити в землю патик заввишки 4 стопи.

Маленьким патичком зазначити кінець тіні, що її кидає патик.

Пождати деякий час (вистачить 15 хв.), щоб тінь посунулась на кілька інчів.

Тоді встромлюємо другий патичок.

Ці два пункти сполучуємо прямою лінією. Вона біжить «захід-схід».

Від патика рисуємо рівну лінію на 90 градусів до першої лінії. Лінію, яка біжить від патика, продовжуємо і значимо стрілкою, яка показує на північ. По правій руці, коли ми звернені обличчям до північного знаку, буде СХІД, а по лівій ЗАХІД. Коли ми перебуваємо на південній півкулі, тоді стрілка вказує на південь, а не на північ.

Крім того, що метода Овендафа допомагає нам знайти сторони світу, вона також допомагає визначити напрям у терені. (На останній діяграмі показано, як визначувати північ в ранішніх годинах. На двох перших діяграмах показано, як робити це по полудні).

Я певний, що ти знаєш про те, що стрілка компаса крутиться кругом, поки не усталиться в одному означеному напрямі.

Якщо б ти йшов у тому напрямі, що його показує один кінчик стрілки, ти зайшов би на місце на північ від Канади, віддалене яких 1400 миль від північного полюса. Причина цього в тому, що там зосереджена могутня магнетична сила. Це та сила, що притягає до себе північне вістря стрілки компаса й велить їй вказувати на “магнетичну північ”. Збоку “магнетичної півночі”, що її вказує твій компас, є ще інша північ – “північний полюс” як вершок землі. Це та дійсна північ, і тому її називають “справжня північ”.

Північ – це тільки один напрям компаса. Кожен моряк знає напам’ять ще й інші напрями компаса, і це повинен знати теж і пластун. Я розповідав багато про північ, а це тому, що ми звичайно означуємо північ як вихідний напрям. Так робимо для нашої вигоди, так само добре ми могли б користуватися й півднем.

Дослідники рідко користуються напрямами сторін світу на компасі. Вони звичайно вживають замість того градусів на компасі, бо це далеко точніше.

Коли поглянеш на поділку компаса, побачиш, що вона не тільки розділена на сторони світу; вона означена ще й числами, що йдуть в напрямі стрілок годинника від “0” на півночі кругом знов до півночі, що має також число “360”. Так то кожний напрямок можна подати як сторону світу або відповідним числом градусів. Так, напр., схід є 90 градусів, південь – 180°, захід – 270° і так далі. Замість казати південний схід (ПдСх), ми можемо сказати – 135°.

Як компас допоміг мені у кар’єрі. Вміння правильно користуватися компасом допомогло мені добре почати військову кар’єру. Це було так:

Мене екзаменували разом з кількома іншими молодими офіцерами з мірництва. Ми мали відчитати компас з означеного пункту, звідти до другого пункту, а з нього до третього. Коли це зроблено вірно, останнє відчитання мало завести нас точно на те ж саме місце, звідки ми вийшли.

Треба надзвичайної уваги, щоб з компаса відчитати точний напрям

Але щоб правильно відчитати, треба надзвичайної уважності. Якщо ти відчитаєш напрям на компасі з помилкою не більшою, як на ширину волосинки, ти не матимеш успіху. І тільки один з нашої групи був досить точний, щоб мати успіх: знаєте, хто це був?

Моя скромна особа!

Завдяки цьому і добрим оцінкам з інших предметів я дістав аванс з особливою нагородою, і це дозволило мені купити собі коня – найкращого, якого я будь-коли мав.